Воронько Платон Микитович Я той, що греблі рвав

Розміщено Шкільні твори в 7 июля 2016

«… Той, що греблі рве».

Леся Українка

«Лісова пісня»

Я той, що греблі рвав.

Я не сидів у скелі,

Коли дуби валились вікові.

У партизанській лісовій оселі

На пережовклій, стоптаній траві

Лежав, покритий листям пурпуровим.

І кров текла по краплі крізь бинти.

А Лісовик з обличчям сивобровим

Питав мене:

— Чи всі порвав мости?

— Усі… —

Тоді, схилившись наді мною,

Сиділа ніжна Мавка цілу ніч,

Туманною повита пеленою,

Із карабінним чересом опліч.

Вона, зітхнувши, почала співати:

— Чому ж сього не можна запитати?

Он, бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясен їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі».

— Ти найкраща в світі…

Врятуй мене,

Бо там на синім Пруті

Іще стоять не зірвані мости.

По них повзуть прожерливі і люті

Зелені змії.

— Можу принести

Жив-гой-трави…

Од смертного полону. —

І принесла, оббігавши луги.

І полетіли ферми й ланжерони

На прикарпатські гострі береги

У грозовому реготі веселім.

Я той, що греблі рвав,

Я не сидів у скелі.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций