Ілля (Євген) Ільф (Петров) Дванадцять стільців — C. 50

Розміщено Шкільні твори в 21 июня 2016



Це викликало вибух обурення у Галкіна, Палкіна, Малкіна, Чалкіна і Залкінда.



- Де ж ми будемо обідати? - хвилювались вони.- А коли дощ?



- Ой,- сказав Мик. Сестрін своєму помічникові,- не можу!.. Як ти гадаєш, Серьожо, ми не зможемо обійтись без звукового оформлення?



- Що ви, Миколо Костянтиновичу! Актори до ритму звикли.



Тут зчинився новий галас. П’ятірка пронюхала, що всі чотири стільці автор вистави потяг до своєї каюти.



- Так, так,- говорила п’ятірка з іронією,- то ми повинні будем репетирувати, сидячи на койках, а на чотирьох стільцях сидітиме Микола Костянтинович із своєю дружиною Густою, яка нічого спільного з нашим колективом не має! Може, й ми хочемо мати під час подорожі своїх жінок!



З берега на тиражний пароплав люто дивився великий комбінатор.



Новий вибух криків долинув до вух концесіонерів.



- Чому ж ви мені раніш не сказали?! - кричав член комісії.



- Звідки ж я міг знати, що він захворіє.



- Це чортзна-що! Тоді їдьте до Працмису6 і вимагайте, щоб нам екстрено відрядили художника.



- Куди ж я поїду? Уже шоста година. Працмис давно закритий. Та й пароплав через півгодини йде.



- Тоді будете самі малювати. Якщо ви взяли на себе відповідальність за оздоблення пароплава, будь ласка, віддувайтесь як хочете.



Остап уже біг східцями, розштовхуючи ліктями крючників, панночок і просто цікавих. На вході його затримали:



- Перепустку!



- Товаришу! - закричав Бендер.- Ви! Ви! Товстенький! Котрому художник потрібен!



Через п’ять хвилин великий комбінатор сидів у білій каюті товстенького завідувача господарства плавучого тиражу і домовлявся про умови роботи.



- Отже, товаришу,- говорив товстунець,- нам од вас потрібно от що: зробити художні плакати, написи і закінчити транспарант. Наш художник почав його робити і захворів. Ми його залишили тут у лікарні. Ну, і, звичайно, загальний догляд за художньою частиною. Можете ви це взяти на себе? До того ж попереджаю - роботи багато.



- Так, я можу це взяти на себе. Мені доводилося виконувати таку роботу.



- І ви можете зараз же з нами їхати?



- Це буде важкувато, але я постараюсь.



Велика і важка гора спала з плечей завідувача господарства. Відчуваючи дитячу легкість, товстунець дивився на нового художника променистим поглядом.



- Ваші умови? - запитав зухвало Остап.- Майте на увазі, я не похоронна контора.



- Умови відрядні. За розцінками Працмису.



- Остап поморщився, що нелегко було йому зробити.



- Але, крім того, ще безплатний стіл,- поквапно додав товстунець,- і окрема каюта.



- Ну, гаразд,- сказав Остап зітхнувши,- згода. Але зо мною ще хлопчик, асистент.



- От про хлопця нічого я не знаю. На хлопця кредиту нема. Своїм коштом - будь ласка. Хай живе у вашій каюті.



- Ну, нехай по-вашому. Хлопчик у мене моторний. Звик до спартанських умов.



Остап дістав перепустку на себе і на моторного хлопчика, поклав у кишеню ключ од каюти і вийшов на гарячу палубу. Він відчував чимале задоволення від доторку до ключа. Це трапилось уперше на його бурхливому віку. Ключ і квартира були. Не було тільки грошей. Але вони лежали тут же, поряд, у стільцях. Великий комбінатор, заклавши руки в кишені, гуляв вздовж борта, не помічаючи на березі постаті Вороб’янінова.



Іполит Матвійович спочатку давав знаки мовчки, а потім навіть насмілився попискувати. Але Бендер був глухий. Повернувшись спиною до голови концесії, він уважно стежив за процедурою спускання гідравлічного преса в трюм.



Ішли останні приготування до відчалу. Агафія Тихонівна, вона ж і Мура, постукуючи ніжками, бігала із своєї каюти на корму, дивилася на воду, голосно ділилася своїм захопленням з віртуозом-балалаєчником і всім цим сіяла замішання поміж лав шановних діячів тиражного підприємства.



Пароплав дав другий гудок. Від страшних звуків зсунулися хмари. Сонце взялося багрянцем і впало за обрій. У верхньому місті засвітилися лампи і ліхтарі. З ринку в Почаївськім яру долинули хрипи грамофонів, що змагалися перед останніми покупцями. Оглушений і самітний, Іполит Матвійович щось кричав, але його не було чути. Брязкіт лебідки покривав усі інші звуки.



Остап Бендер полюбляв ефекти. Тільки перед третім гудком, коли в Іполита Матвійовича уже не було сумніву, що його кинуто напризволяще, Остап помітив свого партнера:



- Що ж ви стоїте, як засватаний? Я думав, що ви вже давно на пароплаві. Зараз східні знімають! Біжіть мерщій! Пропустіть цього громадянина! От перепустка.



Іполит Матвійович, мало не плачучи, вибіг на пароплав.



- Так оце ваш хлопчик? - запитав завгосп підозріло.



- Хлопчик,- сказав Остап,- хіба поганий? Хто скаже, що це дівчинка, нехай перший кине в мене камінь!



Товстунець похмуро одійшов.



- Ну, Кисо,- зауважив Остап,- доведеться зранку сісти за роботу. Сподіваюся, ви зможете розводити фарби. А потім от що: я - художник, закінчив ВХУТЕМАС7, а ви - мій помічник. Коли ви думаєте, що це не так, то мерщій біжіть назад, на берег.



Чорно-зелена піна вирвалася з-під корми. Пароплав здригнув, сплеснули мідні тарілки, флейти, корнети, тромбони і баси засурмили чудовий марш, і місто, повертаючись і балансуючи, перекочувало на лівий берег. Пойнятий дрожем, пароплав вийшов на течію і швидко побіг у темряву. Позаду гойдалися зорі, лампи і портові різнокольорові знаки. За хвилину пароплав одійшов так далеко, що міські вогні видавалися застиглим на місці ракетним порошком.



Іще чулося дріботіння ундервудів, а природа і Волга брали своє. Знемога охопила всіх пасажирів пароплава “Скрябін”. Члени тиражної комісії млосно сьорбали чай. На першому засіданні місцевкому, що відбувалося на носі, панувала ніжність. Так шумно дихав теплий вечір, так м’яко плюскотіла біля бортів водичка, так швидко пролітали обабіч пароплава темні обриси берегів, що голова місцевкому, людина цілком статечна, одкривши рота, щоб розповісти про умови праці в незвичайних обставинах, несподівано для всіх і для самого себе заспівав:



 Пароплав по Волзі плине,

 Волго-матінко, ріка…



А решта суворих учасників засідання прогуркотіла приспів:



 Бузо-ок цвіте-е…



Резолюції на доповідь голови місцевкому так і не було написано. Лунали звуки піаніно. Завідувач музичного супроводу X. Іванов добував з інструмента найліричніші ноти. Віртуоз-балалаєчник плентався за Мурочкою і, не добравши власних слів, щоб висловити своє кохання, бурмотів слова романсу:



- Не уходи! Твои лобзанья жгучи, я лаской страстною еще не утомлен. В ущельях гор не просипались тучи, звездой жемчужною не гаснул небосклон…



Симбієвич-Синдієвич, учепившись за поруччя, споглядав небесну безодню. Проти неї речове оформлення “Одруження” здавалось йому неймовірним свинством. Він гидливо подивився на свої руки, що брали шалену участь у речовому оформленні класичної комедії.



У момент найвищої знемоги Галкін, Палкін, Малкін, Чалкін і Залкінд, отаборившись на кормі, ударили в свої аптекарські і пивні приладдя. Вони репетирували. Міраж розсіявся одразу. Агафія Тихонівна позіхнула і, не звертаючи уваги на закоханого віртуоза, пішла спати. У душах місцевкомівців знову зазвучав гендоговір, і вони взялися до резолюції. Симбієвич-Синдієвич, добре розміркувавши, дійшов висновку, що оформлення “Одруження” не таке вже й погане. Роздратований голос з пітьми кликав Жоржетту Тираспольських на нараду до режисера. По селах валували собаки. Потягло прохолодою.



У каюті першого класу Остап, лежачи на шкіряній канапі і задумливо дивлячись на корковий пояс, обтягнений зеленою парусиною, допитував Іполита Матвійовича:



- Ви вмієте малювати? Шкода. Я, на жаль, теж не вмію.



Він подумав і повів далі:



- А букви - ви вмієте? Теж не вмієте? Зовсім погано. Адже ми з вами художники! Ну, днів зо два можна буде мотати, а тоді викинуть. За ці два дні ми повинні встигнути зробити все, що нам потрібно. Становище трохи погіршало. Я довідався, що стільці в каюті режисера. Але і це врешті-решт не страшно. Важливо те, що ми на пароплаві! Поки нас не викинули, всі стільці ми повинні оглянути. Сьогодні вже пізно. Режисер спить у своїй каюті.



Розділ XXXII



Нечиста пара



Люди ще спали, але ріка жила, як удень. Ішли плоти - величезні лани колод з куренями на них. Маленький злий буксир, на колісному кожусі якого дугою було виписане ім’я - “Володар бур”, тяг за собою три нафтові баржі, зв’язані низкою. Пробіг знизу скорий поштовик “Червона Латвія”. “Скрябін” обігнав землечерпальний караван і, проміряючи глибину смугастенькою жердиною, почав описувати дугу, завертаючи проти течії.



На пароплаві почали прокидатися. На пристань “Барміно” полетіла гирка зі шпагатом. На цій волосіні пристанські потягли до себе товстий кінець причального каната. Гвинти закрутились у протилежний бік. Півріки зашумувало піною. “Скрябін” затремтів од різких ударів гвинта і всім боком пристав до дебаркадера. Було іще рано. Тим-то тираж вирішили почати о десятій годині.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций