Симоненко Василь Андрійович Компаньйонка

Розміщено Шкільні твори в 16 июня 2016

Симоненко В. А. У твоєму імені живу. — К.: Веселка, 1994.

Повільно йшли мовчазні до перону,

Пожитки бідні склавши до валіз.

Ти одягла вінок, немов корону,

Така сумна, така близька до сліз.

І сутінки мутні, немов солоні,

Десь виповзали з лісу чи ярів,

І все навкруг – в осінньому полоні,

Лиш твій кісник червоний майорів.

Біля кіоску пінились бокали,

Бідовий хлопець пиво розливав…

Тепер я знаю: ти тоді чекала,

Щоб я нарешті все-таки сказав…

Але мене фантазія проворна

Несла галопом у ясні світи.

А ти була, як мрія, неповторна,

Такою зроду не була ще ти.

І я не знав: ти плакати готова,

Ти аж тремтіла, щоб мене побить

За усмішку і за пусті розмови,–

Я був школяр, хіба ж я вмів любить!

І ось ми знов з тобою на вокзалі,

Де пасажирів суєта нудна,

І знову пиво піниться в бокалі,

І ти додому їдеш… не одна.

Він там стоїть, вартує чемодани,

А ти ідеш зі мною на перон –

І зустріч ця, приємна і неждана,

Нагадує мені забутий сон.

Я знов мовчу, Бо що мені казати?

Все – як тоді. А втім, різниця є –

Бо ти тепер уже не хочеш ждати,

Бо ти спішиш до нього у фойє.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций