Крат Анатолій Очима трави (збірка) — C. 7

Розміщено Шкільні твори в 10 июня 2016

І підошвами старих черевиків



Прощаюсь

Із містом оцим непричесаним

Що за десять років

Так і не стало

Рідним

Отже

Я повертаюся

До берегині своєї



І хоч випадає

Ще тисячі кілометрів дороги

Душа вже зараз

Лопотить прапорцем хвилювання

Як колись у руках

На святковій демонстрації

З висоти батькової шиї



Боюсь

Аби не зірвалися

З нотного стану нервів

Форшлаги крику

Аби не забриніли

Фермати сліз

На басових ключах

Зіниць



Зібгавши в кулак

Мурашки думок і спогадів

Стаю на перон

Залюднений

Від якого відштовхуюсь

Рівно о першій ночі

Зеленим огірком вагону

За номером десять



З перемінною швидкістю

Переміщаюся

В просторі й часі



Назустріч

Минулому





2

У той час

Коли ритм серця мого

Розійдеться

З ритмом вагонних коліс

Створюючи

Аритмію дороги



Так хороше

За склянкою символічного чаю

Схопити поглядом

Краєвид за вікном

І при цьому

Ні про що не думати



Щоб дати нарешті

Спокій

Атрофованій в безкінечних

Вокзальних чергах

Нервовій системі



Тук-тук

Тук-тук



Тук-тук

Тук-тук



Земля

Напруживши сталеві вени

Грає

Металевими м’язами

Потягу

Дослухаючись

До мого серцебиття



Тук-тук

Тук-тук



Тук-тук

Тук-тук



Подумав про це

І замислився

А чи так це

Насправді



Ачи може знову мій мозок

Потрапив

У тенета штампу



Певно

Що так



Адже люди

Живуть

Сміються

Радіють

І плачуть



Роблять щоденну

Сімейну роботу



І при цьому

Якщо все гаразд із здоров’ям

Вони не чують

Інтервалів серцевої музики



Бо знають

Серце та місці

І працює справно

Виконуючи свою функцію



А отже

Можна не перейматися

Усе гаразд



Люди звикають до цього

І може навіть

Видатися

Що у них

Порожнеча у грудях

Хоча це не так



Чому ми хапаємося

За груди

Тільки тоді

Коли серцю боляче



Коли іноді

Нічого не можна

Вдіяти



І нічим

Вже йому

Не зарадиш



Чому

Так рідко

Долоня правої руки

Припадає до серця

Без валідолу



Тонемо

У вирі буття з головою

Захлинаємося

Хвилями стресу



Лягаємо

На електричне ліжко 

Безсоння



Падаємо

У прірву кар’єри

  грошей

  орденів і медалей

  закордонних машин і дач

  привілеїв і пільг



Усього побільше

 побільше

 побільше



І якомога швидше

  швидше

  швидше



І все

Поза чергою

Щоб не чекати



Поспішаємо

Вмерти



3

Хотів

Поглянути у вікно

Дізнатися

Скільки лишилось

До рідного дому



Але побачив

На негативі віконного скла

Власне обличчя



Повагом сів

У фотелі

Тьмяних очей



І запитав:

- хто ти єси?



Сказав

І здригнувся



Невже це мій голос



- хто ти єси?

Хто?

Хто?!

Хто.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций