Крат Анатолій Очима трави (збірка) — C. 7

Розміщено Шкільні твори в 10 июня 2016





В сірих очах твоїх бісики

Просяться: “Руш мене, руш!”



В косах розплетених (лишенько!)

Мову втрачаю і глузд.

Персів сполохані вишеньки

Котяться прямо до вуст.



Сповнена шалу і подиву

Кожна розбурхана мить.

Тіло на відстані подиху

Сонцем південним горить!



Серце, під скроні розгойдане,

Проситься в дзьоб солов’ю…

Скільки в коханні вже пройдено,

Я ж - ніби вперше - люблю. 





 у полоні Еросу

 (циклібри)

  1

 спадають

  наші одежі

 лускою померлих риб



 Homo sapiens тотожно Homo eroticus

  бо найвища жага -

  це пізнання непізнаних насолод

 Homo sapiens тотожно Homo eroticus



  лускою померлих риб

 наші одежі

 спадають





  2

  що

 може бути

  цнотливішим за місяць



На темному простирадлі ночі

 нічний метелик нестямно цілує фіалку нічну

На темному простирадлі ночі



 цнотливішим за місяць

 може бути

 що



  3

  серце

  палає нестямно

 вкриваючи тіло росою



 і кожна клітинка од згаги і шалу тремтить

 так збирається дощ - щоб вологою нас окропити

 і кожна клітинка од згаги і шалу тремтить



  вкриваючи тіло росою

  палає нестямно

 серце



 4

  ніколи

 не зможу забути

 найперший цілунок в житті



  так метелик лягає на лезо вогню

  чим гостріше жага - тим гостріше і буде утрата

  так метелик лягає на лезо вогню



 найперший цілунок в житті

  не зможу забути

  ніколи



 



 5

 стою

  нерухомо навпроти

Боюсь доторкнутись до тіла твого



  тільки очі красою напитись не зможуть ніколи

  найпрекрасніша в світі троянда - іще нерозкритий бутон

  тільки очі красою напитись не зможуть ніколи



боюсь доторкнутись до тіла твого

  нерухомо навпроти

  стою





  6

  волосся

  п’янке джерело

 у тумані нічних насолод



 кінчик вуха твого я губами уперто шукаю

  кожна ніч перетворює нас на крилатих істот невагомих

 кінчик вуха твого я губами уперто шукаю



 у тумані нічних насолод

  п’янке джерело

  волосся



 7

  груди

  коханої жінки

  двох жаданих антен коливання



 збігаю цілунками до найчутливих верхівок

  тим краще вино - коли п’ється ковтками найменшими

 збігаю цілунками до найчутливих верхівок



 двох жаданих антен коливання

 коханої жінки

 груди



8

Відкриваючи

Мушлю твоїх вуст

Я шукаю цнотливу перлину кохання



Твої груди напнулись як білі вітрила на щоглі

Нас борвій підхопив і поніс у нестримному шалі на скелі

Твої груди напнулись як білі вітрила на щоглі



Я шукаю цнотливу перлину кохання

Мушлю твоїх вуст

Відкриваючи



9

Цілую

Я груди твої

Щонайменша клітинка мойого єства



Вибухає й кривавить мов спіла калина у роті

Цей смак і солодкий й гіркий водночас як гріховне кохання

Вибухає й кривавить мов спіла калина у роті



Щонайменша клітинка мойого єства

Я груди твої

Цілую



Падіння

Оголюю

Твоє тіло



Цілую

Кожну його клітину



Квапливо лягаю

На перехресті матерії й духу

Каменем



Об який спіткнеться

Моя свідомість



І радо впаде

В трясовину



Взаємної пристрасті





І навіть тоді

Коли ми

Одне тіло і серце



І близькість

У шалі нестримнім

Сягає

Найвищої миті



І навіть тоді

(напевне

Ти будеш сміятися)



Я хочу

Ще ближче

До тебе

Бути





Ти обплутуєш мене

Спочатку поглядом



Потім руками

І поцілунками



Аж допоки

Я зрушити з місця

Не в змозі



І лиш

Після цього



Як ніколи

Почуваюся

Вільним





Ти спивала

Мене

До дна



Й шепотіла

При тому:



-я хочу

Щоб ти був

Щасливий



І мені раптом

Спало на думку



Напевно

Щастя минає

Тоді



Коли спрага

Назавше

Зникає









Ти хочеш

Пізнати

Моє кохання



Не вагайся

Візьми

І убий мене



І тоді

Я щоночі

Являтимусь тобі в снах



Й колисатиму в пестощах

Неймовірних

Голизну твого тіла



А ти тільки

Зітхатимеш

Голосно

І безсоромно



Кусаючи лікті

При цьому



І промовлятимеш



Навіщо

Тебе я

Убила



Інтимний триптих

 1

На блакитному простирадлі

Неба



Білопінною хмаркою

Твоє тіло



Тужавіють м’язи

Кожна клітинка

Мене

Тебе

Нас



Спрага душі

І тіла



Чекання

Дощу



  2

Спалахую жагою

Блискавки



Ти

Наче громовідвід



Вбираєш

Мою енергію

В своє лоно



Живиш зливою

Сонячного волосся



І засвічуєш

Райдугу

Фройда



 3

Засіяна

Моїм сім’ям



Паруєш

До породільного грому

Розпечатаного горла



Який відлунить

Найпершим криком



Матеріалізованого

Кохання





Липень-96

Знов пражить сонце і без тіні

Поблідло небо голубе

І легіть хвиль і підшепіт ріні

Усе нагадує тебе



Лазурні обшири нетлінні

І море ніжне як єдваб

Й твої обійми білопінні

Такі ж пекучі повні зваб



Не нагусають оболоки

Не тче мережив сивина

Тож певно житиму допоки

Я не зіп’ю любов до дна







Ти мій зір

Який одвіку маю



Крові дзвін

Що в жилах виграє



Я злидар

Коли тебе втрачаю



Я багач

Коли ти поруч є





І навіть уві сні

Я бережу

Твою посмішку

І зорі

Твоїх очей



І навіть уві сні

Я промовляю твоє ім’я

Торкаюсь рукою

Твого волосся

І цілую

Твої вуста



І навіть уві сні

Я боюся

Порушити



Цей

Сон





Ніч залишає

На наших обличчях

Тінь смутку



Як довго

Ти мене не бачила



Як довго

Я тебе не бачив









Простягаю до тебе

Руки

І торкаюсь твоєї

Тіні



Я крокую по лезах

Муки

У твої почуття

Нетлінні



Загусає довкола

Тиша

Павучком у твердім

Бурштині



Ти хвороба моя

Колишня

Що мене допікає

Нині





Я прийшов

Непомітно

В твій сон



Сів

Обабіч ліжка



І довго

Пестив твоє

Волосся



А ти

Посміхалася

Уві сні

І мовила

Не залишай мене



А на ранок

Зустрівши

Проказала між іншим



Ти мені

Снився







І навіть

Коли осліпну



Бачитиму тільки



Твоє

Обличчя





Геометрія кохання

В замкненому колі

Очей



Загубився



Трикутник

Серця





 

Навіть вітер

Що здіймається

З твого волосся



У цей вечір

Дослухається



До падолисту

Нашого шепоту



 

Не порушити

Твій сон



Поцілунком у вічі



Й зірвати



На павутинці тиші

Калинову

Ягідку



 

Між двома

Філіжанками кави



Одне

Болісне мовчання



На двох







Ти цілуєш

Мене



А по тілу

Нестримна дрож



Як відлуння

Твого

Кохання









Припадаю

До твого лона

І по тілу

Жаги луна

Ти солодка така

Й солона

Ти весела така

Й сумна



Осяйна

Недосяжна зоре

Освяти

Освіти

І світи

Чарівна

Як незвідані гори

Таємнича

Як інші світи





Ти прекрасна

Як зірка різдвяна

На небі



Ти ніжна

Як дотик руки

Немовляти



Ти чуттєва

Як полум’я свічки

У темряві



Ти бажана

Як дощ прохолодний

В жароту



Ти прекрасна

Як вірш



Що його

Написати

Не зможу





Любити тебе

Це напитись

Води

Солоної



І ходити довіку

Пустелею



У пошуках

Краплі

Дощу







 

Сніг

Пережитих років



Упав

На наше кохання



Й досі

Не тане









V

Шукаю себе









Сповідь на самоті

Поема



1

Отже

Я їду



Годую вщерть

Ненажерливий шлунок

Своєї валізи

Зайвими речами



Яких вже роками

Не можу позбутись

Через свою нерішучість



Отже

Я їду



Покидаю

Напризволяще помешкання

Яка завше було порожнім 

Навіть

Зі мною разом



Замикаю двері

Що звикли

Тільки до моєї руки

Бувайте



Отже

Їду



Залишаю без нагляду

Цей непримітний провулок

Обцілований поглядом


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций