Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада — C. 17

Розміщено Шкільні твори в 10 июня 2016



Після цього сів поруч, поклав голову нещасного на своє плече і змочив йому [67] обличчя холодною водою. Піхт нервово здригнувся і, важко зітхнувши, застогнав.



- Пити! - вимовив він, задихаючись.- Пити, ради бога!



Блад підніс кухоль до його тремтячих губів, і Пітт почав жадібно пити, відірвавшись лише тоді, коли висушив кухоль до дна. Вгамувавши спрагу і відновивши таким чином сили, Пітт спробував сісти, але скрикнув од болю.



- Ой, спина!



В очах Блада спалахнув гнівний вогник, губи рішуче стиснулися. Але, коли він заговорив, голос його пролунав спокійно й рівно:



- Заспокойся, друже. Не все зразу. Твоїй спині, принаймні поки що, не буде гірше - я накрив її. Скажи мені, що сталося. Ти, мабуть, думаєш, що ми зможемо обійтися без штурмана, коли дав привід тварюці Бішопу мало не вбити себе?



Пітт сів і знову застогнав, але цього разу скоріше від душевного болю, ніж від фізичного.



- Не думаю, що тепер вам знадобиться штурман.



- Що?! - вигукнув Блад.



Пітт, як тільки міг стисло, пояснив обстановку. Час від часу йому не вистачало дихання, і він затинався.



- Я гнитиму тут, поки не скажу ім’я того, хто приходив і чого він приходив,- закінчив він.



Блад гнівно підвівся:



- Прокляття на твою голову, мерзенний рабовласнику! - вихопилось у нього з грудей.- А втім, ми повинні щось придумати. К чорту Нетталла! Чи внесе він заставу за шлюпку, чи ні, чи дасть пояснення чиновникам, чи не дасть,- шлюпка однак залишається в наших руках. Ми тікаємо, і ти з нами.



- Ти мариш, Пітер,- сказав нещасний моряк.- Ні, ми не втечемо, навіть якщо наляканий Нетталл і не викаже нас і нам не затаврують лоби. Оскільки заставу не внесено, чиновники конфіскують шлюпку.



Блад одвернувся і з тугою в очах подивився на море, на ту блакить, по якій він так сподівався повернутися на волю.



На цей час великий червоний корабель підійшов уже зовсім близько до берега. Плавно, велично входив він у бухту. Кілька шлюпок відчалили від пристані назустріч кораблю. З того місця, де стояв Блад, видно було, як виблискували мідні гармати, встановлені на вигнутому в формі пташиного дзьоба носі корабля, і можна було розрізнити навіть постать [68] моряка, який нахилився біля переднього якірного ланцюга на лівому борту, щоб підняти лот.



Чийсь сердитий окрик обірвав невеселі роздуми Пітера.



- А ти що в дідька тут робиш?



Широко ступаючи, полковник Бішоп повертався за частокіл, як завжди, у супроводі негрів.



Блад повернув до нього своє смагляве, золотавокорич-ньове від загару обличчя і вдавано чемно повторив:



- Що роблю? Виконую свої обов’язки. Підійшовши ближче, розлютований полковник помітив на лавці біля пораненого порожній кухоль і пальмовий лист, що прикривав йому спину.



- Це ти посмів таке зробити? - На лобі плантатора вузлами здулись вени.



- Я, звичайно.- У голосі Блада почулася нотка здивування.



- Я наказав, щоб йому без мого дозволу не давали ні їжі, ні води.



- Вибачте, але я не чув цього.



- Ти не чув, сволото? Як же ти міг чути, коли тут тебе не було?



- То як же тоді ви могли подумати, що я знав про ваше розпорядження? - промовив Блад засмученим голосом.- я побачив, що один з ваших рабів знемагає від мух та спеки. Отож я й кажу собі: це один з рабів полковника, а я полковників лікар і мій обов’язок доглянути за його власністю. Тому я дав юнакові ковток води і прикрив йому спину, щоб не пекло сонце. Хіба я був не правий?



- Правий? - Від обурення у полковника відібрало мову.



- Заспокойтеся, пане полковнику, заспокойтеся! - благав його Блад.- Ви накличете на себе параліч, якщо будете так хвилюватися.



З лайкою й прокльонами плантатор відштовхнув його і, підступивши до Пітта, зірвав пальмовий листок з його спини.



- В ім’я людяності…- почав був Блад, але полковник люто обернувся до нього.



- Геть звідси! - заревів він.- І не підходь до нього, поки я не пошлю по тебе, якщо не хочеш, щоб і тебе обробили так само.



Вся його масивна постать вселяла жах своєю владністю і люттю, але Блад навіть не здригнувся. І під пильним поглядом його очей, напрочуд блакитних на смаглявому обличчі, схожих на бліді сапфіри в мідній оправі, полковникові [69] раптом спало на думку, що цей негідник останнім часом знахабнів. Таке становище треба було негайно ж виправити. Тим часом Блад заговорив знову, спокійно й наполегливо:



- В ім’я людяності,- повторив він,- ви дозволите мені полегшити його страждання або, клянусь вам, я відмовлюсь від обов’язків лікаря, і будь я проклятий, якщо підійду хоч до одного хворого на цьому паскудному острові.



Якусь мить полковник від здивування не міг і слова вимовити. Потім він вибухнув лайкою.



- Сили небесні. Ти ще смієш розмовляти зі мною в такому тоні, собако? Ти смієш диктувати мені умови?



- Так, смію.- Блакитні очі Блада дивилися просто в обличчя полковникові, і в тих очах спалахнули диявольські вогники безрозсудливості, породженої відчаєм.



Кілька хвилин полковник мовчки розглядав непокірного раба.



- Я був занадто лагідним з тобою,- промовив він нарешті.- Але це не пізно виправити.- Він стиснув губи.- Я накажу пороти тебе доти, поки на твоїй брудній спині живого місця не залишиться.



- Он як! А що на це скаже губернатор Стід?



- Ти не єдиний лікар на острові.



Блад розсміявся.



- І ви скажете це губернаторові, якого скрутила подагра так, що він не може й кроку ступити? Ви добре знаєте, що він і не потерпить іншого лікаря. Він розумна людина і знає, що йому потрібно.



Та не так легко було вгамувати дику лють полковника.



- Якщо ти залишишся живим після того, як тебе оброблять мої чорношкірі, ти, можливо, отямишся.



Він повернувся до негрів, щоб розпорядитися, але голос його потонув у страшному гуркоті, що струсонув повітря. Полковник здригнувся від несподіванки, а разом з ним здригнулись і його негри і навіть зовні незворушний Блад. Усі четверо враз поглянули в бік моря.



Внизу, в бухті, на відстані одного кабельтова від форту, замість великого корабля видно було тільки верхівки його щогл над хмарою диму, що обгорнув корабель. Зграя сполоханих кроншнепіп знялася з скель і закружляла в неозорій блакиті, галасливо виявляючи - свою тривогу й незадоволення.



З височини, на якій стояли наші герої, не розуміючи, [70] що сталося, вони побачили, як англійський прапор зісковзнув з флагштока на грот-щоглі і зник у хмарі диму. Ще мить - і на його місці замайорів золотавочервоний прапор Іспанії.



І тоді вони все зрозуміли.



- Пірати! - заревів полковник.- Пірати!



В його голосі поєднались переляк і недовір’я. Засмаг ле обличчя його зблідло, а в маленьких очицях спалах нув лютий гнів. Охоронці сторопіли і, дико вишкіривши зуби, якось по-дурному вирячилися на володаря.









Розділ VIII

ІСПАНЦІ



Величавий корабель, якому дозволили так спокійно ввійти під чужим прапором у Карлайлську бухту, був іспанським капером(1), що прийшов поквитатися за деякі борги “берегового братства” і помститись за поразку, якої завдало англійське судно “Прайд оф Девон” двом галіонам(2), що везли скарби в Кадіс. Сталося так, що галіоном, який втік у більш-менш пристойному стані, командував дон Дієге д’Еспіноса-і-Вальдес, рідний брат іспанського адмірала дон Мігеля д’Еспіноса, запальний, гордовитий і нерозважливий чоловік.





Розлючений своєю поразкою, яку по суті він сам же накликав на себе, дон Дієго поклявся провчити англійців так, щоб вони надовго запам’ятали, з ким мають справу. Запозичивши дещо з досвіду Моргана(3) та інших морських розбійників, він вирішив влаштувати каральний напад на англійську колонію. На жаль, поблизу не було його брата - адмірала, щоб стримати, коли в Сан-Хуані, головному місті Пуерто-Ріко, він споряджав з цією метою судно “Сінко Льягас”. Об’єктом для нападу дон Дієго вибрав ос. трів Барбадос, який через зручні для оборони природні умови не так пильно охоронявся. Вибрав він цей острів ще й тому, що, за повідомленням шпигунів, там знайшов притулок [71] “Прайд оф Девон”, а йому хотілося, щоб помста мала якийсь відтінок торжества справедливості. Вибрав він і момент, коли в Карлайлській бухті на якорі не стояло жодного військового судна.



(1) Капер - каперське судно. Так називалися кораблі, які нападали на торговельні судна (XVI-XVIII ст. ст.).



(2) Галіон - велике трищоглове судно особливо міцної будови, озброєне важкою артилерією. Ці судна використовувалися для перевезення товарів і дорогоцінних металів з іспанських та португальських колоній у Європу (XV-XVII ст. ст.).



(3) Моргай - англійський корсар, пізніше віце-губернатор острова Ямайки (XVII ст.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций