Есхіл Перси — C. 4

Розміщено Шкільні твори в 6 июня 2016





Строфа III

Владарю древній, владарю, прийди, з’явись

Тінню на тім горбі високім,

В евмарідах шафранних постань на ньому,

Мерехтінням тіари

Засліпи нам вічі,

Виглянь же, Дарію, батьку добродійний!

Антистрофа III

Жахливе почуєш - разючу, страшну новину.

Де ти, владико мого владики?

Навалилась на Персію мла стігійська:

Мов морозом побито

Її цвіт, її гордість.

Виглянь же, Дарію, батьку добродійний!

ЕПОД

Гай-гай! Гай-гай!

Оплаканий гірко всіма ти вмер.

А як досі б ще правив - не стали б ми

Під подвійною гнутись бідою.

Не пливтимуть по морю - гай-гай! -

Наші судна, що в три ряди весел!

Появляється Тінь Д а р і я.

ТІНЬ Д А Р І Я

О вірні з найвірніших, друзі юності,

Сивоголові перси! Через що це так

Мій край в риданнях б’ється, аж земля тремтить?

Жону біля могили бачу з острахом -

І щирий дар ласкаво з її рук беру.

А ви, вколо могили ставши, плачете

Й мене пронизливими заклинаннями

Все кличете. Однак до світла денного

Нелегко вийти: божества глибин сумних

Воліють забирати, а не звільнювать.

Та я і в них у шані, от і зміг сюди

Прийти. А щоб упору й повернутись міг -

Кажи, яке ж то горе персів стрінуло?

ХОР

Строфа

Глянуть на тебе не смію,

Мовить до тебе не смію,

Колишній бере мене трепет.

ТІНЬ ДАРІЯ

Раз уже з пітьми я вийшов на благальний голос твій -

Не вдавайсь до слів окільних, навпростець усе кажи,

Не тремти передо мною, як давно колись тремтів.

ХОР

Антистрофа

Як твоїй волі скоритись?

І як таке в вічі сказати?

Як вимовить - що невимовне?

ТІНЬ ДАРІЯ

Що ж, коли несмілість давня все ще в’яже вам язик,

Мусиш ти, жоно достойна, мого ложа подруго,

Зойки стримати й ридання і виразних пару слів

Мовить. Доля умирущих - зазнавати горя скрізь:

На морях, на суходолі - скільки то чигає бід

На людину, ще ж як довгий їй життя судився шлях!

АТОССА

О владарю, з ласки долі найщасливіший з людей!

За життя, як бачив сонце, в персів заздрість ти будив,

Богорівний, твоя доля - гідна подиву була.

Нині й смерті твоїй заздрю: не дожив ти до біди.

В двох словах про наше горе скажу, Дарію, тобі:

Вже немає сили в персів, як і влади. От і все.

ТІ НЬ ДАРГЯ

Що ж то сталось? Може, голод? Може, брат на брата став?

АТОССА

Ні, не те. Все військо наше полягло біля Афін.

ТІНЬ ДАРІЯ

Хто ж то персів на Афіни, хто з моїх синів повів?

АТОССА.

Войовничий Ксеркс, твій пагін, весь наш край осиротив.

ТІНЬ ДАР ІЯ

Суходолом він чи морем, божевільний, військо вів?

АТОССА

Мореплавні й піші сили водночас очолив він.

ТІНЬ ДАРІЯ

Як же стільки того війська через море перейшло?

АТОССА

На свавільні води Гелли, мов ярмо, він міст наклав.

ТІНЬ ДАР1Я

Що таке? Боспор великий перекрити зваживсь він?

АТОССА

От і зваживсь. Підштовхнуло божество якесь лихе.

ТІНЬ ДАРІЯ

Тільки справді грізний демон шал такий наслати міг.

АТОССА

Видно з наслідків печальних, на яке він здатний зло.

ТІНЬ ДАРІЯ

Що ж то трапилось із військом, що в такій скорботі ви?

АТОССА

Військ морських поразка повна - й сухопутні прирекла.

ТІНЬ ДАРІЯ

Та невже ж то спис ворожий геть усіх бійців поклав?

АТОССА

Через те й ридають Сузи: мужа там не стрінеш ти.

ТІНЬ ДАРІЯ

О війська, опоро славна! О загони найманців!..

АТОССА

І бактрійці - юнь квітуча - полягли всі як один.

ТІНЬ ДАРІЯ

Що за шал!.. Занапастити військ союзних пишний цвіт!..

АТОССА

Ну, а Ксеркс нещасний, кажуть, сам із горсткою бійців…

ТІНЬ ДАРІЯ

Як і де пропав? Чи, може… ще якийсь рятунок є?..

АТОССА

Він досяг, на щастя, мосту, що дві землі пов’язав.

ТІНЬ ДАРІЯ

І ступив на суходіл наш. Отже, правда це чи ні?



АТОССА

Суща правда. І нема тут суперечливих думок.

ТІНЬ ДАРІЯ

От як скоро віщування стало дійсністю… Гай-гай!..

Ще й на синові моєму Зевс свій вибір зупинив.

Я ж гадав: боги ту волю сповнять ще хтозна-коли.

Хто ж на себе заповзявся - бог йому ще й пособить.

На близьких моїх бурливо нині біди пролились,

Ну, а син мій - кров юнацька! - зопалу пішов на те:

Геллеспонт, потік священний, Боспор, бога течію,

Він у пута взяти зваживсь, поневолить, мов раба,

Перепонами з заліза хвилям шлях загородив,

Щоб загони незчисленні через них могли пройти.

Всіх богів надумав, смертний,- чи не безум? - одурить,

І самого Посейдона… Видно, розуму рішивсь.

Тож боюсь, що все багатство,- а його таким трудом

Я придбав! - якийсь зухвалець може спритно загребти.

АТОССА

Це з лихими спілкування Ксеркса, врешті, довело

До біди. Його завзяття підживляли: он, мовляв,

Батько твій синам багатство списом добував, а ти,

Не примножуючи статку, дома боязко сидиш.

І, наслухавшись докорів, що з лихих спливали вуст,

Він війська зібрав могутні й на Елладу їх повів.

ТІНЬ ДАРІЯ

Ось так і сталось те, що мало статися -

Й того нам не забути. Бо ж ніколи ще

Так не пустіли Сузи, не ридали так,

Відколи Зевс-володар повеління дав,

Щоб над азійським краєм, що стада ростить,

Один стояв правитель, гордий скіпетром.

Вождем загонів наших Мід спочатку був,

А далі, після нього, правив син його,

Що вмів свій запал підкоряти розуму.

Йому на зміну третій, найщасливіший,

Взяв берло Кір, що миром поєднав усіх.

І Лідію здобув він, і фрігійський край,

І покорив, завзятий, всю Іонію.

Боги його любили за розсудливість.

Потому, вже четвертий, правив Кіра син.

А п’ятий, Мардіс, осоромив древній наш

Престол і батьківщину. Артафрен, однак,

Із друзями в палаці з ним покінчили,

До хитрощів удавшись, як і слід було.

Та Артафрен був сьомим: шостим - Марафіс.

І я, коли й для мене щастя випало,

Не раз війська численні на війну водив,

Біди ж такої не придбав для Персії.

А Ксеркс, мій син, ще юний, тож по-юному

Зневажив заповіт мій, позабув його.

А втім, кому ж то, як не вам, однолітки,

Посвідчити, що жоден з нас, правителів,

Не завдавав отчизні стільки прикрощів.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Яка ж із слів тих, велемудрий Дарію,

Для нас наука? Як народу перському

З тієї скрути вийти? Що робить йому?

ТІНЬ ДАРІЯ

Не важтесь більше йти в похід на еллінів:

Хоч би й зібрали військо наймогутніше -

Земля в боях їм буде за союзницю.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Сприятиме земля їм, кажеш? Як це так?

ТІНЬ ДАРІЯ

Загони незчисленні скосить голодом.

П РОВІДНИК ХОРУ

Та ми війська добірні, кращі вирядим.

ТІНЬ ДАРІЯ

Дарма. Бо навіть тим, що нині в Греції

Лишилися, додому не вернутися.

П РОВІДНИК ХОРУ

Що кажеш? То не всі загони варварів

З Європи вийдуть, Геллеспонт долаючи?

ТІНЬ ДАРІЯ

Лиш дехто-з-поміж тисяч. Хід подій велить

Повірити в пророцтво: як одне вже щось

Підтвердилось, то й інше стане дійсністю.

Пустим надіям, отже, Ксеркс довірився,

Загони кращі з кращих залишивши там.

Вони - в тім краї, де Асоп орошує

Рівнини, годувальник нив Беотії,



Де їх чекають муки найжорстокіші

І за нахабство, й за безбожні помисли

Всіх тих, які, в Елладу впавши, зважились

Палити храми, красти божі статуї,

Там вівтарі розбито, а зображення

Безсмертних із підніжжя - в пил повергнуті.

За зло, що натворили,- зла не меншого

Судилось їм зазнати. Дно їх мук і бід

Іще не проглядає, ще їх більшає.

Так щедро спис дорійський узливатиме

Криваву жертву в битві під Платеями.

І ряд могил безмовних аж до третього

Коліна людям очі привертатимуть

Як осторога смертним од зухвалості:

Вона, розрісшись, тут же й запишається

Колоссям шалу - горе, хто пожне його!

Ту їхню кару ненастанно бачачи,

І про Елладу, й про Афіни згадуйте.

В своєму щасті на чуже позаздрившись,

Утратите, захланні, весь достаток свій.

Бо тим, що загордились, не уникнути

Покари, що суворий Зевс відмірює.

Тож мого сина, Ксеркса нерозважного,

Прошу вас, напоумте, хай не сміє він

Зухвальством ображати небожителів.

Ти ж, мати сивочола, дорога йому,

В палац вернувшись, щонайкраще винеси

Вбрання для свого сина: у розпуці він

Порвав на собі одяг - лахмани одні

Тепер висять на ньому різноколірні.

Розумним, теплим словом заспокій його:

Я знаю, лиш тебе він ладен вислухать,

Мені ж у млу підземну відійти пора.

Прощайте, сивочолі! Але й в тузі ви

Душі вділяйте втіху - дня супутницю,

По смерті вже й багатство не потрібне їй.

(Тінь Дарія відходить).

ПРОВІДНИК ХОРУ

Гай-гай! Як важко чути, скільки горя ще

На нині й на майбутнє нам відважено!..

АТОССА

О доле! Скільки горя навалилося

На. мене! Та найбільше нині те гнітить,

Що син мій - чи не сором? - повертається

В лахміттях жалюгідних, мов жебрак який.

Піду ж додому й, підшукавши гарний там

Убір для нього, вийду сина стрінути:

Чи ж то від сина в скруті б одвернулась я?

(Відходить).

СТАСИМ ДРУГИЙ

ХОР

Строфа І

Що там казати! Жили ми безжурними,

Звичай шануючи, в краї квітучому

В ті часи, коли

Правив улюблений непереможний владар -

Богоподібний Дарій незлобливий.

Антистрофа І

Військом насамперед ми вирізнялися


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций