Глібов Леонід Іванович Будяк і Васильки

Розміщено Шкільні твори в 23 мая 2016

Давно колись весела воля,

Гуляючи посеред поля,

Насіяла Васильків цілий лан.

Де взявсь Будяк, на пригорку розцвівся,

Пишається, неначе пан.

І просторікать заходився:

— Ой ви, Василечки, бадиллячко дурне!

Чи бачите мене?

Я вище вас, мене усюди видно,

Не тільки вам, усім завидно,

Красуюся, як в огороді мак,—

На те ж то я й Будяк! —

Василечки зашамотіли

І нічогісінько сказати не схотіли,

А він базіка знов: — На вас я подивлюсь —

І засміюсь;

Химерні ви, малі, мене ж усяке знає:

Червона голова, ще й медом припахає,

Та тільки зась! Мене

Ніякая скотина не нюхне! —

Не втерпіли Васильки, обізвались:

— Що ж будемо робить — такі вже повдавались!

А все ж таки і ми

Буваєм між людьми:

Світилочки нас на весілля просять,

Ще й стьожечками приберуть;

Нас на йордань зимою носять

І на кутю на покуті кладуть.

Ти через лад пишаєшся, Будяче;

Гляди, базікання ледаче

До лиха доведе…

Он-он косар іде!.—

Будяк спесиво подивився,

Ще більше розходився:

— Косар?! Нехай лиш вражий біс

Поткне свій простий ніс,

То й знатиме — варене чи печене,

На те колючки є у мене!—

Іде Косар і, може б, проминув,

Будяк його колючками шпигнув.

Розсердився козак — і замахнув косою…

Пропала чвань з дурною головою!

Василечки ростуть собі, цвітуть,

Їх гріє сонечко, і вітрик їх гойдає,

І нічка тихая росою умиває;

Кругом, як рай: і бджілочки гудуть,

І пташечки, радіючи, співають,

Трудящу долю звеселяють,

І всім дарма,

Що Будяка на пригорку нема.

Давно на світі ходить рада,

Що гріх пишатися і других зневажать,

А треба пам’ятать:

Хто вище злізе, дужче пада.

[1891].



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций