Зеров Микола Костянтинович Чернишевський

Розміщено Шкільні твори в 6 апреля 2016

Полярна ніч і волохатий сполох

Над безвістю засніжених долин.

Як терпне серце! Скільки літ один

Німує він у нетрях захололих!

Він згадує: між друзів ясночолих

Кипить розмова; від привітних стін

Спливає світло; і немовби дзвін,

Він кличе все живе, він б’є на сполох.

Суд і заслання… Мука самоти…

О, як у сяйві небо розкололось!

А тиша мертва і нема мети.

Враз бубонці: далеко рипнув полоз,

І крізь сніжок, здається, чути голос:

“Ще не покаявся, не виправився ти?”

23.12.1933.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций