Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина третя - У морі — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 3 апреля 2016



- Останнім часом ти зовсім не спиш.

- Посплю, - мовив Томас Хадсон.

- Як по-твоєму, Томе, де вони залишили свій підводний човен? - спитав Ара.

- Вони забрали звідси шхуни й повбивали тутешніх людей десь, скажімо, із тиждень тому. Отже, це напевне екіпаж того підводного човна, про який повідомляли з Камагуея. Але перш ніж покинути судно, вони мали підійти зовсім близько до цього берега. За такого вітру гумовим човном приплисти вони не могли.

- Тоді вони залишили його десь недалеко на схід звідси.

- Напевне. І коли він затонув, їх стало видно як на долоні.

- А до дому ж їм ой як далеко, - зауважив Генрі.

- Тепер буде ще далі, - докинув Ара.

- Дивні вони люди, ці німці, - промовив Томас Хадсон. - Загалом вони хоробрі, а є серед них і просто-таки чудові хлопці. Аж ось раптом маєш і отаку сволоту.

- Треба, мабуть, іти робити діло, - сказав Ара. - Поговорити можна і вночі на вахті, щоб сон не брав. А ти відпочинь, Томе.

- Поспи, - докинув Генрі.

- Відпочити - це все одно що поспати.

- Ні, не все одно, - заперечив Ара. - Тобі треба поспати.

- Постараюся заснути, - сказав Томас Хадсон. Але коли вони пішли, заснути не зміг.

І навіщо їм було вчиняти тут таку мерзоту? - думав він. Ми ж їх однаково накриємо. Єдине, що могли зробити тутешні люди, це сказати нам, скільки їх і як вони озброєні. Та, певне, з їхнього погляду й цього було досить, щоб убити всіх, хто тут жив. Тим більше, що перед ними були всього-на-всього негри. Але все це говорить нам дещо й про них. Коли вже вони вчинили таке вбивство, то, як видно, мали якийсь певний план подівалися, що їх підберуть. І, як видно, той план викликав суперечку, бо інакше вони не вбили б свого ж таки товариша. А втім, убити його могли й з будь-якої іншої причини. Можливо, саме він пустив човен під воду, коли той ще міг плисти на поверхні і в них залишався шанс дістатися додому.

То який же з цього може бути висновок? - подумав він. Певна річ, покладатися на це припущення не можна. але якщо так і було, то це означає, що підводний човен затонув недалеко від берега і затонув швидко. І тоді вони не встигли взяти з собою майже нічого. А може, той хлопець і не винен, може,

Його звинуватили даремно.

І ще ти не знаєш, скільки в них шхун, бо цілком можливо, що одна або й дві з тих, які були на острові, ще раніш пішли ловити черепах. Отож тобі не залишається нічого іншого, як сушити собі голову й оглядати всі навколишні острівці.

А що, як вони перетнули Стару Багамську протоку й прибилися до кубинського узбережжя? Ну звісно, подумав він. Як ти не згадав про це раніш? Це ж для них найкраща можливість. Якщо вони так і зробили, вони можуть дістатися додому першим - ліпшим іспанським судном, що відпливає з Гавани. Щоправда, в Кінгстоні є контрольний пункт. Але все одно це найреальніший шанс, і ти сам знаєш, що багато хто щасливо обминув перевірку. І треба ж було тому бісовому Пітерсові саме тепер втратити зв’язок, Нам дали таку чудову велику рацію, а він з нею не впорався. Навіть не уявляю собі, як він міг її роздовбати. Але вчора вночі ми так і не змогли в свою годину зв’язатися з Гуантанамо, а якщо не зв’яжемося й сьогодні, то залишимось при власному інтересі. Ну й біс із ним, подумав він. При власному інтересі - то ще не найгірше. А тепер спи, звелів він сам собі. Це найрозумніше, що ти можеш зараз зробити.

Він посовав плечима по піску і заснув під гуркіт прибою, що накочувався на риф.



III

Томас Хадсон спав, і йому снилося, що його син Том не загинув, і що два молодші хлопці теж живі, і що війна вже скінчилась. Снилося йому, що Томова мати лежить з ним у ліжку, уклавшись просто на нього, як вона часом любила робити колись. І він відчував усе це так, наче воно було вочевидь: і її ноги на своїх ногах, і все тіло, і груди, притиснуті до його грудей, і уста, що сонно ворушилися на його устах. Її пишне волосся звисало донизу, і він відчував його, важке й шовковисте, на своїх очах і щоках, а тоді відхилився від її уст, і зловив його губами, і не відпускав. Потім, не прокидаючись, намацав рукою свій “Магнум-357″ і легенько посунув його туди, де йому належало бути. І знову лежав під вагою її тіла, з обличчям, закритим шовковистою запоною її волосся, і легенько ритмічно погойдувався.

Саме тоді Генрі накинув на нього легку ковдру, і Томас Хадсон промовив уві сні:

- Дякую тобі за те, що ти така тепла й ніжна і так тісно горнешся до мене. Дякую, що ти так скоро повернулась і не дуже схудла.

- От бідолаха, - сказав Генрі і дбайливо підіткнув під нього ковдру. Тоді завдав на плечі два обплетених п’ятигалонових бутлі й пішов геть.

“Я думала, ти хотів, щоб я схудла, - мовила жінка уві сні. - Ти ж сам казав, що коли я худну, то стаю наче молода кізка, і що нема нічого кращого за молоду кізку”.

“Слухай, - сказав він. - Хто з нас кого голубитиме?”

“Обоє разом, - відказала вона. - Чи, може, ти хочеш по-іншому?”

“Приголуб ти мене. Я стомився”.

“Ти просто ледар. Дай-но я зніму з тебе цей твій пістолет і покладу поруч. Він мені заважає”.

“Поклади його біля ліжка, - сказав він. - І зроби, щоб усе стало як треба”.

Коли все стало як треба, вона спитала:

“Хто ким буде: я тобою чи ти мною?”

“Ти вибирай”.

“Я буду тобою”.

“Я тобою бути не можу. Але спробуймо”,

“Це ж усе жартома. Ти спробуй. Тільки не залишай нічого собі. Старайся віддати все, але й узяти все”.

“Гаразд”.

“Ну що, виходить?”

“Так, - відказав він. - Чудово”.

“Тепер розумієш, як нам, жінкам?”

“Так, - сказав він. - Розумію. Віддавати легше”.

“А ти ладен віддати все? Скажи, ти радий, що я повернула тобі хлопців і що вночі приходжу до тебе відьмою?”

“Так. Я дуже радий з усього. Тільки, будь ласка, проведи волоссям мені по обличчю, і дай мені свої уста, і обніми мене так міцно, щоб аж дух забило, гаразд?”

“Ну звісно. А ти мене, гаразд?”

Коли він прокинувся й торкнувся ковдри, то якусь мить ще не тямив, що все те йому тільки наснилося. Потім ліг на бік, відчув між ногами кобуру з пістолетом і все зрозумів, і та гнітюча порожнеча, яку він відчував у собі останнім часом, стала вдвічі гнітючішою, і до неї додалася нова, залишена цим сном. Він побачив, що навколо ще день, побачив шлюпку, що везла на катер воду, побачив білу піну прибою

На рифі. Тоді повернувся на другий бік, загорнувся в ковдру і знову заснув, поклавши голову на руки. Коли прийшли його будити, він усе ще спав, і тепер нічого йому не снилося.



IV

Цілу ніч він простояв біля штурвала. До півночі з ним на містку був Ара, а потім Генрі. Вони йшли розбурханим морем, тримаючись бортом проти хвиль, і вести катер було, як подумав Томас Хадсон, однаково, що спускатися верхи з крутої гори. Весь час униз та вниз, а подеколи й упоперек схилу. Але в морі таких гір багато, і все воно наче дуже пагориста місцевість чи крутояри.

- Поговори зі мною, - мовив він до Ари.

- Про що, Томе?

- Та про що завгодно.

- Пітерс знову не зміг зв’язатися з Гуантанамо. Він геть занапастив апарат. Отой великий, новий.

- Я знаю, - сказав Томас Хадсон, намагаючись якнайобережніше спустити катер зі схилу гори. - Він щось там спалив і тепер не може полагодити.

- Але сидить наслухає, - провадив Ара. - 3 ним Віллі - щоб не дати йому заснути.

- А Віллі хто не дасть заснути?

- Той і сам не засне. Він спить не більше за тебе.

- А ти як?

- Я можу й цілу ніч не спати, коли треба. Хочеш, я стану до штурвала?

- Ні. Я не маю іншого діла.

- Томе, тобі дуже погано?

- Не знаю. А як погано може бути взагалі?

- Все одно ж нічого не зарадиш, - сказав Ара. - Може, принести тобі міх з вином?

- Ні. Принеси пляшку холодного чаю і перевір, як там Пітерс і Віллі. І взагалі все перевір.

Ара пішов униз, і Томас Хадсон лишився наодинці з ніччю й морем, і далі немовби їдучи верхи по крутоярах і не даючи коневі надто розганятися зі схилів.

На місток піднявся Генрі з пляшкою холодного чаю.

- Ну як ми тут, Томе?

- Все чудово.

- Пітерс зловив на стару рацію поліційне управління Майамі. Чути всі патрульні машини. Віллі хоче обізватися до них. Але я не дозволив.

- І добре зробив.

- Пітерс чув на УВЧ якісь уривки розмови по-німецькому, але каже, що це здалеку, звідти, де вони групуються.

- Звідти б він нічого не почув.

- Ну й весела ж нічка сьогодні, Томе.

- Не така вже й весела.

- Хіба я знаю. Я ж просто так сказав. Визнач мені курс, і я стану замість тебе, а ти піди вниз.

- Пітере записав це в журнал?

- Авжеж.

- Скажи Хуанові, хай дасть мені наші координати, а Пітерс хай запише їх у журнал. Коли було чути тих сучих синів?

- Саме коли я йшов сюди.

- Скажи Хуанові, щоб швидше дав координати й щоб їх одразу ж записали.

- Гаразд, Томе.

- Як там решта коміків?

- Сплять. І Хіль спить.

- Гримни там добре, щоб Пітерс записав координати.

- Тобі це так потрібно?

- Та вже хто-хто, а я добре знаю, де ми, в біса, є.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций