Забіла Віктор Миколайович «От і празника діждались…»

Розміщено Шкільні твори в 30 марта 2016

От і празника діждались,

Веселяться люди!

А мені, мабуть, ніколи

Радощей не буде.

Дивлюсь на все, як без очей,

Бо щастя не маю;

Я і в будень, я і в празник

Нуджусь да скучаю.

Минулося моє щастя!

Не бачусь я з нею.

Не бачуся з дівчиною,

З милою моєю;

Лучче б серце розлучили

Моє із душею,

Коли мені вже не можна

Звать її своєю.

Вона щастя моє в світі,

Всі мені не милі;

Її більше себе люблю,

Люблю до могили.

І в могилі, коли можна,

То буду кохати;

Дак там уже кінець всьому,

Треба вічно спати.

Жить мені остило вельми,

Кинуть її тяжко;

Для неї я тільки живу,

Хоча і жить важко.

Не бачивши, її бачу,

Річ я її чую;

Де б не був, що б не робив,

За нею горюю.

Серце, душа, розум, гадки

За нею скучають,

Плачуть мої карі очі,

Бачити бажають.

Не думкою, справді бачить,

Речі слухать справді;

Так якби мені хотілось,

Як люблю по правді.

Злая доля однімає

У мене дівчину;

Мене й мучить, мене й гонить

Живого в могилу.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций