Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина перша - Біміні — C. 8

Розміщено Шкільні твори в 22 марта 2016





- Чи багато цього літа в таборі хлопців?- спитав Джонні.

- Поки що всього два,- відказав Роджер.- Я з моїм вихователем.

- Я і мій вихователь,- поправив його Джонні.- І як ви, в біса, книжки пишете?

- Я завжди можу когось найняти, щоб виправляв помилки.

- Або й безплатно знайти,- сказав Джонні.- Я оце розмовляв тут з вашим вихователем.

- Вихователь каже, що йому тут добре живеться. Цей берег став для нього рідним назавжди.

- Вам би слід оглянути острів,- мовив Том до Джонні. - Часом він одпускає мене піти випити.

- А як щодо жінок?

- Жінок немає.

- Що ж ви, хлопці, робите?

- Та от цілий день сьогодні оце й роблю.

- Але ж ви давно вже тут. Що тоді робили?

- Купались, їли, пили… Том працює, читаємо, розмовляємо, читаємо, рибалимо, знову рибалимо, купаємось, п’ємо, спимо…

- І все без жінок?

- Все без жінок.

- Не до вподоби мені це. Якась нездорова атмосфера. Ви курите багато опіуму, хлопці?

- Як, Томе? - спитав Роджер.

- Тільки добірний,- сказав Томас Хадсон.

- А марихуани багато вирощуєте?

- Щось вирощуємо, Томе? - спитав Роджер.

- Поганий був рік,- сказав Хадсон.- Дощі занапастили к бісу весь урожай.

- В усьому цьому є щось нездорове.- Джонні випив.- Єдине трохи рятує становище - те, що ви ще п’єте. А може, ви, хлопці, вдалися до релігії? Чи не прийняв Том якоїсь віри?

- Як, Томе? - спитав Роджер.

- Взаємини з богом на тому самому рівні,- відказав Томас Хадсон.

- Сердечні?

- Ми люди терпимі,- сказав Хадсон.- Вправляйтеся собі в якій хочете вірі. Маємо на острові бейсбольний майданчик, отам і можете вправлятися.

- Нехай той ваш бог стане проти мене з биткою, то я йому так загилю верхом межи очі…

- Роджере,- докірливо мовив Джонні.- Уже ж вечір. Чи ви не бачили, як смерклося, посутеніло, а тоді й споночіло? А ще письменник. Не годиться зневажливо говорити про всевишнього потемки. А може, він стоїть оце позад вас і заміряється своєю биткою.

- Невже ти не можеш придумати чогось іншого? - спитав Френк.- “Свині” вже добряче набридли. Катай-но звідси, поки не застудився. Якби я мав таку розкішну грудну клітку, то не ризикнув би виставляти її отак на нічний вітер.

Чоловік з яхти знову обвів їх усіх поглядом - так, наче хотів запам’ятати.

- Ти нас і так не забудеш,- сказав йому Френк.- А забудеш - я тобі нагадаю, коли десь зустріну.

- Паскуда,- мовив чоловік, повернувся і пішов наниз.

- Хто він? - спитав Джонні Гуднер.- Я десь його бачив.

- Я його знаю, і він мене знає,- відказав Френк.- Нікчемний тип.

- А хто, не можете пригадати? - спитав Джонні.

- Погань він,- сказав Френк.- А поза тим чи має значення, хто він такий?

- Мабуть, що ні,- озвався Томас Хадсон.- Та ви вдвох добре його приперли.

- А що ж іще робити з поганню? Тільки так. Ми з ним ще чемно повелися.

- Ну, ви цілком ясно дали зрозуміти, що прихильності до нього не відчуваєте,- сказав Томас Хадсон.

- Я чув, там гавкав собака,- мовив Роджер.- Мабуть, його налякали ракети. То годі вже. Я розумію, Френку, ви розважаєтесь. Поки що ви нікого не вбили, і ніякого лиха не сталося. Але навіщо лякати бідолашного собаку?

- То його дружина гавкала,- весело відказав Френк.- Ось ми зараз стрельнемо просто в каюту й освітимо всю ту сімейну сцену.

- Я йду звідси к бісу,- сказав Роджер.- Не до душі мені ваші жарти. Мені не смішне автомобільне трюкацтво. Не смішно, коли п’яний веде літак. І коли собак лякають, теж не смішно.

- Ніхто вас не затримує,- сказав Френк.- Останнім часом ви стали для всіх мов чиряк на гузні.

- Он як?

- Авжеж. І ви, і Том, обидва святі та праведні. Псуєте будь-яку розвагу. Всі ви такі, розкаяні грішники. Раніш ви гуляли на всю губу. А тепер і іншим зась. Хай вам чорт, з вашою новонабутою громадською свідомістю.

- То, виходить, це громадська свідомість, коли я кажу, що не треба підпалювати Браунів причал?

- Авжеж. Один з її проявів. Тільки не на користь вона вам. Чув я про ваші штуки на Західному узбережжі.

- Забирали б ви свого пістоля та йшли собі розважатися в інше місце,- сказав Джонні Гуднер Френкові.- Так було нам добре без ваших вибриків.

- То й ви туди ж,- мовив Френк.

- Трохи спокійніше,- застеріг його Роджер.

- Я тут єдиний, хто ще має смак до справжніх розваг,- сказав Френк.- А ви всі перестиглі, схибнуті праведники, громадські діячі, лицеміри…

- Капітане Френку…- Руперт нахилився над краєм причалу.

- Ось тільки Руперт мій друг.- Френк звів очі.- Чого тобі, Руперте?

- Капітане Френку, а про комісара ви забули?

- Ми підпалимо його, Руперте, мій друже.

- Хай благословить вас господь, капітане Френку,- промовив Руперт.- Налити вам ще рому?

- Мені добре й без рому, Руперте,- відказав йому Френк.- А тепер усі долілиць.

- Усі долілиць! - скомандував Руперт.- Лягай!

Френк вистрелив понад краєм причалу, і ракета спалахнула на гравієвій доріжці перед самим будинком комісара й там-таки згоріла. Негри на причалі застогнали.

- От чорт,- сказав Руперт.- Мало не влучили. Не пощастило. Ану ще раз, капітане Френку.

На яхті позад них засвітилися ліхтарі, і на палубу знову вийшов той чоловік. Тепер він був у білій сорочці, білих парусинових штанях і тенісних туфлях. Волосся гладенько зачесане, обличчя червоне, з білими плямами. Найближче з усіх на катері, спиною до яхти, сидів Джон, за ним - похмурий Роджер. Судна розділяло близько трьох футів води. Чоловік став на кормі й тицьнув пальцем на Роджера.

- Ти нікчема,- мовив він.- Брудний, смердючий нікчема. Роджер здивовано звів на нього очі.

- Це ви про мене, чи не так? - гукнув Френк.- То я свиня, а не нікчема.

Чоловік і не глянув на нього й провадив далі, звертаючись до Роджера:

- Гладкий нікчема! - Він мало не задихався.- Дурисвіт! Облудник! Дешевий шарлатан! Нікудишній писака і паршивий маляр.

- Кому й до чого ви все це кажете? - Роджер підвівся.

- Тобі. Тобі, нікчемо, тобі. Тобі, дурисвіте. Ах ти ж нікчема! Паршивий нікчема.

- Ви збожеволіли,- спокійно мовив Роджер.

- Ти нікчема! - гукнув чоловік з яхти через водний проміжок, що розділяв два судна, так само як хтось би дражнив тварину в одному з тих сучасних зоопарків, де людей і звірів розділяють не грати, а рови з водою.- Нікчема!

- Це він про мене,- втішено озвався Френк.- Хіба ви мене не впізнали? Я ж свиня.

- Я про тебе.- Чоловік показав пальцем на Роджера.- Ти дурисвіт.

- Слухайте,- мовив до нього Роджер.- Ви ж зовсім не для мене це кажете. Усе це тільки для того, щоб похвалитися в Нью-Йорку, якими словами ви мене обклали.

Він говорив розважливо, терпляче, ніби й справді сподівався переконати того чоловіка й примусити замовкнути.

- Ти нікчема! - вигукнув той, дедалі дужче розпалюючи в собі істеричний напад, задля якого він, власне, й прибрався.- Брудний, смердючий нікчема!

- Ви кажете це не для мене,- повторив Роджер дуже спокійно, і Томас Хадсон зрозумів: він уже вирішив, що робити далі.- Тож краще замовкніть. А хочете поговорити зі мною - виходьте на причал.

Роджер ступив до причалу, і дивна річ - чоловік з яхти в ту ж таки мить і собі туди поліз. Зрештою, до цього вели і його лайка, і вся його попередня поведінка. І ось він таки вийшов на причал. Негри розступилися, а тоді оточили обох широким кільцем, залишивши всередині чималий простір.

Томас Хадсон не розумів, на що він сподівався, виходячи на причал проти Роджера. Ні один, ні другий не промовили ані слова, а навколо них були чорні обличчя негрів, і той чоловік сильно вдарив Роджера збоку, а Роджер затопив йому в зуби лівою і роз’юшив рота. Той знову завдав бокового, на що Роджер відповів двома потужними хуками у праве око. Супротивник обхопив його руками, і Роджер зацідив йому правою в живіт і так відштовхнув від себе, що той аж роздер на ньому светр, а тоді щосили вдарив по обличчю тильним боком відкритої лівої.

Ніхто з негрів не озивався ані словом. Вони стояли мовчки, оточивши обох і залишивши їм якнайбільший простір для бійки. Хтось увімкнув на причалі світло,- певно, то Джонів бой Фред, подумав Хадсон,- і все було добре видно.

Роджер не відступав од супротивника і завдав йому три швидкі хуки в голову. Той обхопив його руками й далі роздер на ньому светра, коли Роджер відштовхнув його від себе й двічі влучив кулаком у зуби.

- Годі вже лівою! - гукнув Френк.- Вріжте йому, сучому синові, правою. Враз угамується.

- Маєте щось мені сказати? - спитав Роджер чоловіка з яхти і сильним хуком зацідив йому в зуби. З рота в того юшила кров, уся права половина обличчя розпухла, і правого ока майже не стало видно.

Він знову вчепився за Роджера, а Роджер підхопив його попід руки й не давав упасти. Супротивник тяжко дихав і досі не обізвавсь ані словом. Роджер тримав його за руки, запхавши великі пальці у згини ліктів, і Том бачив, як він натискає ними на сухожилки між біцепсами й передпліччями.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций