Джеймс Олдрідж Ю. Янковський. Передмова до збірки творів — C. 4

Розміщено Шкільні твори в 19 марта 2016



Разом з тим у Мак-Нейре немає звірячих, агресивних інстинктів: він гуманний і життєлюбний. В спілкуванні з природою він дістає душевну рівновагу. Але вона руйнується хижацьким буржуазним суспільством, що постійно нагадує про себе навіть у виключних для нашого сучасника умовах первісного буття.







 Якщо магістральною темою в творчості Олдріджа періоду другої світової війни була тема боротьби з фашизмом, то в повоєнні роки тематичний діапазон письменника значно розширюється. Зокрема, письменник виявляє інтерес до національно-визвольного руху колоніальних країн. Ще перед другою світовою війною, побувавши у Єгипті, Олдрідж дістав перші відомості про життя і побут арабських народів. Інтерес до арабських країн постійно супроводжував його дальші творчі шукання; Олдрідж зберіг його на все життя. До речі, дружина письменника - Діна Олдрідж, яка з 1943 року стала його вірним другом і постійним супутником, - уродженка Єгипту.

 Олдрідж розуміє історичну неминучість національно-визвольного руху арабських народів, його соціально-економічні. передумови і політичні перспективи. Тому цілком закономірним був у романі “Дипломат” образ мужнього борця за визволення своєї батьківщини Джавата Гочалі. Такою ж закономірною була трагічна постать індіанця Боба в “Мисливці” - хороброго й відчуженого представника індіанських племен, що переживають свою “історичну агонію”. Проте в романах Олдріджа 40-х років національно-визвольна боротьба колоніальних народів не діставала широкого відображення. У 50-ті роки, в зв’язку з поглибленням загальної кризи капіталізму, ця тема, набуваючи особливої значимості, стає центральною в творчості Олдріджа.

 Роман Олдріджа “Герої пустельних горизонтів” (1954) змальовує пробудження національної самосвідомості народів Сходу. Бахраз - вигадана арабська держава, якою керують англійські маріонетки, стає ареною конфлікту англійських і американських інтересів. Але не це основне в романі. Письменник показує насамперед боротьбу місцевого населення Бахразу - кочового й осілого - з колоніальним режимом.

 Головний герой роману - англієць Едуард Гордон. Його життєві шукання такі ж, як і в персонажів попередніх творів письменника. Виходець з інтелігентної родини, Гордон внутрішньо не приймає сваволі й насильства, що панують у капіталістичному світі, і, потрапляючи до Бахразу (за фахом він - арабіст), знаходить там той життєвий ідеал, якого прагнув, - ідеал “природної людини”, не зараженої згубними впливами західної цивілізації. Не приймаючи буржуазного псевдопрогресу, Гордон разом з тим ворожий комуністичним ідеям, хоч він розуміє, що їм належить майбутнє. “Майбутнє все одно за вами, - каже він своїй коханій, переконаній комуністці Тесс. - Я це знаю… Але для себе, для свого світу, я цього майбутнього не приймаю…”. Протиставляючи себе світові власників, Гордон водночас міцно пов’язаний з ним. Він так і залишається запеклим індивідуалістом. Навіть його діяльна підтримка повсталих арабів - це скоріше прояв того ж таки індивідуалізму, ніж свідчення твердих переконань. Тому кінець кінцем Гордон, вдаючись в ім’я збереження “первісного укладу” до анархо-авантюристичних актів (знищення відвойованого арабами нафтопроводу), стає фактично спільником колонізаторів.

 У “Героях пустельних горизонтів” показано багато характерних явищ європейського й арабського життя: зростання ролі комуністів у національно-визвольній боротьбі, страйковий рух в Англії, прагнення колоніальних народів іти по шляху суспільного прогресу і т. д. Великим письменницьким досягненням Олдріджа став образ арабського революціонера Зеїна. Олдрідж дає зрозуміти, що трагедія Гордона в тому й полягала, що в нього не стало сил піти за Зеїном до кінця, але Гордон охоче віддає належне його прекрасним людським якостям, що розкриваються в революційній боротьбі.

 Восени 1956 року, коли розігралися драматичні події навколо Суецького каналу, в Олдріджа виник новий творчий задум, що ліг в основу його наступних двох романів - “Не хочу, щоб він помирав” (1957) і “Останній вигнанець” (1961), герою яких - капітанові Скотту - належало завершити шукання Мак-Грегора і Гордона. Ці три романи складають своєрідний “арабський цикл” у творчості Олдріджа.

 В романі “Не хочу, щоб він помирав” ми знайомимося із Скоттом, коли він у загоні під командуванням генерала Пікерінга прокладає в єгипетській пустелі траси для англійських військ (це почалось в період світової війни). Його глибоко обурює ставлення офіцерів до рядових солдатів; коли ж велика частина загону Шкерінга безглуздо гине й Скотт стає командиром, він ще ясніше бачить непереборний антагонізм між командуванням та військовою масою і всім серцем тягнеться саме до неї. Скотт цінує “людину взагалі”. Всі суспільні проблеми, на його думку, можна розв’язати, вдосконаливши людську природу і таким чином з’єднавши людей поміж собою. Короткочасне знайомство Скотта з єгипетським офіцером Гамалем - самовідданим борцем за національну незалежність Єгипту - похитнуло переконання Скотта, але ще не поклало край його ідейному розладу. Проте Скотт уже став на правильний шлях. Саме тут його й спостигла куля араба, що помилково вважав його за зрадника…

 На цьому роман закінчується. В ньому фактично лише намічено проблему, що стане центральною в другій частині дилогії - романі “Останній вигнанець”. Знову перед нами капітан Скотт (він таки лишився живим), його друзі й вороги. Скотт, як і раніше, дружить з арабами, але свідомість своєї належності до нації колонізаторів стає для нього нестерпною.

 Тим часом у Єгипті назрівають серйозні події. Позиції англо-американської компанії, що володіла Суецьким каналом, дедалі слабшають. Єгипетський уряд прийняв рішення про його націоналізацію, після чого почалася англо-франко-ізраїльська інтервенція. Збройна боротьба за Суецький канал подається в романі в сприйнятті Скотта. Вона докорінно змінила його життєву орієнтацію. Певний час Скотт ще вагався, але зрештою зробив остаточний вибір: став активним борцем за права єгипетського народу.

 Олдрідж тяжів до відтворення дійсності у великих епічних формах, не припиняючи жанрових пошуків. Це було не тільки в його молоді роки, коли він пробував свої сили в жанрах газетних нотаток, художнього нарису, роману, п’єси і т. д., але й тоді, коли, ствердившись як майстер великих епічних полотен, він посів помітне місце в європейській романістиці.

 Письменник небезуспішно працює у жанрі невеликого оповідання. Олдрідж-новеліст вперше заявив про себе ще в книзі “Про різних людей”. Вже тоді, при певній художній недосконалості окремих творів книги письменник продемонстрував майстерність психологічної характеристики, Драматичних сюжетних побудов, гостру побутову спостережливість. Оповідання дальших років, що засвідчили ще вищу майстерність Олдріджа-новеліста, - були зібрані в книзі “Золото й пісок”, опубліковані у 1960 році й тоді ж частково перекладені російською мовою.

 Австралійські оповідання Олдріджа - “Батькова сорока”, “Хлопчик з лісового берега”, “Перемога хлопчика з лісового берега” - створювались на матеріалі його дитячих і юнацьких вражень. Письменник не дотримується тут тих або інших літературних традицій. Він пише про те, що йому добре відомо, відтворює явища і події у тому вигляді, в якому сам переживав їх.

 Австралійські враження письменника виявились тривалими і стійкими. На все життя Олдрідж зберіг любов до природи, до рибальства й мисливства, а головне - до простих, щиросердих людей, не зіпсованих згубними впливами буржуазної цивілізації. Він добре запам’ятав безліч мисливських епізодів, з якими було пов’язано його захоплення полюванням. У його дитячих пригодах - радісних і сумних - щось нагадувало Тома Сойєра; письменник сам згодом визнавав це. Дитячі мрії (Джеймс, наприклад, мріяв про те, щоб перетворити величезну австралійську пустелю на квітучий оазис), симпатії до бідняків, зневажливе ставлення до білоручок, прагнення допомогти тим, хто попав у біду, - всі ці риси, що вже на той час виявилися в характері Джеймса, викликають у пам’яті героя Марка Твена. Оповідання Олдріджа, в основу яких покладено враження тих років, - це не фрагменти з його юнацького щоденника й не протокольні записи дитячих спогадів. В уяві письменника фантазія і реальність завжди були нерозривно зв’язані. Сюжетні ситуації його оповідань здебільшого вигадані, але в їхній загальній спрямованості відтворено атмосферу, що оточувала майбутнього письменника в ті далекі роки.

 Оповідання Олдріджа однаково цікаві й для дітей-підлітків, і для дорослих. Тему дитинства письменник подає в тому ж плані, в якому осмислював проблему сучасних людських стосунків взагалі.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций