Гаррі Гаррісон Смертні муки прихідця — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 5 марта 2016





Коли священик прочинив двері, вітер рвонув їх і розчинив навстіж. Отець Марк зник у непроглядній пі-тьмі, а двері то відчинялись, то зачинялись, і бризки дощу заносило в кімнату. Гарт повільно пішов до дверей, зачинив їх, так і не побачивши Ітина, що терпляче, мовчки сидів під зливою, сподіваючись, що Гарт, може, хоч на секунду затримається й поділиться з ним ще однією часточкою своїх чудесних знань.

З мовчазної обопільної згоди про цей перший вечір більше ніколи не згадували. Після кількох днів самотності, ще нестерпнішої від того, що кожен знав про близьку присутність другого, вони відновили бесіди, але на суто нейтральні теми. Гарт поступово спаковував і ховав надбане, хоч навіть і гадки не мав, що скінчив ро-боту й може в будь-який час покинути планету. У нього було дуже багато рідкісних ліків і рослинних препаратів, за які йому дали б добрі гроші. А вескерські витвори мистецтва повинні були викликати сенсацію на космічному ринкові, незважаючи на його високі вимоги. До того як прибув Гарт, продукція художніх ремесел на цій планеті обмежувалась головним чином різьбленими виробами, виготовленими з твердого дерева за допомогою кам’яних уламків. Гарт дав вескерянам інструменти й метал із своїх власних запасів, ось і все. За кілька місяців вескеряни не тільки навчились працювати з новими матеріалами, але й втілили свої задуми й образи в найдив-ніші і водночас найпрекрасніші витвори мистецтва, які він будь-коли бачив. Гарту лишалось кинути їх на ри-нок, щоб створити спочатку попит, а потім повернутись за новою партією. Вескерянам натомість потрібні були тільки книжки, інструменти й знання, і Гарт не мав сумніву, що настане час, коли вони власними силами до-б’ються, що їх приймуть у Галактичний союз.

На це Гарт і сподівався. Але вітер змін повіяв у виселкові, що виріс довкола його корабля. Тепер уже не Гарт був у центрі уваги й зосередження всього життя вескерян. Він тільки посміхався, думаючи про втрату влади; одначе його посмішку не можна було назвати добродушною. Серйозні й уважні вескеряни все ще по черзі виконували обов’язки Збирача Знання, але Гарт подавав їм тільки голі факти, й це різко контрастувало з атмосферою інтелектуальної бурі, що панувала довкола священика.

Тоді як Гарт примушував відробляти за кожну книжку, кожний інструмент, священик роздавав їх даром. Гарт дотримувався поступовості в навчанні, ставлячись до вескерян як до здібних, але недосвідчених дітей. Вій хотів, щоб вони здолали попередній східець, перш ніж ступити на вищий, щоб вони спочатку навчились ходити й тільки потім - бігати.

Отець Марк просто приніс їм усі благодіяння християнства. Єдиною фізичною роботою, якої він вимагав, була побудова церкви - місця для богослужіння й проповіді. З безмежних, що вкрили всю планету, боліт вийшли нові юрби вескерян, і за кілька днів дах, що спирався на стовпи, був готовий. Щоранку паства трохи працювала, зводячи стіни, а потім поспішала всередину, щоб узнати веленадійні, всеосяжні, першорядної ваги факти, що пояснюють будову Всесвіту.

Гарт ніколи не казав вескерянам, якої він думки про їхнє нове захоплення, і головним чином тому, що вони ніколи не питали його.

Гордість, а чи відчуття власної гідності заважали йому вчепитися в покірного слухача й вилити йому свою образу. Може, все було б інакше, якби обов’язки Збирача Знань й тепер виконував Ітин; він був найтямущіший між усіма. Але наступного дня, як прибув священик, час Ітина скінчився, й відтоді Гарт з ним не розмовляв.

Тому для нього було сюрпризом, коли через сімнадцять вескерських днів, - а вони втричі довші, ніж на Землі, - вийшовши з дому після сніданку, він побачив у себе під дверима делегацію. Ітин мав говорити від її імені, і його рот був напівроззявлений. У багатьох вескерян роти були теж роззявлені, один наче аж позіхав, так що добре було видно подвійний ряд гострих зубів і пурпурно-чорне горло. Уздрівши ці роти, Гарт зрозумів, що має відбутися серйозна розмова. Роззявлений рот свідчив про якесь велике переживання: щастя, журбу або гнів. Здебільшого вескеряни були спокійні, й він ніколи не бачив стільки роззявлених ротів, як тепер.

- Допоможи нам, Джоне Гарте, - почав Ітин. - Ми маємо до тебе запитання.

- Я відповім на будь-яке ваше запитання, - сказав Гарт, передчуваючи недобре. - У чому річ?

- Чи існує бог?

- А що ви розумієте під “богом”? - у свою чергу запитав Гарт. Що їм відповісти?

- Бог - наш небесний отець, що сотворив усіх нас і боронить нас. Кого благаємо в молитвах допомогти нам, і хто, якщо ми вимолимо спасіння, уготував для нас…

- Досить, - рубонув Гарт. - Ніякого бога нема.

Тепер вони всі, й навіть Ітин, роззявили роти, дивлячись на Гарта й розмірковуючи над його відповіддю. Ряди рожевих зубів могли б здатися загрозливими, якби Гарт не знав так добре цих створінь. На мить йому примарилось, що вони вже сприйняли християнське вчення і вважають його єретиком; але він відкинув цю думку.

- Спасибі, - відповів Ітин, і вони повернулися й пішли.

Хоч ранком було ще холоднувато, Гарт здивовано запримітив, що він увесь в поту.

Наслідків не довелось довго чекати. Ітин знову прийшов до Гарта того ж дня.

- Чи не підеш ти до церкви? - поспитав він. - Багато з того, що ми вивчаємо, важко збагнути, але нема нічого труднішого, як це. Нам потрібна твоя допомога, оскільки ми повинні вислухати тебе й отця Марка разом. Бо він каже, що правильно одне, а ти кажеш, що правильно інше, але ж те й інше не може бути одночасно непомильним. Ми мусимо з’ясувати, де ж правда.

- Звичайно, я прийду, - сказав Гарт, намагаючись приховати хвилювання, що раптом охопило його. Він нічого не робив, але вескеряни все-таки прийшли до нього. Можливо, є ще підстави сподіватися, що вони лишаться вільними.

У церкві було жарко, й Гарт здивувався - так багато прийшло сюди вескерян, більше, ніж йому будь-коли доводилось бачити. Довкола було море роззявлених ротів. Отець Марк сидів за столом, який було завалено книгами. Вигляд він мав жалюгідний. Він нічого не сказав, коли Гарт зайшов. Гарт заговорив перший.

- Сподіваюся, ви розумієте, що це їхня ідея… що вони з своєї доброї волі прийшли до мене й попросили мене з’явитися сюди?

- Знаю, - примирливо відповів священик, - подеколи з ними буває дуже важко. Але вони вчаться й хочуть вірити, а це головне.

- Отче Марку, торгівцю Гарте, нам потрібна ваша допомога, - втрутився Ітин. - Ви обидва знаєте ба-гато такого, чого не знаємо ми. Ви повинні допомогти нам прийти до релігії, а це не так легко.- Гарт хотів щось сказати, потім передумав. Ітин вів далі: - Ми прочитали біблію й усі книжки, які дав нам отець Марк, і дійшли спільної думки. Ці книжки дуже різняться від тих, що давав нам торгівець Гарт. У книжках торгівця Гарта описано Всесвіт, якого ми не бачили, і він обходиться без усякого бога, адже про нього ніде не згадується: ми шукали дуже ретельно. У книгах отця Марка він скрізь і без нього нічого не відбувається. Одне з двох повинне бути правильним, а друге - неправильним. Ми не знаємо, як воно так виходить, але потім, коли з’ясуємо, що ж істинне, тоді, можливо, зрозуміємо. Якщо бога нема…

- Звичайно, він є, діти мої, - сказав отець Марк зворушливо. - Він нам небесний отець, котрий сотворив усіх нас…

- Хто сотворив бога? - спитав Ітин, і шепіт стих, і всі вескеряни пильно подивились на отця Марка. Він ледь відсахнувся під їхніми поглядами, потім усміхнувся.

- Ніхто не сотворив бога, бо він сам творець. Він був завжди…

- Якщо він завжди існував, то чому Всесвіт не міг завжди існувати, не маючи потреби в творцеві? - перебив його Ітин. Важливість питання була очевидна. Священик відповідав не поспішаючи, з дивовижним терпінням.

- Я хотів би, щоб усі відповіді були так само прості, діти мої. Адже навіть учені не зійдуться між собою в питанні про походження Всесвіту. І тоді, коли вони мають сумнів, ми, що узріли світло істини, знаємо Ми можемо бачити чудо творення повсюдно довкола нас. А чи можливе творення без творця? Це Він, наш отець, наш бог на небесах. Я знаю, вас гризе сумнів; це тому, що ви маєте душі й ваша воля не за сімома замками. І все-таки відповідь дуже проста. Майте віру - ось усе, що вам треба. Тільки вірте.

- Як можемо ми вірити без доказів?

- Якщо ви не можете зрозуміти, що сам цей світ є доказом Його існування, тоді я скажу вам, що віра не потребує доказів… Якщо ви насправді вірите!

Церква сповнилась гомоном; у більшості вескерян роти були тепер широко роззявлені: ці істоти намагались повільно пробитись крізь павутину слів і відокремити нитку істини.

- Що можеш ти сказати нам, Гарте? - спитав Ітин, і коли пролунав його голос, гомін стих.

- Я можу порадити вам, щоб ви користувались науковим методом, за допомогою якого можна вивчити все - в тому числі самий метод - і дістати відповіді, які доводитимуть істинність чи хибність будь-якого твердження.

- Так ми й повинні вчинити, - згодився Ітин. - Ми дійшли теж такого висновку. - Він схопив товсту книжку, й рядами присутніх перебігли брижі кивків. - Ми вивчили біблію, як порадив нам отець Марк, і знайшли відповідь. Бог сотворить для нас чудо й так доведе, що він пильнує нас. І за цим знаком ми пізнаємо його й прийдемо до нього.

- Це гріх облудної гордині, - заперечив отець Марк. - Бог не має потреби в чудесах, щоб довести своє існування.

- Але ми маємо потребу в чуді! - вигукнув Ітин, і, хоч він не був людиною, в його голосі зазвучала жадоба істини. - Ми вичитали тут про безліч дрібних чудес - про хліби, риб, вино… Деякі з них зовсім не-значні. Тепер йому належить сотворити ще одне чудо, й він усіх нас наверне до себе… І це буде чудом - цілий новий світ схилиться перед його престолом, як ти казав нам, отче Марку. І ти казав, як це важливо. Ми обговорили це питання й вирішили, що є лиш одне чудо, яке найбільше підходить на такий випадок.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций