Йосиф Бродський Твори у перекладі Володимира Ляшкевича — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 5 марта 2016





Але - мало алфавіту. І дитя з колиски, милі



Вчувши “баїньки-баю”,

Промовляє: “мать твою!”



“Руку втис в шахну, вітавшись.”

“Підмахну - і в Сочі”. “Склавшись,

Лейкоцит із антрацитом

Іменуються Коцитом”.



Входять строєм піонери, хто - з моделями з фанери,

Хто - з написаним рукою власною дзвінким доносом.

З того світу, мов химери, палачі-пенсіонери

Їм зворушливо кивають, заповзятим і курносим,

Що врубають “Руський бальний” і вбігають в хату тяті,

Щоб прогнати тятю з тої, де зробили їх, полаті.



Що попишеш? Молодь - се ж:

Не задушиш, не уб’єш.



“Харкнув в суп, щоб знять досаду”.

“Я з ним поруч й срать не сяду”.

“А моя ж, як та мадонна,

Не бажає без гондона”.



Входить Лебідь із Відбитком в круглім дзеркалі, в якому

Взвод беріз іде навприсяд - першій скрипці корчать рожі

Метр палкий, уява чия розігріта гренадером,

Лиш несмілого десятку, рве нігтями бархат ложі.

Дощ іде. Собака виє. Звиснув з печі, коса покидь,

З голим задом, дошкуляє інваліду, цвяха слинить:



“Інвалід, а інвалід,

Все нутро моє болить”.



“Нумо в гріб, хоч вік не вийшов!”

“Це є сука, чи щось ліпше?”

“Свара наслідку й причини

Припиняється з кончини”.



“Мусор” з криком: “Досить!” - входить. Прокурору зуби зводить.

Двері в кліть громадянина не нуждаються в “сезамі”.

Чи то правнук, чи то прадід в рудних надрах возик котить,

Обіллявшись щедрим надрам в масть криштальними сльозами.

І за смерті перевалом, місячним залитим воском,

Сяє зі щелепи злотом фікс довічним мерзлим лоском.



Знать надовго стачить жил

Тих, хто голови зложив.



“Хата є, іти боїться “.

“Я не блядь, а кранівниця.”

“Виникло життя мов звичка

Ще до курки і яєчка”.



Ми заполонили сцену! Лишилось вповзти на стіну!

Знестись соколом під купол! Зменшитись до аскарида!

Або всім, з ляльками вкупі, язиками б’ючи піну,

Хором раптом спокуситись, щоби вивести гібрида.

Бо з обмеженості місця, як відлитись в форму масі,

Крім кладовища і, звісно, черги чорноти при касі?



Ех, даєш степи й моря

Без піврозпаду ядра!



“Строк без осуду волів б я!”

“Хто кричить: “Тримай злодія!”?”

“Малювала члена в зошит”.

“Відпустити, Христом просить”.



Входить Вечір в Справжнім часі, дім у чорта на задвірках.

Скатерть і фіранка спорять в убранні, відкрившись зору

О, якби не серце часом - даний лепет так, у лапках -

Відчуття, немов віднятий Лобачевським від простору.

Гомін листя в колір грошей, комариний зумер, нерви,

Очі збільшити не можуть “шість на дев’ять” тих, хто вмерли,



Ким зійшла густа трава.

Що ж - суть справи не нова.



“Від любові будуть діти.

Ти тепер один на світі.

Пам’ятаєш як, бувало,

Я в пітьмі нічній співала?



А то - кицька, а то - мишка.

А то - табір, а то - вишка.

То - плин часу тихим сапом

Зводить в пам’ять маму з татом”.













Нарис (Набросок)





 



Холуй трясеться. Раб регоче.

Cокиру гострить кат охоче.

Тиран кромсає каплуна.

Зрить місяцем сумна зима.



Се Вітчизняний вид, гравюра.

На лежаку - Солдат і Дура.

Карга в бік мертвий пне шкребок.

Се Вітчизняний вид, лубок.



Собака бреше, вітер носить.

Борис у Гліба в морду просить.

Кружляють пари на балу.

В прихожій купа на долу.



Мгтить місяць, мучить зір. З кошмару -

Під ним зліпило в мозок хмару…

Нехай Художник, паразит,

Пейзаж інакше зобразить.











ОДІССЕЙ ТЕЛЕМАКУ.







 

“Мій Телемаку, з Троєю війна

Закінчена. Хто переміг - забув я.

Напевно греки: стільки мертвяків

В чужині здатні кинути лиш греки…

І все-таки оця моя дорога

Додому аж занадто довга,

Так ніби Посейдон, доки ми там

Втрачали час, порозтягав простори.

Мені неясно, де знаходжусь я,

І що переді мною…Чийсь нечистий острів,

Кущі, будови, рохкання свиней,

Геть здичавілий сад, якась цариця,

Трава й каміння… Телемаку, милий,

Всі острови один на другий схожі,

Коли подорожуєш довго й мозок

Збивається вже, налічившись хвиль,

Сльозяться збиті горизонтом очі

Й солене водне м’ясо застить слух.

Забув я, чим закінчилась війна,

І скільки зараз літ тобі, забув я.



Рости великий, сину мій, рости.

Богам лиш знати, стрінемось чи знову.

О, ти сьогодні вже не немовля,

Перед яким затримав я биків.

Коли б не Паламед, ми жили б разом.

Хоч може правий він: без мене

Ти пристрастей Едіпових позбувся,

І сни твої, мій Телемаку, чисті.”













POST AETATEM NOSTRAM. 1970 р.









“Імперія - країна дана дурням”.

Рух в місті призупинено з причини

Приїзду Імператора. Юрба

Тіснить легіонерів, пісні, крики;

Та паланкін опущений. Об’єкт

Загальної любові не бажає

Об’єктом бути спільних інтересів.



Поза палацом, у пустій кофейні,

Бродяга-грек з небритим інвалідом

Складають доміно. На скатертях

Блукають зблиски вуличного світла

І відголоси привітання мирно

Ворушать штори. Грек, програвши гру,

Рахує драхми; переможець просить

Яйце навкруто та ущіпку солі.



У величавій спальні сивий скупник

Розповідає молодій гетері,

Що бачив Імператора. Гетера

Не вірить і регоче. Що ж, такі

Прелюдії у них любовних ігор.







ІІ





Палац







Відтворені у мармурі сатир

І німфа дивляться в глибінь басейну,

Крізь гладь, покриту пелюстками роз.

Намісник, босий, власноручно морду

Скривавлює місцевому царю

За трьох голубок, що вгоріли в тісті

(підчас роздачі пирога злетіли,

Та зразу ж і попадали на стіл).

Зіпсуте свято, може і кар’єра.



Цар мовчки крутиться на мокрих плитах

Попід могутнім, жилавим коліном

Намісника. Плин запаху троянд

Туманить стіни. Слуги збайдужіло,

Немов статуї, зрять поперед себе

В каміння, де немає відбиття.



Непевний місячний нордовий блиск.

Стулившись між кухонних труб палацу,

Бродяга-грек і кіт спостерігають,

Як два раби виносять із дверей

Труп кухаря, завернутий в рогожу.

Ті йдуть із ним повільно до ріки.

Скрегоче щебінь. На даху людина

Котові норовить закрити писок.







ІІІ







Покинутий хлопчинкою голяр

Утупивсь мовчки в дзеркало - можливо,

Сумуючи за ним, і геть забув

Покриту милом голову клієнта.

“Напевно, хлопець вже не повернеться”.



Клієнт тим часом лагідно дрімає

І споглядає чисто грецькі сни:

З богами, кифаредами, борнею

В гімнасіях, де гострий запах поту

Лоскоче ніздрі.

Відчепившись стелі,

Велика муха, покружляв, сідає

На білу, густо вкриту милом щоку

Заснулого й, втопаючи у піні,

Як ті пельтасти бідні Ксенофонта

В снігах вірменських, знай собі повзе

Через провали, виступи, щілини

До верху й, обминувши жерло рота,

Піднятись пнеться аж на кінчик носа.



Грек відкриває жахне чорне око

І муха, звивши зі страху, злітає.









ІV







Суха, глуха опісля святна ніч.

У підворітті стяг, як кінська морда,

Повітря мне губами. Лабіринт

Порожніх вулиць в місячному світлі.

Чудовисько, напевно, міцно спить.



Чим далі від палацу, то все менше

Помітно статуй, меншає й калюж.

Ліпнина покидає стрій фасадів

І двері, що виходять на балкон,

Зачинені. Що ж, значить, і отут

Нічний покій рятують тільки стіни.



Звук власних кроків лиховісний і

В той самий час беззахисний; повітря

Уже просякло рибою. Хати

Кінчаються. Та місячна дорога

Струмує далі. І фелука чорна

Її перетинає, наче кішка,

І тане у пітьмі, подавши знак,

Що далі, очевидно, йти не варто.









V







В розклеєнім на вуличних щитах

“Посланні до властителів” відомий

Тутешнім вухам кифаред кипить

Обуренням, сміливо виступає

З окличним “Імператора здійняти

(рядком, що нижче) з дрібно-мідних грошей”.



Юрба жестикулює. Юнаки,

Мужі статечні, посивілі старці,

Й гетери спритні, з грамотою знані, -

Одноголосно стверджують, що “ні,

Раніш такого не було” - при чому

Не називаючи, якраз чого

“такого”:

Мужності чи ж бо холуйства.



Поезію, напевно, вирізняє

Відсутність чітко зримого кордону.



І неймовірно синій горизонт.

Прибою шурхіт. Пласко розтягнувшись,

Мов ящірка весняна, на сухій

Гарячій брилі, голий чоловік

Украдений гризе мигдаль. Подалі

Поміж собою скуті два раби.

Зібралися, напевно, покупатись -

Й один із одного з веселим сміхом

Знімають лахи.

Неймовірно жарко;

І грек сповзає з брили, закотивши,

Мрійливо очі, наче срібні драхми

З зображеннями нових Діоскурів.









VI







Акустика чудова! Будівельник

Кормив недаром воші надцять літ

На Лемносі. Акустика прекрасна.



День теж прекрасний. Гамірна юрба,

Відлившись згідно форми стадіону,

Завмерла й, стишив дихання, слідкує



За лайкою, з якою два бійці


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций