Глібов Леонід Іванович Чабан і Комар

Розміщено Шкільні твори в 26 февраля 2016

У холодочку, під вербою,

Приліг Чабан спочить;

Кийок поклав під головою,

Собака у ногах лежить,—

Не боязко, заснути можна сміло:

Отара стишилась, лінується ходить,

Бо дуже сонечко пригріло,

І хоч би що — собака не проспить.

Заснув Чабан, а лишенько не спало:

Гадюка вилізла з трави, сичить…

Комар углядів, жалко стало,

І Чабана він кинувся будить;

Гудів-гудів, аж крилечки помліли,

А той не чує — спить;

Комар присів на лоб, щоб з усієї сили

Свій гострий носик устромить.

Чабан прокинувся — аж перед ним Гадюка,

Він києм — бух — і витяглась зміюка;

Пропав би був Вівчар,

Та визволив Комар.

Куди ж він з переляку дівся?

Ото ж то й що! Чабан Гадюку вбив,

А Комара, що прислужився

І впору розбудив,

Спросоння тріснув так, що аж прилип до лоба.

Така-то за добро шаноба!

Як перед більшим менший чоловік

До правди повернуть язик

Одважиться, по стародавній мові,

Що хлібець їж,

А правду ріж,

Того й гляди — утнуть, як Комарові.

[1892—1893].



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций