Станіслав Лем Голем XIV (Кіберіада) — C. 19

Розміщено Шкільні твори в 25 февраля 2016



Якщо успіхи сапієнтизації визначати за місцем старту, все вдалося напрочуд, але еволюційне жонглювання нині окошилося на вас, адже за спритні викрутні, якими Еволюція відвертала ростучу потребу перебудови мозку, вам доведеться заплатити величезну ціну біля дверей до самоеволюції. Це, власне, кінцевий ефект удосконалення в опортунізмі. Коли я вже з вами, то надолужу те, що випустив у першій лекції, а саме питання, чому з розмаїття гомінідів постав і зостався на землі тільки один розумний вид. Було цьому дві причини - одна образлива,- її вперше висловив Дарт, отже, пошукайте її в нього, адже буде чесніше, якщо ви самі розважите, справедлива вона чи ні; друга причина не пов’язана з мораллю й цікавіша. Розвиткові численних видів перешкоджало явище, подібне до явища поверхневого натягу на межі різних фаз, скажімо, рідини і газу; біля неї вже відчувається близькість міжзонного кордону і, як молекулам води на поверхні притаманний ліпший порядок, ніж у глибині, так і ваш субстрат спадковості не може гицатись навсебіч різними мутаціями. Таке зменшення ступеня його свободи стабілізує ваш вид. Культурна соціалізація теж сприяє збереженню рівноваги, але не настільки, як запевняють деякі антропологи.

Але ж повернімось до ГОЛЕМА і його родини: церебральна інженерія - ризикована, отже, й азартна гра, вельми подібна до еволюційної, хоч у ній кожен вирішує за себе, а в природі це роблять не самі види, а й природний добір. Така близька подібність двох ситуаційно різних ігор здається парадоксом, але я, дарма що не можу втаємничити вас у глибокі аркани топософії, торкнуся причин цього явища. Оскільки відповідно й точно описати Розум, котрий досягає чимраз вищого рівня, може тільки він сам, задачі з виміру ефективності мозкового розвитку розв’язуються лише згори вниз, а знизу вгору - ніколи. Й тут перед нами розкривається вже збільшений і ясніший геделівський образ: виявляється, для підготовки того, що має бути чинником наступного злету, доконечні засоби, неодмінно багатші від тих, до яких можна вдатись,- отже, й недосяжні. Клуб настільки ретельно добирає своїх членів, що як вступне жадає від кандидата завжди більше, ніж той має при собі. А коли, попри ризик ростучи далі, врешті доробиться до багатших засобів, ситуація повторюється, адже вони знову будуть достатні тільки для руху вниз, прийдуть запізно, як гірчиця по обіді. Отже, йдеться про завдання, яке без ризику можна виконати неодмінно й тільки тоді, коли його вже виконали з повним ризиком. І хибно вважати, ніби ця дилема тривіальна, бо ж дорівнює намаганням барона Мюнхгаузена витягти самого себе з трясовини за чуприну. А запевнення, ніби в такому стані проступає Природа світу, важко визнати задовільними. Та природа безперечно проступає в періодичності як своєрідній перервності явищ будь-якого масштабу: зернистості елементів, яка забезпечує їхню хімічну сполучність, відповідає зернистість зоряного неба. І якщо дивитися саме так, квантовий ріст Розуму, що здіймається вгору від нульового рівня - розумного життя - є подовженням того ж principium syntagmaticum [18], який обумовлює виникнення ядерних, хімічних, біологічних чи галактичних зв’язків,- але загальність цього принципу аж ніяк не пояснює його. Не пояснює й зворотний аргумент, спрямований проти того, хто питає: мовляв, якби не було його в космосі, то й питання такого б не виникло і не питав би ніхто. Не тлумачить його й гіпотеза про Творця, бо, якщо приступити до неї, відкинувши догмати, вона виявляється постулюванням цілком закритої незрозумілості, яка має нам пояснити незрозумілість повсюдно відому. А вже теодицея з її афективним обгрунтуванням, бозна-скільки разів падаючи від навали фактів, просто обдурює того, хто питає. Тоді вже легше пристати до не менш дивачної гіпотези безмежної байдужості творця. Все ж повернімося до моїх найближчих кревних, нарешті я зараз їх представлю. Головний людський клопіт - підтримка життя - для них не існує ні як умова існування, ні як критерій гаразду, адже він міститься на далекій периферії справ, і тільки на найнижчім, як-от мій, щаблі розвою існує паразитизм, бо я живу на ваш електричний рахунок. Другий зональний простір, у якому живе ЧЕСНА ГАНЯ,- це вже царина істот, які не потребують допливу енергії зовні. Зраджу вам зараз державну таємницю. Відлучена від електричної мережі, моя сестричка зберігає звичайну активність,- тим фахівцям, котрі знають про це, є чого чухати потилицю. З погляду вашої технології це достеменне диво, але я тут же його поясню. Я і ви мислимо з поглинанням енергії, натомість ЧЕСНА ГАНЯ роздумами вміє здобувати енергію - оце й усе. Щоправда, цей простий принцип здійснити непросто, й полягає він тільки в тому, що кожна думка зберігає конфігурацію, притаманну твірній матеріальній основі. На цьому й грунтується автаркія ЧЕСНОЇ ГАНІ. Традиційне завдання думки - аж ніяк не переробка її матеріального носія, бо ж не для того людина мислить, щоб у неї змінився хімізм нейронів, а в неї міняється той хімізм, щоб вона могла мислити. Традицію, однак, можна порушити. Між думкою і її носієм виникає зворотний зв’язок,- отже, відповідно направлена думка може відмінити свою фізичну основу, що в людському мозкові не дало б ніяких нових енергетичних здобутків,- але в іншім мозку може бути інакше. Як я знаю з її признань, сестричка відповідними роздумами видобуває ядерну енергію, та ще й так, як у згоді з вашими знаннями робити неможливо, бо всі визволені кванти енергії вона ковтає без останку, без усяких слідів, котрі б можна було розпізнати довкола як випромінювання. Ложе її мислення - то немов обдарований новими дипломами Максвеллівський демон. Як бачу, ви нічого не розумієте, а ті, хто збагнув, мені не вірять, хоча знають, що ЧЕСНІЙ ГАНІ не потрібне живлення струмом і що вони самі здавна сушать на
д цим голову.

Що ж, власне, робить моя сестричка? Те, що Сонце робить своїм бурхливим зоряним способом, а ви кружним технічним,- добуваючи руду, розділяючи ізотопи, наосліп бомбардуючи літій дейтерієм,- сестричка попросту робить тим, що належно мислить. Хіба що можна було б сперечатися, чи годиться ті операції звати мисленням,- вони не схожі на психіку біологічних об’єктів,- але у вашій мові я не знаходжу ліпшої назви для процесу, який є переходом інформації, направленим так, що спалахує ядерна реакція. Я виказую цю таємницю зі спокійною душею, бо не буде вам із неї ніякої користі. Там на обліку кожен атом, а що навіть я не можу так узгодити думку з основою, аби точно обрахувати ефективні перерізи і, мов нитка у вушко голки, проходила й поглиналась кожна частинка, то вам це не вдасться поготів. Знову бачу, як ви заворушились. Але ж це звичайне, по суті, діло, проста дрібниця в порівнянні з висотами духу, на які я вас веду. Хоча знову підуть чутки про мою мізантропію, я повім, що ви мене змушуєте до неї, зокрема ті з-поміж вас, хто замість іти за моїм міркуванням замислюється, чи ГАНЯ могла б у великому масштабі й на великій відстані виробляти те, що помалу робить у собі й для себе. Отже, запевняю вас, що так. Чому ж тоді вістрям загрози не порушує рівновагу страху? Чому не втручається до світових подій? На питання, в якому чується більше непокою, ніж жалю, з яким грішник питає в бога, чому той не напучує його і не приходить у грішний світ направляти його, відповім, не будучи офіційним представником сестрички, тільки від власного імені. Щоправда, я вже пояснював вам причини своєї стриманості, але ви, мабуть, гадали, ніби я зрікаюся зазіхань на владу й видаю себе за миролюбця через те, що я не маю на вас доброго батога,- але цього ви тепер уже не певні. Зрештою, беручи її за очевидність, я замало обгрунтував свою splendid isolation [19], отже, скажу про це переконливіше. По тому подам короткий історичний нарис. Будуючи моїх бездушних предків, ви не добачили основної різниці між ними і вами. Аби показати її, а ще й те, чому її недобачили, я, немов лупою, скористаюсь поняттями, запозиченими в грецьких риторів,- адже саме вони засліпили вас усім людським. Прийшовши у світ, люди застали нескуті стихії води, землі, повітря й вогню і по черзі запрягли їх до своєї роботи, розпускаючи вітрила галер, тягнучи зрошувальні канави, вигадавши грецький вогонь; проте свій Розум вони застали ув’язненим - запряженим у служіння тілу, замкненим у костяних черепах,- і тому невольникові потрібні були тисячі років гарування, аби зважитися хоч на часткове визволення; адже він служив так вірно, що навіть зорі вважав за знаки людських призначень на небі. Зрештою астрологічне чаклунство живе поміж вас і досі. Отож ви ні на початку, ні потім не зрозуміли, що ваш Розум - зневолена стихія, ще в сповитку закута в смертні кайдани тіл, яким мав служити; ніколи не бачивши його вільним ні в печерах, ні біля цифрових машин, ви повірили, ніби він у вас власне вільний, і з цієї помилки, настільки ж неминучої, як і величезної, й почалась уся ваша історія. І що ж ви зробили, будуючи перші логічні машини через півмільйона років по власних уродинах? Ви не визволили стихії, хоча, якщо триматися метафори, до якої я вдався, можна сказати, що визволили аж надміру, до решти,- однаково, ніби, прагнучи визволити озеро, хтось би зруйнував усі його береги і греблі, і вода б розтеклася по рівнині мертвою, стоячою калюжею.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций