Січовик Ігор Неймовірні пригоди Барона Мюнхгаузена в Україні (Розділи з повісті) — C. 5

Розміщено Шкільні твори в 18 февраля 2016



Навіть святі…

  Параска сказала правду - за три дні й три ночі, коли на небі народився Місяць-молодик, я стояв на роздоріжжі, де посередині стирчав дороговказ із двома вказівними стрілами, на яких було нашкрябано “ЙАР” і “ОЛКЕП”. Чи був би я ба-роном Мюнхаузеном, якби не здогадався, що в перекладі українською це означало “РАЙ” і “ПЕКЛО”.

  Я прив’язав Пирія на довгий повідець до дороговказу, аби він мав змогу скубти довкола нього травичку, а сам подався до Раю, бо пекло мене не вабило, - його й на землі було більше, ніж треба..

  Не встиг я ступити кілька кроків, як раптом земля піді мною заходила ходором. Я провалився крізь неї і, хапаючись руками за повітря, полетів чорти його батька знають куди.

  І куди ви думаєте, панове, я упав? Ні за що не вгадаєте - у казан із водою! Дякувати Богу, не з окропом. Я одразу здогадався: мабуть той, хто потрапляв до Раю, у цьому казані мав би відмити найменші гріхи. Нічого, подумав я про себе, порозкошую кілька днів у Раю, а там гайну зі свіжими силами на своє Запорожжя.

  Неподалік спалахнув смолоскип, і я від світла примружив очі. Коли ж розплющився, то побачив поперед себе щось схоже на трон. Він був збитий із кісток та людських черепів. А на ньому сидів, хто б ви думали? Не повірите - сам чорт Харитон Дурило! На таку зустріч я не сподівався.

  - О, давні знайомі! - вигукнув Дурило, потираючи від задоволення свого писка, трохи схожого на банан. - Яким вітром, пане-бароне, тебе сюди закинуло, так сказать?

  - А ви, пане Харитоне, яким чином у Раю опинилися? - здивувався і я не менше.

  - Так сказать, мене кум влаштував по знайомству.

  - У рай?

  - Який у біса Рай! - усміхнувся хитро Дурило, - Це що не є справжнісіньке Пекло! А я в ньому - начальник!

  - Нічого не второпаю, пане Дурило. Адже я налаштувався до Раю.

  - Ми, чорти, мудрі на вигадки. Я - ха-ха - наказав своїм люциперам поміняти дороговказ місцями - от і вся робота. Ласкаво прошу, так сказать, до Пекла!

  - Красно дякую, одначе я збирався до Раю!

  - Пане-бароне! Навіщо тобі здався той Рай, так сказать. Там таке чиниться, що від нудоти збожеволіти можна! А у нас тут - справжнє життя! Хе-хе! Можу навіть продемонструвати, так сказать, наочно. А для початку заграю тобі на балалайці. Побачиш, як ногами задригать мої харцизяки!

  У відповідь я, панове, узяв та й запитав Харитона Дурила, чи не боїться він, що я розповім про Пекло шановній публіці?

  - А чого мені боятися? З Пекла ще ніхто не вертався живим. У цьому відношенні у нас тут залізний порядок. Як у Пеклі, так сказать!

  Ледве встиг Дурило це проказати, як прочинилися бічні двері, і до зали заволокли якусь людину - вона була без голови.

  - Знайомся, бароне, це, так сказать, газетний писака. Він, бачиш, утратив голову через необережність - надто прямолінійно змалював порядки у нашому закладі. А мав би поетичне перо, то спокійно ходив би над нами, маючи всі достатки, наго-роди і привілеї. Можливо, я навіть узяв би його до себе особистим писарчуком.

 Звичайно, панове, я не втримався. Я намагався достукатися до совісті цього ката, але мої спроби виявилися марними. Двері прочинилися знову, і на ношах занесли людину із простреленим серцем.

  - А цей чолов’яга був, так сказать, лихвар, - мав справу з гривнями. Просив його, халамидника, щоб дав грошей на ремонт Пекла, та ще моїй чортисі Дуньці на прикраси, то він закомизував, мовляв, гроші потрібні для раю, аби поліпшити умови для відвідувачів. Не міг дурень втямити, що я сам намагаюся поширити своє володіння на всю територію України! Гей головорізи з охорони Кравбіса! Передайте, так сказать, трупик сусідам через стінку. Там таких мучеників люблять, навіть святими їх роблять.

  Знову широко прочинилися двері і до нас наблизився невисокий сивуватий чортяка з вічною посмішкою на вустах і симпатичними ріжками.

  - Бароне, це, так сказать, творитель і тлумач пекельних законів. Гей ти, харцизяко Чортвине, ану витлумач нашому дорогому гостеві якийсь мудрий закон.

  - Е, хі-хі-ха-ха-хо-хо! Одну хвилинку. Значить, так: “Кожен має право на життя після смерті”.

  - Правда, здорово?! Він у нас, так сказать, розумний. Має на це не одну бомагу, хоча й липові. Бароне, знаєш, ким він марить бути? Навчати уму-розуму діточок, так сказать. Можеш уявити, скількох ангелочків він оберне на чортенят! Ну, йди, йди, Чортвине, але не забудь покликати Чортійчука, мого завідувача канцелярії.

  - А я вже давно, пане Дурило, під дверима стовбичу. Що зволите?

  До нас наблизився облізлий чортисько, весь покритий нагородами, як коза реп’яхами.

  - Та ось, пан-барон Мюнхгаузен збирається розповісти світові, які ми нібито негарні… То як з ним бути, так сказать?

  - Відпустити на волю пана-барона!

  - Душа в тебе, Чортійчуку, ніжна. Ти вже одного піїта виправдав, так сказать, у суді. Ну не встиг він, так сказать, вийти з-за ґрат на грішну землю. Здоров’я, так сказать, забракло. А тепер з нього мученика зробили, моляться, як на ікону.

  Харитон Дурило погрозив Чортійчукові позолоченим копитом:

  - Не можна бути таким добрим, не можна! Ти, як не є, у Пеклі працюєш, а не в сусідському Раю. То що ми, так сказать, з цим бароном вчинемо?

  - У нас, ваша чортяча темносте пане Дурило, вища диявольська справедливість. Хай своє слово скаже головний пекельний судило Біскун.

  У супроводі двох чортів до зали увійшло велике страховисько з чорними вусиками під писком і коштовним годинником вище копита.

  Дурило позіхнув і стомлено повернув голову до Біскуна.

  - Організуй, чорте, панові Мюнхгаузенові невеличку екскурсію Пеклом. Він такі речі любить, так сказать. Може, переконається, що у нашому Пеклі всіх тримають по справедливості.

  Пара дебелих чортів підхопила мене під руки і потягла слідом за Біскуном.

  Я опинився у святій святих… вибачте, панове, у залі, де утримували клієнтів Пекла, або, як їх тут називають, грішників.

  Головний судило Пекла Біскун, наче вправний екскурсовод на вулицях мого Берліна, знайомив мене з утримувачами Пекла.

  - У цьому казані вариться великий державний злочинець, він підібрав два шаги, які загубив на дорозі його чортяче преподобіє Харитон Дурило. Погляньте ліворуч - там відбуває повинність пан, який обізвав його темність Дурила е-е-е… дурнем, чим завадив йому виконувати обов’язки начальника Пекла. А отут відмиває гріхи, пане Мюнхгаузене, так званий правдолюб. Йому, бачте, не сподобалося, що нехристь Харитон Дурило мав намір покласти квіти до пам’ятника духовному Пророкові України. Не розуміє простолюдина, що для нашого начальника це не ба-жання, а службовий обов’язок.

  Я, панове, поцікавився у Біскуна, хто це там у казані весь час то потопа, то вирина. Страх на нього дивитися.

  - Знаєте, чого він вимагає? Не менше і не більше, як закрити наше Пекло! А нас усіх перевести на роботу в лазню! А за рахунок нашої території розширити райський куточок. Ми його тут так очорнимо, що до кінця Пекла не відмиється. Пий, дорогенький, юшечку, пий на здоров’я! Вибачте, бароне, але мені час влаштовувати нових поселенців, та й вам пора до дідька Дурила.

  Я не стримався і звернув увагу судила Біскуна на один казан, де купалася якась жіночка.

  - О, то наш давній клієнт леді Уляна. Раджу триматися від неї якнайдалі. Дуже небезпечна бестія серед цієї братії. Вона, бачте, потрапила сюди за крамолу: намагалася викрасти паливо, яке призначалося для розігрівання казанів. Ну ми й пришили їй статтю за розкрадання дровець в особливо великих масштабах. Аби вона відчула, як то бути у Пеклі без дров, ми її годину кип’ятимо у гарячій смолі, а годину тримаємо у крижаній воді. Єдина біда: вона від того тільки поздоровшала. Кажуть, загартувалася від наших експериментів.

  Я подякував Біскунові за змістовну екскурсію і разом із ним повернувся до Харитона Дурила, де на мене вже чекав ще один служитель Пекла чорт Базаров. Як пояснив мені Дурило, Базаров очолював митну пекельну службу. Він був німий - не міг по-тутешньому зв’язати двох слів, зате роботу свою знав досконало, мито міг здерти навіть з мертвого. Чорт Базаров продемонстрував свої здібності на мені. Він показав мені табличку, де було написано: як моє прізвище? Я відповів: барон Мюн-хгаузен. Базаров підняв угору табличку з написом: штраф 5 гривень за іноземне прізвище. Друга табличка запитувала: з якої я країни? Я відповів: з Німеччини. Перед моїм носом так і вродилася табличка: штраф 10 гривень за перетин кордону без його згоди.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций