Сковорода Григорій Савич Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis, тобто ікона алківіадська — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 22 января 2016



І про цих-то ткачів і книгоплетів, яким був Веселеїл і інші, гримить питання Боже до Йова: “Хто дав жінкам мудрість ткання і спритність вишивання?” (гл. 38).

Тут автори називаються жінками, які зіткали біблійні сувої різних полотен. Ілля теж нам не потрібний. А ця тінь веде себе трохи краще. Та там і написано так: “Чи розумієш, як Ілля піднявся?.”

Ніби за вухо вхопивши, велить здогадатися, що у цих побрехеньках, як у полові, заховалось зерно істини. А це й хлопчик розуміє: “Ілля був схоплений вихором.” Що ж це значить? Відповідь: це слово Боже, не людське і не про людину. Ілля є тінь того: “Хто ходить на вітряному крилі”. А колісниця й кіннота чия? Ізраїлева?. Аж ніяк! Колісниця Божа, і кіннота його ж. Яків же, як і Ілля, є слабою тінню того: “Підняв вас, як на крилах орлиних, і привів вас до себе”.

Цей на них усіх, як на апостолах і на своїх ангелах, їздить, і не Симеон його, а Вічний Симеона і їх усіх, як лахміття своє, носить.

Подібний до істини видом своїх фігур, наче їздить по них. А вони, вивищуючись у тонкий розум божества, ніби з’являються із землі і, сягнувши свого початку з Йорданом, потім відпадають, як листя після плодів, у попереднє місце тліні своєї з Давидом: “Ослаб мене, хай спочину навіть раніше.”

І це означає: “Перетворить тіло смирення нашого”. Істина, підносячи Іллю, перетворює й їх усіх. У цю гавань прагне душа Давидова і в цьому безпечному місці має намір, як олень, відкласти роги свої. “Хто дасть мені крила?.”

Досягнувши точки, знову повертається у свою ницість. “Раніше навіть не відійду й до того не буду”.

“Хто ненавидить заховану в брехні біблійній істину, той кинувся у бік безбожників, а хто ганяє вітри й насичується брехнею, той марновір, який повзає і грязь із змієм поїдає. Той нахабний і недогадливий, а цей дурний і мерзотний. Більш благородно зненавидіти, ніж коло проскури жувати шматину. Якщо хто відкрив оці вхідні двері: “Спочатку сотворив Бог небо і землю”.

Легко може входити і в інші цих книг помешкання. Здається, ці двері відчинені для кожного, але цю думку спростовує слово Петра: “Ховається ж це від них, що небеса були спершу”, тобто це означає: “Спочатку сотворив Бог небо і землю”. Майже кожна тут думка не смачна, поки не прикладе до неї своєї сили Рука, яка пише у Даниїла по стіні, а у євангеліста — по землі. І всяка думка підло, як змій по землі, повзе. Та є у ній око голубки, що дивиться поверх потопних вод на прекрасне зображення істини. Словом, уся ця погань дихає Богом і вічністю, і дух Божий витає над всією цією калюжею й брехнею. Я у цій книжечці показую досліди, яким чином можна входити у точний цих книг розум. Писав я її, забавляючи неробство й проганяючи нудьгу, а Вашому високородію підношу не стільки для цікавості, скільки для того, щоб засвідчити вдячне моє серце за численні милості Ваші, що, подібно до густого гілля дерев, заспокоюють мою бездіяльність прохолодною тінню, так що й мені можна сказати з Мароновим пастухом: “Deus nobis haec otia fecit”15.

Вельмишановний пане,

Вашого високородія всепокірніший

І багато зобов’язаний слуга,

Студент Григорій Сковорода СУТНІСТЬ ЦІЄЇ КНИГИ

“Ти хто?” І каже їм Ісус: “Початок” (Євангеліє від Івана, гл. 8).

“Блага мудрість. Ще більше тим, хто бачить сонце” (Премудрості Соломона).

“Блага лють краще сміху. І в злобі лиця стане благим серце” (Премудрості Соломона).

“Початок Сіонові дам.” (Ісая).

“Випробуйте писання. Вони є такі, що свідчать про мене” (Євангеліє від Івана).

“Не на обличчя дивлячись, судіть.” (Євангеліє від Івана, гл. 5).

Слово до Бога:

“A te principium, tibi desinat”, тобто: “Ти і від тебе Початок виходить; до тебе ж Він і кінець свій приводить”. ПЕРЕДДВЕР’Я, АБО ГАНОК

Пустельник жив у глибокій самотині16. Він кожного дня при сході сонця входив у просторий сад. У саду жила прекрасна й надзвичайно лагідна пташка. Він зацікавлено дивився на дивні властивості отої пташки, веселився, ловив і так непомітно проводив час. Пташка, навмисне близько сідаючи, забавляла лови його й, здавалося, тисячу разів могла бути в руках, та не вмів її ніколи спіймати. “Не сумуй про це, друже мій, — сказала пташка, — що спіймати не можеш. Ти будеш вік мене ловити для того, щоб ніколи не спіймати, а лиш забавлятися”. Якось до нього приходить його друг. Після привітання почалась дружня бесіда. “Скажи мені, — запитує гість, — чим ти у дрімучій твоїй пустелі потішаєшся? Я б у ній помер від нудьги.” Та пустельник: “Скажи ж ти спершу, що тебе веселить у співжитті? Я би в ньому помер від суму.” — “Моїх забав три джерела, — гість відповів, — 1) подаю моїм домашнім і чужим посильне благодіяння; 2) добрий стан здоров’я; 3) приємність дружнього співжиття.”-”А я, — сказав пустельник, — маю дві забави: пташку і Початок. Я пташку завжди ловлю, та ніколи не можу її спіймати. Я маю шовкових тисячу й один фігурний вузол. Шукаю в них Початку й ніколи розв’язати не можу.”

“Мені твої забави, — каже гість, — здаються дитячими. Та якщо вони невинні й тебе можуть веселити, то я тобі прощаю”. І залишив друга з потішним його Початком. Розділ 1-й



ЗВЕРНЕННЯ ПРИТЧІ ДО БОГА, АБО ДО ВІЧНОСТІ

Божественні містагоги, або тайноводителі, приписують Початок лиш єдиному Богові. Та воно так точно й є, якщо оглянутися. Справжнім початком є те, що не мало нічого попереднього. А як всяке створіння народжується й зникає, так, звичайно, щось перед ним було й після нього залишається. Отже, ніщо Початком і Кінцем бути не може. Початок і Кінець є те ж, що Бог, або Вічність. Нічого немає ні перед нею, ні після неї. Все у необмежених своїх надрах вміщує. І не їй щось, а вона всьому початок і кінець. Початок і Кінець є, на їхню думку, те ж саме. І дійсно так є, якщо розміркувати. Вічність свій простір, який не починається і після всього залишається, навіть до того простягає, щоб вона й випереджала все-все[]. У ній так, як у кільці: перша й остання точка є та ж сама, і де почалося, там же й закінчилось.

У самих створіннях це можна запримітити; тоді, коли згниває старе на ниві зерно, виходить із нього нова зелень, і гниття старого є народженням нового, щоб, де падіння, тут же було й поновлення, яке засвідчує премудру й всезберігаючу світобудову.

У всіляких же речовинах для допитливого спостерігача премилосердна ця мати майже відчутна, але не зрозуміла, подібна до сумирної, але невловимої пташки.

Це справжнє начало скрізь живе. Тому воно не частина і не складається з частин, а ціле й тверде, отже, й незруйнівне, не переходить з місця на місце, а єдине, безмірне й надійне. А як всюди, так і завжди є. Все випереджає й закінчує, само ні не випереджуване, ні закінчуване. Цим началом благословляється Асир, син Якова: “Вкриє тебе Боже начало”.

Хто крізь морок побачив це начало, той називався у євреїв пророком, називався й священиком, тобто хто святе бачить і показує, тому-то й людським освятителем. Подекуди такі називалися маги, або волхви, подекуди — халдеї, гімнософісти17; у еллінів — єреї, софи, філософи, єрофанти18 та ін. Визначені ж до цієї науки звільнялися від усіх життєвих справ. Це означало посвятитися Богові. Тоді вони в природі і в книгах вільно шукали Начало. Розділ 2-й



У РЕЧАХ МОЖНА ЗАПРИМІТИТИ ВІЧНІСТЬ

Землеміри в усіх своїх фігурах ідуть до джерела, знаходять центр і начало. А якщо хтось щиросердний охочий, то може в деяких речовинах помічати дуже тонкий дивного цього начала промінь, який випускає у мороці ранішня зоря.

Глянемо, наприклад, на рибу, названу у римлян remora, тобто затримування. Вона, прилипнувши до черева корабля, затримує його найшвидший біг.

Поки дивишся на рибу, душа не відчуває жодного смаку. А коли проникати оком у приховане в невеликій рибі Боже начало, тоді серце знаходить насолоду сот, знайдених у леві Самсоном. “Гортань його — насолода, і весь — бажання”.

Пуста і марна справа, щоб риба лиш тлінною своєї природи гряззю могла перемогти й загнуздати швидкість такої жахливої машини, якби у тлінній її пітьмі не ховався Начальник той: “Поклав пітьму, тайну свою”.

Це джерело антипатії й симпатії[†].

Глянемо на землю і те, що знаходиться навколо нас. Маленький звірок миша, закравшись за дорожнім запасом у коляску, шалену рись найбуйніших коней доводить до слабості й втоми. Глянь на слабосильну тваринку — людину. Вона водить ведмедів і слонів. Глянь на маленьку компасну коробочку й на малу частину корабля — його стерно. Воно виправляє хід, а та вказує шлях. Маленька іскра руйнує міські мури. Із малесенького зерна виходить велика яблуня. Легеньким шумом повітря є випущене із уст слово, але воно часто або смертельно ранить, або приносить щастя й оживляє душу. Малий птах півень лякає лева, а миша — слона. Невидима пружина в складі рухає весь механізм годинника. Непомітна у циркулі точка є джерелом усіх фігур і машин. Десятифунтова машинка підіймає стопудову вагу.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций