Вишенський Іван Книжка — C. 9

Розміщено Шкільні твори в 22 января 2016



Чи не бачите, що подитиніли ви і не тільки подитиніли, але сміло мовлю, що й побісіли, оскільки у звабу заблудили. Чи не бачиш ти, що в православній вірі немає інших вигаданих, марнославних нововинайдених титулів і назвиськ усього Сходу і сторін кругу мирського собору, тільки одне ім’я, дане апостолами в Антіохії 42 — “християнин”. Не звуться всі народи, хрещені в ім’я отця, і сина, і святого духа, іншим іменем, почавши від східних сторін і не доходячи до західних, де православні з папістами мішаються, як у Венеції, Кріті та в інших націях, а на півдні і півночі кожен народ відмінний своїм виголосом названої мови, тобто греки, арапи, сіверяни, серби, болгари, слов’яни, арабанаші, мултяни, богданці 43, москва і наша русь — тільки “християнин”. А чому не звуться патріаршник, царегородець, а чи єрусалимець, а чи александрієць, а чи антіохієць, де головні столи наших патріархів місце мають? А чому не звуться тим іменем? Тому, що Павло очистив ту звабу, кажучи (як і корінфянам сказав або каже): “Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп’ятий за вас, чи Петро, або Аполлос” 44. Подібно й до цього: чи ж бо в патріархи ми хрещені, чи в ім’я червоз’їдного чоловіка, який підлягає тлінню і смороду, як нині латина, здерши хвалу з бога, її на папу вкладає, кажучи: папської віри, римської віри — правокрадці диявольські! — євангельської віри, новохрещенської віри, суботницької віри. “Чи не відаєте,— каже Павло,— що ми недостойні той титул собі накладати”. А то чому? “Тому, що ми тільки слуги й привідці до тієї мети, тобто віри, а самі ми, і Петро, й інші ніщо, тільки плату відповідно до своєї праці й старання кожен прийме”. І отак бачивши й зрозумівши постанову апостольську, наші патріархи не сміють своїх овечок, що йдуть за ними, до свого імені й до свого титулу притягати й підтягати, але ще їх од тієї зваби (як апостол корінфян) остерігають і, себе смиряючи, про себе вівцям своїм повідають, кажучи, що “ми,-мовляв,-ніщо, ми тільки привідці ваші, хрещених, щоб збавити вас і приймемо собі заплату, згідно із своєю пильністю і старанням нашим про вас, овець наших. А коли б ми прогрішили в чомусь і не утрималися, як годиться нашому стану, і узаконене нам оганьбили й не виконали, то ми гірше, ніж ви, простаки, будемо осуджені і в геєну вкинені”.

Чи ж бачиш, дитино руська, котра в колисці розкоші колисаєшся, що ти не знаєш, як інок із черевом б’ється, товчеться, мучиться й бореться, а ти його ганьбиш і наклепи чиниш, коли раз п’яним побачив. А тієї війни, яку він удома веде, не знаєш? А тієї боротьби, достатками всілякими обставлений, не відаєш? Чи чув про це коли-небудь, в тій колисці розкішній колисаючись, від мами чи від тата чи знову-таки від попа про те, мовлене Павлом, слово: “Тіло, — каже, — бажає противного духові, а дух противного тілу і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, що ви хочете” 45. Як же ти хочеш пізнати те і зрозуміти, коли ти увесь — тіло, коли ти увесь — кров, а тіло і кров, за Павлом, царства божого не дістануть! Чи ж бо не бачиш, дитино руська, яка гойдається в колисці розкоші, що не знаєш тієї черевної війни інока, якого ганьбиш і лаєш, а сам завжди валяєшся в пелюхах смороду ненаситності? Не дивуйся ж, дитино руська, побачивши п’яного інока, оскільки він у боротьбі перебуває і походи чинить. І часто трапляється так, як у двох борців, котрі борються: чи той, чи другий нагору вискакує, а того під себе підгинає, чи той зісподу вискочить і верхнього на спід перевертає. Так і наше тіло — од землі земля — земного собі тяжару й корму прагне, дух же шукає, як би витягтися з того м’яса нагору, але його той гній і ласощі тілесні зв’язали і не пускають — це примушує ще більше того прагнути. Диявол тілу пособляє і супроти душі бореться. І багатократно борець, котрий розігрався від тілесних похотей з помічником дияволом, вибігає на погибель душевну із віри і впадає в турське обрізання. А це чинить: одне — для м’ясочеревоохітного, а друге — для красної туркині: хай він на м’яких постелях спить і безпечальне життя проживає! Невже через таких відступників Христовий слід і шлях вічного життя знищиться й загине? Аж ніяк! Нерозважно так це розуміти: шлях-бо Христовий цілий стоїть, а ті відступають на погибель через свою похіть і несталість, вік цей дочасний возлюбивши. Отим і ви у своїй землі нещодавно постраждали. Ті єпископи ваші із ситими тельбухами, з чималим числом скриньок та шкатул, наповнених червоними,— як гадаєш: чи на покуту, убозтво, хрестоношення і відкинений світу й похотей його відійшли до папи? Вір мені, та й сам дивися, що не для того. Для чого ж? Щоб догнати той голос багатого, котрий сам до себе говорить — тому вони це собі й урадили. Як це? А так: “Розорімо житниці благочестивої віри! Наші скриньки і шкатули наповнені — сотворімо ж більші скриниська, поклонившись папі. Знаємо-бо, як тільки ми відступимо від своєї віри, той князь мирський, папа, наші скриниська наповнить, той наше ненаситне прагвення заспокоїть, той наші похоті, що безнастанно киплять, заспокоїть і погамує. Тоді будемо вольність мати жити за своєю волею. Тоді будемо чинити, що схочемо, коли за нами ніхто не наглядатиме. Тепер у нас та дурна Русь чистого життя шукає, тепер у нас цноту, чесність і добре сумління прагне бачити, чого ми не маємо, і тому завжди через них осоромлюємося. То як учинимо? Побіжімо до папи римського. І з того сорому викрутимося, і на Русь (хай поклониться папі) біду навалимо, і своє бажання виконаємо, і скажемо душі нашій: “Душе, маєш ти багато блага, якого вистачить на многі літа, їж, пий, веселися, нікого не бійся, скачи і грай!” Добре оце урадили, добре винайшли! А коли вас те добро зрадить, а коли вас у тому постановленні вашому щось супротивне зустріне, а коли вам оту раду той голос (”Нерозумні, ночі цієї ось душу твою зажадають од тебе, і кому позостанеться те, що ти наготовив”) посіче? Так-бо, каже, кожному буде, хто багатіє в світ, а не в бога. Невже ж через тих відпалих єпископів наша християнська віра збідніла чи порушилася? Невже дістала якийсь ущербок у слідах спасенної дороги? Аж ніякого! Бо ті, що од віри відійшли, в яму безвір’я впали і від себе смерть нашукали собі, а наша віра чиста, ціла й здорова стоїть. Отож і ти не гризися через те, що побачив ченця п’яного. Аби тільки з віри до папи не біг! Бо доки той хвіст на голові носить, може покаятися.

А що ж ти, брате милий, знаєш? Ти ж бо його бачив, як їсть він і п’є, і осудив, а він, пішовши з корчми у свою келію, той смачний кус і кухоль оплакавши й віджалувавши, прийняв од бога прощення. Як же ти смієш попереду судді суд на божого раба чинити? Не суди ж, брате, і не судитимуть тебе, а оберни на себе самого свого помислу очі.

Як вдасися по справедливість до бога з того корчмарства, яке ти в пеклі черева свого носиш і яке горлом глитаєш, куштуючи найсмачніше пиво, мед чи вино; а яке тобі не любе, те простішим черевам, візницьким, мисливським, наказуєш давати і своєї колоди, що стримить в очах сумління, не хочеш бачити, а на порошину в брата, щоб побачити, широко очі продер. Чи не бачиш, що страждаєш, а хвороби своєї відчути не можеш! Тому неборакові в місяць раз випаде напитися й то не перебираючи, а що знайде, гірке або квасне пиво а чи мед, те і хлебче, аби тільки міг наситити й утішити ту поганку-утробу, а наситившись, терпить, у келію влізши, доки йому друге таке свято випадково трапиться. А в тебе як середа — різдво череву, а як п’ятниця — великдень, святкування жидівського весілля, не згадую вже про інші дозволені дні 46. Отож перш за все себе бачити не хочеш, а на бідолаху вивернув огудного язика. А коли б і так було, що побачив у корчмі інока, який п’є, бісами зманеного? Однак день чи два прогайнувавши, біжить у келію на покуту й плач, і за лихі два дні кладе сорок днів добрих, постить, голодує і страждає, за гріховну провину покутою платить і мстить собі. А ти завжди в корчмі живеш і сам ти є шинкарем: корчми запродуєш, людські сумління обпоюєш, через скупість корчемного торгу з жидівськими Афраїмами 47 людське черево оцінюєш, а проте поганство це бачити не хочеш і замружив очі, щоб не бачити суду собі. Чи ж не бачиш, у якій содомській пивниці сидиш? Уже руки й ноги відпив і дорешти обезумів, а того, однак, не бачиш, що за твоїм черевом волочаться бочки з пивами, барила з медами, барилка з винами, шкатули із фляшами, наповненими вином, малмазією і гіркодорогою горілкою. А проте того свого корчмарства бачити не хочеш, зате на бідолаху зуби нагострив! А що бачиш у собі вищого від інших людей чи що більше від інших умістити в собі гадаєш? Чи не земля ти від землі, як і той убогий та голий сіромаха? Чи в тобі не той самий дух, що оживлює трупа, як і в убогого? Чи голова в тебе не на тому самому місці стоїть, що і в убогого? А очі, слух, смак, ніздрі, руки, ноги чи не так само розміщені, як і в убогого? А губа, зуби, язик, горло чи не в тих-таки місцях стримлять, що і в убогого? А серце, черево, печінка, селезінка, кишки, прохід у тебе не там, де вони в убогого? Чи смерть не вхопить тебе так само, як убогого? Чи в землянії надра не поволочуть тебе так само, як і убогого? Чи не судитимуть тебе за життя віку цього так само, як і вбогого? Чому ж про себе так велемудрствуєш? Чому заносишся? Чому похваляєшся? Чому, як порхавка, надимаєшся? Чи не тому, що нині над тим гноєм тіла пануєш? О, гірке твоє панство! О, окаянна твоя розкіш? О, бідна ж твоя веселість! Умри лишень і побачиш пожиток того панування, уздриш несвітиму темницю і кромішню пітьму, уздриш черву невсипущу, уздриш пекло з глибокою прірвою, уздриш ріку вогненну і конечну геєну із скрежетом зубним, які уготовані твоєму панству, коли їх тут, у тілі, покаянням та покорою з добрим життям од себе не відженеш і від того не звільнишся, навпаки, чинячи християнські вчинки і живучи в цьому віці доброчесним життям.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций