Бруно Ферреро Спів польового цвіркуна — C. 5

Розміщено Шкільні твори в 22 января 2016







“Як ніч над ранок, так і життя стає щораз ясніше тією мірою, якою його проживаємо, і причина кожної речі прояснюється”.

(Ріхтер)



ДВОЄ ДРУЗІБ

Старший називався Франк і мав 20 років. Молодшого звали Тед і йому було 18. Разом вони проводили багато часу. І’х дружба сягала ще молодших класів школи. Разом вони прийняли рішення піти до війська. Перед виїздом з дому склали присягу перед собою і перед родинами, що берегтимуть одне одного.

Їм пощастило і вони опинилися в одному батальйоні. А далі їх послали воювати. Це була страшна війна, що точилася посеред розпечених пісків пустелі. Якийсь час Франк і Тед перебували в обозі. Та ось одного вечора надійшов наказ здійснити рейд на ворожу територію. Вояки, під пекельним вогнем супротивника, ішли вперед цілу ніч. Зранку добралися до якогось села. Проте Теда не було. Франк кинувся його шукати, аж напіткав прізвище друга у списку пропалих безвісти. Франк підійшов до командира із проханням дозволити йому рушити на пошуки.

- Це надзвичайно небезпечно, - сказав командир. - Я уже й так втратив твого друга, а ти хочеш, аби позбувся й тебе? Там іде страшна стрілянина.

Проте Франк, попри все, подався шукати Теда. Минуло кілька годин, заки він знайшов його. Тед був смертельно поранений. Франк обережно узяв його на плечі. Але тут зненацька пролунав постріл. 3 останніх сил Франкові таки вдалося донести друга до табору.

- Чи ж варто було вмирати, аби рятувати вбитого? - спитав командир.

- Так, - прошепотів Франк. - Перед смертю Тед вимовив: “Я знав, що ти прийдеш”.

Саме це й скажемо Богові у таку годину: ”Я знав, Господи, що Ти прийдеш!”



РИБОЛОВНА СІТЬ

Фйорд, здавалося, розчинився у глибокій тиші арктичної ночі. Вода легенько хлюпотіла об берег. Рибалка Ганс у своєму теплому домі, що пахнув деревом, лагодив сіті, готуючись до наступного риболовецького сезону. Він сидів сам під коминком. Його кохана дружина Інгрід спочивала на маленькому цвинтарищі побіля церкви…

Раптом до хати увірвався радісний сміх. Відчинилися двері і на порозі з’явилася його люба донечка Ґуендаліна. Вона тримала за руку молодшого братика Еріка.

- Гуендаліно, у тебе зараз канікули. Може, сядеш отут на моє місце і візьмешся за сіть, бо незабаром новий сезон, а я тим часом піду направлю човен.

- Добре, татку!

Минали години. Ґуендаліна наполегливо працювала, очко за очком, вузлик за вузликом. Так спливали дні за днями. Шнур був вузлуватий, шорсткий. Руки боліли. Подружки гукали у двері:

- Ґуендаліно, ходи бавитися з нами! Очка ставали щораз більші, вузли щораз вільніші, а плетиво щораз слабше.

Настала весна. На фйорд упали перші сонячні промені. Розпочалася риболовля. Пишаючись працею своєї любої доні, рибак Ганс спакував нову сіть на старий вірний човен.

- Ходи зі мною, Еріку, на нашу першу рибалку.

Хлопчик зрадів і швидко стрибнув у човен. Човен зловив хвилю і поплив на глибочінь. Сіть опустилася у зеленаво-блакитні води. Ерік плескав у долоні, коли бачив, як сріблясті рибини запливали у сіть.

- Гарний улов! Допоможи-но витягнути сіть, синку!

Ерік тягнув, тягнув з усіх сил. Але тягар переважив й Ерік упав у воду якраз у саму сіть.

“Нічого, - думав Ганс-рибак, швидко втягуючи сіть до човна. - Моя сіть міцна! Це моя люба Ґуендаліна сплела її своїми руками. Зараз витягну Еріка разом із рибою”

Сіть вийшла з води напрочуд легка. Посередині була велика діра. Погано позатягувані вузли порозв’язувалися, очка порозпускалися. А малий Ерік спочивав на дні фйорду.

- Ох! Якби ж я кожне очко плела з любов’ю! - плакала Ґуендаліна.

“Кожен день людина плете сіть вічності. Кожен день становить один вузлик. Ти можеш про

Це не думати, але настане день рибалки і залежатиме він також від того, що сплетеш сьогодні”.



БАЧИТИ БОГА

Одного разу могутній король скликав усіх чаклунів, мудреців та жерців свого королівства, жадаючи, аби вони показали йому Бога. їм загрожувала найстрашніша кара, якщо не потрафлять цього зробити. Бідолахи у відчаї рвали на голові волосся, не знаючи, що діяти. Тоді з’явився один пастух, який пустив вістку, що може дати собі раду з цим завданням.

Його відразу представили королю. Пастух вивів короля на терасу.

- Подивись на сонце! - сказав він.

За якусь хвилину король затулив очі і вигукнув:

- Ти що, хочеш, аби я осліп? О Господи!

- Сонце - це лише малесенька частинка Творця, - відповів йому тоді пастух, - ба навіть не одна іскра Його сяєва… Як же ти можеш сподіватися, що твої очі уздрять Його самого?

Щодня учень ставив одне і те саме питання:

- Як мені знайти Бога?

I щоденно отримував від свого учителя ту саму таємничу відповідь:

- Ти повинен цього хотіти.

- Але ж я прагну Його усім своїм серцем. Чому ж не знаходжу?

Якось учитель разом із учнем купалися в ріці. Раптом учитель вхопив хлопця за голову і занурив його цілого у воду і досить довго не відпускав. Бідолаха у цей час тільки розпачливо борсався, намагаючись вивільнитися.

Наступного дня учитель спитав:

- Чому ж бо ти так сіпався, коли я тримав тебе під водою?

- Бо мені страшенно бракувало повітря.

- От коли тобі буде дарована благодать так само відчувати потребу у Господеві - неодмінно знайдеш Його.



ПОСТАНОВИ

Один хлопець, нахилившись над столом, записував свої постанови. Його мати у той час прасувала білизну.

“Коли побачу когось, хто потопає, - писав хлопчина, - то відразу кинуся у воду, аби допомогти йому. Якщо загориться дім, виноситиму з вогню дітей. Коли трапиться землетрус, без жодного страху піду серед будинків, що валяться додолу, рятувати людей. А потім усе своє життя присвячу бідним цілого світу”.

За якийсь час він почув голос мами:

- Синку, будь такий добрий, спустися до крамнички і купи хліба.

- Мамо, хіба ти не бачиш, що надворі дощ? - з докором поспитав син.

Скільки уже було таких “хотів би” у нашому духовному житті…

Одна дванадцятилітня дівчинка записала якось у своєму щоденнику: “Ми є людьми майбутнього, отож повинні поліпшувати ситуацію. Найгірше - це нічого не робити і дивитися, як той бідний світ розпадається на друзки. Кричимо: “Хай живе мир!” - і ведемо війну. Повторюємо: “Геть наркотики!” - і ще більше торгуємо ними. Проголошуємо: “Ні - тероризму!” - і вбиваємо невинних. Хіба ж неможливо припинити усе це?

Хочу тобі сказати: якщо тебе справді засмучує ненависть у світі, не плач і не втрачай надії, а зроби щось, хай навіть маленьке!”

Зроби щось, хай навіть маленьке.



ПРИГОДА З ЇЖАКАМИ

Якось улітку сімейство їжаків поселилося у лісі. Погода стояла чудова, було гаряче і їжаки цілий день гралися у затінку дерев або пустували на полях поблизу лісу, бавилися у хованки поміж квітів, ловили мушок, аби підживитися, а коли приходила ніч, засинали на купках моху поблизько нірок. Та ось одного дня вони побачили, що листя з дерев уже опадає. Наближалася осінь! Листки падали і падали. Їжаки бавилися, ганяючись за ними. Тим часом ночі ставали щораз зимніші і їжаки спали, вкриваючись сухим листям. Холод наступав із кожним днем. Часом на річці вже місцями можна було побачити лід. Невдовзі сніг присипав опале листя. Їжаки тремтіли від холоду цілісінькими днями, а й уночі не могли стулити ока, так було зимно.

Увечері вирішили притулитися одне до одного, щоби зігрітися, але у ту ж мить розбіглися на всі боки: голками лише зранили собі носики і лапки. Знову несміливо наблизилися одне до одного, та на цей раз покололи писочки. Ще і ще збігалися вони докупки, і кожен раз історія повторювалася.

Їм конче треба було знайти спосіб, аби бути близько одне до одного: птахи грілися, тулячись докупи, так само робили кролики й чинші звірята.

Відтак вони делікатно, поволі, кожного вечора наближалися одне до одного, аби зігрітися, але не поколотися. Вони дотримувалися стількох заходів безпеки. Нарешті відшукали відповідний спосіб.

Пориви вітру вже їм не заважали. Тепер вони могли спати усі разом і в теплі.

Чи не здається тобі, що мали б існувати так само “Десять заповідей сердечності”? Вони могли 6 виглядати приблизно так:

Позаяк сердечність можлива, не існує жодної причини, аби обходитися без неї.

Щодня бодай трохи розмовляйте одне з одним.

Безнастанно намагайтеся ставати ліпшими.

Поважайте себе.

Виявляйте співчуття до інших.

Будьте увічливими. Любов не припускається поганих манер.

Відкривайте у людях добрі і гарні риси, навіть тоді, коли вони роблять усе, аби це приховати.

Не бійтеся розходжень і сварок: лише мертві г байдужі ніколи не входять у суперечку.

Не дозволяйте, аби вами оволодівали роздратування і щоденна суєта.

Усміхайтеся! Це підтримує працю серця й оберігає перед прикрощами.



КРИНИЦЯ

В одному мусульманському селі у Ливані кілька осіб прийняли хрещення. Перед ними відразу зачинилися двері спільноти. Охрещені чоловіки більше не могли проходжуватися на майдані, аби разом з іншими курити тютюн та вести розмову. Жінки не могли разом з іншими брати воду з криниці.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций