Симоненко Василь Андрійович Невже?

Розміщено Шкільні твори в 21 января 2016

І

У табунах людинозвірів

Живуть самиці і самці,

Гібриди зміїв і вампірів,

Їх сила й розум — в кулаці.

Пильнуйте, люди добрі й щирі,

Не спіть, учені і женці!

Чатують вас людинозвірі

З страхіттям атомним в руці. ІІ

Я думаю про тих, що народитись мали

Із плоті вбитих неньок та батьків.

Цивілізовані мавпи в мундирах

Розтоптали їх незачаті життя,

Підірвали на мінах їх вроду,

Погасили пожежами дикими

Їх незапалений розум.

Бачу: геніальних мислителів і поетів,

Закоханих теслів і хліборобів,

Бистрооких красунь і красенів,

Які не народилися тому,

Що батьки їхні розтерзані

Не встигли зустріти своїх коханих.

Я чую: ридає за ними Земля,

Сива, старенька мати,

Одурена своїми синами.

Я волаю:

— Невже?

Знову вмиратимуть неціловані?

Знову гинутимуть незачаті?

І знову голодні могили

Наситять своє чорне черево?

— Невже? III

Ми маємо право на сум і любов,

На щастя, на сонце і трави,

І навіть на булькання зайвих розмов

Ми іноді маємо право.

Ми маємо право померти самі,

І хочеш не хочеш — колись повмираєм,

Та треба затямить собі на умі,

Що світ зберегти од водневих громів

Ми з вами обов’язок маєм!

05.01.1963.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций