Уільям Фолкнер Після заходу сонця

Розміщено Шкільні твори в 13 января 2016



Уільям Фолкнер

Після заходу сонця



Тепер понеділок у Джеферсоні нічим не відрізняється від інших днів тижня. Вулиці тепер бруковані, а телефонні й електричні компанії все більше й більше вирубують крислатих дерев - чорного дуба, явора, акації і береста,- щоб на їхньому місці поставити залізні стовпи з голими, примарними, безкровними плодами, і ми маємо міську пральню, яка щопонеділка вранці посилає свої яскраво розфарбовані машини звозити білизну: навантажені брудним одягом, накопиченим за цілий тиждень, вони, мов привиди, сунуть по місту, тільки раз у раз сторожко озиваються дражливі гудки та шурхотять шини на асфальті, наче хто роздирає шовк; навіть негритянки, що за давнім звичаєм і досі перуть білим, забирають і розвозять білизну машинами.

Але п’ятдесят років тому на тихих, курних, тінистих вулицях щопонеділка вранці було повно негритянок із загорненими в простирадла клунками брудної білизни, десь такими завбільшки, як добра пака бавовни; вони вмощували ті клунки на своїх міцних, прикритих капелюшками головах і, не підтримуючи руками, несли від порога кухні білих до потемнілого казана біля своєї халупи в негритянському кварталі.

Ненсі вмощувала клунок з білизною на голову, а вже на клунку прилаштовувала свого чорного матроського бриля, якого носила і влітку і взимку. Вона була висока на зріст, з вилицюватим сумним обличчям і ледь запалою щокою в тому місці, де бракувало кількох зубів. Інколи ми трохи проводили її вуличкою і вигоном - дуже нам цікаво було дивитися на той клунок і поверх нього бриль; він не зсувався й не ворушився навіть тоді, коли Ненсі спускалася в яр, підіймалась на другий бік і перелазила крізь огорожу. Вона ставала рачки, закинувши назад голову, на якій клунок тримався міцно, мов скеля чи повітряна куля, тоді знов підводилась і йшла далі.

Часом білизну забирали або приносили чоловіки праль, але Джезес ніколи не допомагав Ненсі, навіть ще до того, як батько заборонив йому приходити до нас, навіть тоді, як Ділсі була хвора і Ненсі куховарила в нас замість неї.

Нам тоді майже щодня доводилось бігати вигоном до халупи Ненсі і кликати її, щоб ішла готувати сніданок. Ми зупинялися біля яру, тому що батько наказував нам не зв’язуватися з Джезесом, - Джезес був низький негр зі шрамом на щоці, яку йому хтось різонув бритвою, - і кидали в халупу камінцями, аж поки Ненсі, зовсім гола, висовувала голову з дверей.

- Що це за мода шпурляти в хату каміняччям? - гукала вона. - Чого вам, іроди, треба?

- Тато казав, щоб ти йшла готувати сніданок, - відповідала Кедді. - Казав, що ти вже спізнилася на півгодини і повинна зараз таки йти.

- Великий мені клопіт ваш сніданок! - казала Ненсі. - Я хочу спати.

- Закладаюся, що ти п’яна, - казав Джейсон. - Тато каже, що ти п’яна. Ти п’яна, Ненсі?

- Хто це таке ляпає? - обурювалась Ненсі. - Я хочу спати, великий мені клопіт ваш сніданок.

Ми ще якусь хвилину шпурляли камінцями в халупу, потім верталися додому. Коли Ненсі нарешті з’являлася, мені було вже пізно йти до школи. Так ми думали, що все це через віскі, аж до того дня, коли її знов заарештували і дорогою до в’язниці їм трапився назустріч містер Стоувол. Він працював у банку касиром і був титарем баптистської церкви. Ненсі відразу ж накинулась на нього:

- Коли ви мені заплатите, містере? Коли ви мені заплатите?

Ви в мене були тричі останнім часом, а не заплатили ні цента…

Містер Стоувол ударив її так, що вона впала, проте й далі правила своєї:

- Коли ви мені заплатите, містере? Ви в мене були тричі останнім ча…

Містер Стоувол ударив її закаблуком в обличчя, судовий виконавець відтяг його назад, а Ненсі лежала на землі й сміялася.

Вона повернула голову, виплюнула з рота кілька зубів разом з кров’ю і сказала:

- Тричі був у мене останнім часом і не заплатив ні цента.

Так вона втратила зуби, і того дня скрізь тільки й мови було, що про Ненсі й містера Стоувола, а тієї ночі кожен, хто йшов повз в’язницю, чув, як Ненсі співає і кричить. У вікно видно було, як вона чіпляється руками за грати, і не одне спинялося коло огорожі послухати, як вона кричить і як наглядач пробує її втихомирити. Вона не вмовкала майже до світанку, до тієї хвилини, коли наглядач, почувши нагорі стукіт і шурхіт, пішов до камери й побачив, що Ненсі висить на ґратах. Потім він казав, що річ тут не в горілці, а в кокаїні, бо жоден пегр не накладе на себе руки, хіба що начиниться кокаїном, а негр, начинений кокаїном, уже не негр.

Наглядач витяг Ненсі з зашморга й привів до тями, потім добре налупцював її, відшматав дубцем. Вона повісилась на своїй сукні. Вона зробила добрий зашморг, та коли її арештували, на ній, крім сукні, нічого не було, тому вона не мала чим зв’язати собі руки, і в неї не вистачило сили відпустити підвіконня. Тож наглядач, почувши стукіт, побіг нагору й побачив, що Ненсі висить па вікні зовсім гола. її живіт уже трохи віддимався, як невеличка повітряна куля.

Коли Ділсі лежала хвора в своїй халупі і Ненсі куховарила в нас, ми бачили, як відстовбурчується Е неї на животі фартух; це було ще перед тим, як батько заборонив Джезесові приходити до нас. Джезес сидів у кухні біля плити, і шрам вирізнявся на його чорному обличчі, мов уривок брудної мотузки. Він сказав, що Ненсі носить під фартухом диню.

- Це диня не а твого баштана, - сказала Ненсі.

- Аз чийого баштана? - опитала Кедді.

- Ось візьму й виріжу той баштан, - мовив Джезес.

- Знайшов що казати при дітях, - мовила Ненсі. - Чому ти не йдеш до роботи? Сидиш тут і теревениш казна-що. Хочеш, щоб тебе застукав на кухні містер Джейсон і почув, що ти плещеш при дітях?

- А що він плеще? - спитала Кедді. - Який баштан?

- Мені не можна сидіти в кухні білого, - мовив Джезес. - А білому в моїй кухні можна сидіти. Білий заходить до моєї хати, і я не можу його не впустити. Коли білий захоче зайти в мій дім, у мене вже нема дому, я не можу його не впустити. Але й він не може мене вигнати. Не може.

Ділсі й далі лежала хвора в своїй халупі, а батько заборонив Джезесові приходити до нас. Ділсі все хворіла. Дуже довго хворіла. Якось після вечері ми сиділи в бібліотеці.

- Ненсі ще не скінчила роботи? - спитала мати. - Як на мене, то вже давно можна було помити посуд.

- Хай Квентін гляне, - сказав батько. - Піди, Квентіне, глянь, чи Ненсі все вже зробила. Скажи їй, що вона може йти додому.

Я подався до кухні. Ненсі скінчила роботу. Посуд був складений, у плиті вичахло. Пенсі сиділа на стільці біля холодної плити.

Вона глянула на мене.

- Мама питає, чи ти вже все зробила, - сказав я.

- Так, - відповіла Ненсі, дивлячись на мене. - Зробила. - бона й далі дивилася на мене.

- Що сталося? - спитав я. - Що сталося?

- Я тільки негритянка, - мовила Ненсі. - А хіба я цьому винна?

Вона сиділа в своєму матроському брилі на стільці біля холодної плити й дивилася на мене. Я вернувся до бібліотеки. Холодна плита й порожнеча на кухні справляє дивне враження, коли ти звик, що там завжди тепло, весело і всі щось роблять. А тут у плиті вичахло, посуд складений, і ніхто в такий час не хоче їсти.

- Ну що, попоралась вона? - спитала матії.

- Попоралась, - відповів я.

- Що ж вона робить?

- Нічого. Все зроблене.

- Я сам піду глянути, - сказав батько.

- Може, вона чекає, щоб прийшов Джезес і забрав її додому, - сказала Кедді.

- Джезеса нема, - сказав я.

Ненсі розповідала, що одного разу вранці прокинулась, а Джезеса нема. “Кинув мене, - сказала Ненсі. - Мабуть, подався в Мемфіс. Може, ховається від поліції”.

- Ну й щасливої йому дороги, - сказав батько. - Добре, якби він там і лишився.

- Ненсі боїться темряви, - сказав Джейсон.

- Ти також боїшся, - сказала Кедді.

- А от і ні, - сказав Джейсон.

- Боягуз, - сказала Кедді.

- А от і ні, - сказав Джейсон.

- Цить, Кендейсі, - сказала мати.

Зайшов батько.

- Я проведу Ненсі вуличкою, - сказав він. - Вона каже, що Джезес вернувся.

- Вона бачила його? - спитала мати.

- Ні, але якийсь негр переказав їй, що він у місті. Я не забарюся.

-І ти через Ненсі лишиш мене саму? - сказала мати. - її безпека тобі дорожча, ніж моя?

- Я не забарюся, - сказав батько.

- Ти кинеш без захисту своїх дітей, коли десь поблизу вештається той негр?

- Я також піду, - сказала Кедді. - Можна, тату?

- Нащо йому здалися діти, якби він навіть добрався до них? - сказав батько.

- І я піду, - сказав Джейсон.

- Джейсоне! - сказала мати.

З її тону чути було, що вона звертається до батька. Наче вона хотіла сказати: батько цілий день шукає, чим би їй найдужче дошкулити, і вона була певна, що він нарешті щось придумає.

Я принишк, бо ми з батьком добре знали: якщо мати зараз зверне на мене увагу, то захоче, щоб батько звелів мені лишитися з нею.

Тому батько навіть не дивився в мій бік. Я був найстарший, мав дев’ять років, Кедді мала сім, а Джейсон - п’ять.

- Пусте, ми не забаримося.

Ненсі вже була готова. Ми звернули у вуличку.

- Джезес до мене завжди добре ставився, - сказала Ненсі.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций