Етель Ліліан Войніч Овід — C. 19

Розміщено Шкільні твори в 26 декабря 2015



Здається, бразілець. В усякому разі, я знаю, він там жив.

Надзвичайно дотепна людина. Того нещасливого тижня в Ліворно нам було зовсім невесело. На сердешного Ламбертіні боляче було ди­витис. Але коли приходив Ріварес, ніхто не міг удер­жатис від сміху. Його розмова - безперервний фейєрверк блискучих дотепів. У нього на лиці жахли­ви шрам від удару шаблею.

Пригадую, я зашивав його. Дивна він людина… “Але я певний, що якби не він із своїми жартами, то бідолашні хлопці зовсім би занепали духом.

-  Це не той самий, що пише на політичні теми у французьких журналах за підписом “Le Taon”?

-  Так, здебільшого коротенькі замітки та гумори­стичн фейлетони.

Контрабандисти в Апеннінах за злий язик прозвали його Оводом, і він використав це прізвисько як псевдонім.

-  Я дещо знаю про нього,- промовив Грассіні, як завжди повільно й поважно,- але те, що я чув, навряд чи говорить на його користь. У нього, безперечно, є показовий, дещо Поверховий розум, але мені здається, що таланти його перебільшено. Можливо також, що це відважна людина, але репутація його в Парижі і Відні далеко не бездоганна. Життя його повне аван­тю, минуле невідоме.

Кажуть, що його з милості пі­дібрал експедиція Дюпре десь у тропіках Південної Америки, знайшовши його в стані неймовірної зди­чавілост. Здається, він ніколи не міг до ладу пояс­нит, як він дійшов до такого занепаду. Що ж до не повстання в Апеннінах, то ні для кого не сек­ре, що в ньому брав участь усякий набрід. Усім відомо, що страчені в Болоньї були звичайнісінькі карні злочинці, а про репутацію тих, що повтікали, краще й не говорити. Безперечно, деякі з учасників повстання були люди цілком гідні.

-  Деякі з них були близькими друзями присутніх у цій кімнаті,- перебив Ріккардо з гнівними нотками в голосі.- Дуже добре, Грассіні, бути вимогливим і суворим, тільки не забувайте, що ці “звичайнісінькі злочинці” вмерли за ідею, а це далеко більше, ніж ми з вами досі зробили.

Le taon (франц.) - овід.

-  І якщо вам ще коли-небудь передаватимуть за­старіл паризькі плітки,- додав Галлі,- то скажіть вашим інформаторам, що в них невірні відомості щодо експедиції Дюпре. Я знаю особисто ад’ютанта ‘ Дюпре, Мартеля, і всю цю історію чув від нього са­мог. Це правда, що вони знайшли Рівареса в безпо стані. Під час війни, захищаючи Аргентінську республіку, він попав у полон і втік. Потім довго блукав по країні під чужими іменами, сподіва­ючис пробратися до Буенос-Айреса. А те, що вони підібрали його з милості, чистісінька вигадка. У них захворів перекладач і мусив повернутися назад, а че­ре те що ніхто з французів не знав тамтешніх мов, то вони запропонували цю посаду Ріваресові.

Отже, він пробув з ними три роки, досліджуючи притоки Амазонки. Мартель казав мені, що якби з ними не було Рівареса, вони б нізащо не виконали до кінця плану експедиції.

-  Хто б він там не був,- зауважив Фабріцці,- але в людині, що зуміла прихилити до себе таких бу­вальці, як Мартель і Дюпре, має бути щось незви. Як ви гадаєте, синьйоро?

-  Я нічого не знаю про цю справу. Коли втікачі проїздили через Тоскану, я була в Англії, але мені здається, що коли товариші по трилітній експедиції в диких країнах і співучасники повстання доброї дум­к про нього, то це вже достатня рекомендація, щоб спростувати бульварні плітки.

-  Не може бути сумніву в ставленні його това­риші до нього,- сказав Ріккардо. Йому віддані всі, починаючи від Мураторі і кінчаючи дикими горцями.

Крім того, він особистий друг Орсіні. Звичайно, в Парижі про нього розповідають безліч пліток і неби­лиц, але коли людина не хоче мати ворогів, вона не повинна бути політичним сатириком.

-  Я точно не пам’ятаю,- приєднався до розмови Лега, - але, здається, я його якось бачив, коли втіка­ч були в наших краях. Він чи то горбатий, чи то кри.

Професор витяг шухляду в своєму столі і почав перегортати якісь папери.

1 Орсіні Феліче (1819-1858) - відомий італійський револю­ціоне, скараний після невдалого замаху на життя Наполеона III.

-  У мене десь був поліцейський опис його при­кме,- пояснив він.- Пригадуєте, коли вони переховувались у горах, скрізь були вивішені їхні портре­т, і кардинал - як він зветься, цей негідник? - ага,

Спінола - запропонував нагороду за їхні голови.

В зв’язку з цим розповідають дуже цікаву історію. Рі­варе переодягся у стару солдатську форму і блукав

По країні, вдаючи з себе пораненого в бою карабіне­р, який нібито шукає свою частину. Надибавши на

Загін Спіноли, який розшукував його, Ріварес попро­си, щоб вони його трохи підвезли, і цілий день їхав

На одному з їхніх возів, розповідаючи їм жахливу

Історію, як повстанці захопили його в полон і затягли

До себе в гори і яких страшних мук довелося йому

Там зазнати. Солдати’ показали Ріваресу опис його

Прикмет, і він наплів їм усякої всячини про “цього

Чорта Овода”. Потім уночі, коли всі поснули, він ви

Лив їм у порох відро води й утік, набравши повні ки­шен харчів та патронів.

-Ага, ось цей документ,- вигукнув Фабріцці.- “Феліче Ріварес, на прізвисько Овід, вік - приблизно тридцять; місце народження і походження невідомі, але за деякими даними - Південна Америка; профе­сі - журналіст. Малий на зріст, чорне волосся, чор­н борода, смуглявий, блакитні очі, широкий лоб… Ніс, рот, підборіддя…” Ага, ось воно, “Особливі при­кмет: кривий на праву ногу, ліва рука покалічена, на ній немає двох пальців. На обличчі свіжий шрам від шаблі.

Заїкається”. А далі примітка: “Дуже вправний стрілець; при арешті треба бути обережним”.

-  Але дивна річ, як йому пощастило обдурити

Загін, що мав при собі такий жахливий список його

Прикмет.

- Безперечно, його врятувала надзвичайна сміли­віст. Якби його хоч на мить запідозрили, він заги­ну би. Та його вміння набирати, коли треба, вигляду довірливої невинності завжди його виручить. Ну, синьйори, як ви ставитесь до пропозиції? Рівареса, як бачите, знають кілька чоловік з нашого товариства. Що ж, може, пошлемо йому листа з просьбою допо нам?

-  Я гадаю,- зауважив Фабріцці,- що спочатку

Треба було б дізнатись, якої він думки про наш план.

-  О, раз справа йде про боротьбу з єзуїтами то

Він, безперечно, погодиться. Це такий запеклий ворог церкви, яких я ще не бачив.

Він ненавидить їх до не.

-  То ви напишете йому, Ріккардо?

-  Звичайно. Зараз пригадаю, де він тепер. Здає­тьс, у Швейцарії.

Страшенно непосидюча людина. Вічно перелітає з місця на місце. А щодо памфлетів…

І вони заглибились у довгу палку суперечку. Коли нарешті товариство почало розходитись, Мартіні пі до молодої жінки.

-  Я хотів би вас провести, Джеммо.

-  Дякую. В мене є до вас справа.

-  Щось не гаразд з адресами? - запитав він м’яко.

-  Нічого серйозного, але мені здається, що треба було б деякі змінити.

На цьому тижні на пошті затри­ман два листи. В них не було нічого важливого, і, може, це просто випадок, але ми не маємо права ри­скуват. Як тільки у поліції з’являться підозріння до деяких наших адрес, їх треба негайно змінити.

-  Я зайду до вас завтра поговорити про це. А сьогодні мені не хотілося б говорити з вами про справи. У вас такий стомлений вигляд.

-  Ні, я не стомилася.

-  Тоді, значить, знову чимсь засмучені?

-  Ні, так, нічого особливого.





РОЗДІЛ ДРУГИЙ



-  Місіс Болла дома, Кетті?

-  Так, сер, вона одягається. Почекайте у вітальні, вона через кілька хвилин вийде.

Кетті провела відвідувача до вітальні з веселою приязню справжньої девоншірки.

Мартіні користу­вавс в неї особливою прихильністю. Він розмовляв по-англійськи, звичайно, як чужоземець, але цілком пристойно, крім того, ніколи не засиджувався до пізньої ночі, коли господиня бувала вже стомлена, на весь голос сперечаючись про політику, як це робили інші.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций