Карл-Гайнц Тушель Непримітний містер Макгайн — C. 16

Розміщено Шкільні твори в 22 декабря 2015



Зроблю я це, звісно, лише в тому випадку, якщо буду поранений або мене вб’ють і я не зможу стримувати запобіжник. Але в такому разі я, певне, впаду на дверях, і навряд чи хтось із вас устигне вийти звідси.- Незнайомий неквапливо опустив руки, а тоді простяг уперед праву.

Якби капітан не наслухався доти розповідей лейтенанта і сержанта, він ніколи в світі не запідозрив би в цьому звичайнісінькому чоловікові робота. Дещо йому, правда, впало в око - непорушні губи, щось чудне в руках, таке, чого зразу й не визначиш…

- А тепер попрошу у вас коштовності,- сказав Непримітний.

Обидва гангстери вже зрозуміли становище. Просичавши щось, один з них простяг йому сумку.

- Ми знайдемо тебе й під землею,- пообіцяв бандит,- і тоді начувайся!

Непримітний відчинив двері і… кинувши гранату під ноги присутнім, швидко зачинив їх за собою.

Якусь мить усі стояли, наче спаралізовані. Навіть капітан трохи занепокоєно позирав на залізний предмет, що лежав долі зовсім близько від його голови. Та граната не вибухнула. Пронизливо верещав власник готелю. Це привело до тями обох грабіжників, що втямили нарешті, як їх примітивно обдурено. Вони розчахнули двері і сипонули кулями з автоматів у широкий коридор готелю. Двох капітанових пострілів з пістолета вистачило, щоб не дати гангстерам марнувати набої, які - сказав він за спиною в директора - потрібніші Америці в іншому місці.

По радіо капітан попередив пости:

- Увага! Чоловік у сірому костюмі, світло-сірому капелюсі, чорний портфель, чорні замшеві черевики, краватка - жовто-синя, в смужку.

- Саме виходить із готелю! - відповів один з постів.

- Усі переключайтеся па центральний пункт! Все! - наказав капітан.

Потім схилив голову перед кінозіркою, подякував їй кількома вишуканими словами, а тоді закликав усіх присутніх до збереження таємниці. Він іще раз обвів усіх поглядом, і цього разу очі його були суворі й холодні.

- Офіційну версію, про яку ви зможете плескати скільки завгодно, вам незабаром повідомить поліція!

А потім він вийшов з готелю тунелем для доставки провізії й сів у свою машину, де на нього вже чекали репортер і Чарлз Гарднер.



Лейтенант Сем Меттісон і сержант Нед Пінкертон стояли перед великою, підсвіченою ззаду вітриною з планом Мідлтона. Все було передбачено до найменших деталей. Білі світові цяточки вказували на місцеперебування патрульних машин, зелені позначали мотоциклістів, червона - робота. З другого боку вітрини співробітники управління приймали по радіо повідомлення й відповідно переставляли позначки на міському плані. Лейтенантові й сержанту доповідали тільки те, що стосувалося робота. Вони, певна річ, могли, віддаючи розпорядження, втручатися в події і звідси. Назви вулиць не вживалися, замість них називалися групи літер і цифр. Приміром, у дану мить робот їхав у машині - номерний знак її тепер уже знали всі - по ВХ7. Це означало, що він рухається по Чікагському проспекту, між Мун-стріт і майданом Конституції в напрямку від центру міста.

Сем Меттісон натиснув кнопку:

- Патрулям у південній частині міста рухатися на північ. Мотоциклетним групам - третій, четвертій і п’ятій - бути на вулицях, паралельних ВХ8-12, решті - підтягтися.

Світловий екран відразу замиготів, і незабаром ланцюжок білих вогників, тягнучись за червоною цяточкою, ущільнився, а з обох боків у нього побільшало яскравих зелених кружалець.

- Якщо мені доведеться з’явитися на цьому світі вдруге,- пробурчав Сем Меттісон,- я стану роботом. Може, на мою честь поліція теж влаштує таку факельну процесію!

- Гадаю, що він скоро або поверне кудись, або вийде з машини. Не може він отак просто їздити, прогулюватися собі.

- Ніхто не відає, що утне робот! - знову пробурчав лейтенант. Його пекла досада, що він перебуває так далеко від місця подій.

На розі вулиці, до якої наближалася тепер червона цяточка, було біле кружальце. Той, що їхав за червоною цяткою, повернув ліворуч, а той, що чекав, зрушив з місця і став переслідувати робота.

- Вдало змінилися, він ні про що не здогадується, - констатував лейтенант. - Принаймні щось та є.- Раптом захрипів динамік на столі в чергового: “С-сьомий доповідає головному - у нас вулична катастрофа. Об’єкт рухається далі в тому ж напрямку. Змушені припинити переслідування”.

- Зрозуміло! - Лейтенант стримався, щоб не вилаятись.

- Тепер почнеться! - сказав сержант. - Коли вже позад нього вулична пригода, він такого випадку не прогавить!

Лейтенант кинув погляд на карту.

- М2 має прийняти його в точці ВХ 9/9 і здати в ВХ 9/10. Там його прийме С-3.

Це тривало кілька секунд, а тоді прийшло повідомлення: “Доповідає М2 - прийняв. Об’єкт прямує до ВХ9″.

Лейтенант зітхнув з полегкістю.

З динаміка знову почувся рапорт: “Об’єкт звертає ліворуч, до МСАІ”.

- Їдьте далі прямо. Його візьме М12. С-4 чекати в пункті МСА 1/2,- наказав лейтенант.

Так тривало десь із півгодини. Вміло маневруючи, лейтенант весь час тримає машину в центрі зграї патрульних машин і мотоциклів, що перебували одна від одної на відстані однієї вулиці, і він навіть уникав потреби вдруге використовувати одну й ту ж саму машину під час переслідування об’єкта.

Та ось надійшло повідомлення, що робот зупинився, вийшов і зник у будинку.

- Першій їхати далі! - наказав лейтенант.- Решті машин стоп! М17 стоїть на розі й очей не спускає з будинку!

- Ви теж вважаєте, що він там не живе?- спитав сержант.

- Авжеж, що ні. Він зараз позбудеться сумки з оздобами.

І справді, за кілька хвилин робот вийшов - уже без сумки. Він неквапливо рушив вулицею і зайшов до одного з ресторанів.

- Я там кожну шпаринку знаю! - гукнув сержант.- Навіть якщо він вислизне з вікна туалету в подвір’я, то зможе вийти тільки дверима сусіднього будинку!

- Гаразд, тоді почекаємо. Маємо час.

- У мене є одна ідея…

- Давай, кажи!

- Патякало казав, що цей тип зникає ту ж мить, тільки-но починається якась, хоч би й невелика колотнеча.

- І ти пропонуєш…

- Ага. Пошлімо туди групу хлопців на мотоциклах. Вони перехилять по чарці, а тоді двоє з них почнуть сварку… Такі бешкетники на мотоциклах тут не дивина…

- Слушно.

- А коли він вийде, саме під’їде таксі, висадить “пасажира”, і буде вільне місце… для нього.

- Хлопче, ти вартий своєї платні! - вигукнув лейтенант.

Зроблено відповідні розпорядження, і за якихось хвилин п’ятнадцять надійшло повідомлення, що робот сидить у підставленому поліцією таксі.

Так само обережно й невідступно, як перед цим роботів автомобіль (звісно, вкрадений), вони переслідували тепер таксі. Воно їхало, кружляючи по вулицях, на південь, і зупинилося нарешті в якійсь вуличці, обабіч якої стояли старі триповерхові будинки. Шофер таксі ще простежив, як робот перетнув вулицю і не кваплячись пішов тим боком. Тоді й він рушив з місця.

З патрульної машини, що ту ж мить завернула в цю вуличку, бачили, як робот зайшов до одного з будинків.

Ще десь із чверть години лейтенант тримав вуличку під наглядом, та робот не виходив.

Тоді лейтенант доповів капітанові, що разом із Гарднером та репортером терпляче дожидався у своїй машині, і послав сержанта, що мав пробити для інших лазівку.



Сержант прибрав сумирного вигляду й подзвонив. Відчинила йому повна жінка, середнього віку.

- Прошу пробачення, пані, - сказав сержант,- я від товариства християн-холостяків…

- Я вже одружена! - перебила його жінка. Сержант прибрав іще сумирнішого вигляду.

- Прошу вас, пані, не треба так, ви мене зовсім збентежили, ми зовсім не навчені поводження з дамами, я хочу тільки довідку!

Зачувши слово “дама”, жінка трохи полагіднішала.

- Ну, гаразд, - сказала вона. - Якщо тільки довідку… То що ви хотіли б довідатися?

- Та ось що, - почав сержант, гортаючи записник,- ми, власне, опікуємося холостяками, аби вони не ступили на дорогу гріха, згубного для чоловіка; нам казали про якогось містера Кроуфорда, та я ніяк не можу його розшукати в цьому домі!

- Кроуфорд? Ні, в цьому домі немає ніякого Кроуфорда. Я знала колись одного Кроуфорда, в Дейтроті, але то було давно і це, певно, не він.

- Я теж побоююсь, що це не він, пані,- засмучено сказав сержант.- Але хіба не могло статися, що до нас його прізвище дійшло в перекрученому вигляді? Може, в будинку мешкає холостяк із схожим прізвищем?

- Ні, точно ні,- відповіла жінка,- в нас є тільки один холостяк, він тут нещодавно живе, якихось кілька тижнів, це містер Макгайн. Та про нього вам анітрохи не треба непокоїтися, це такий статечний чоловік, тихий і скромний, його майже не видно й не чутно.

- Мені справді шкода,- промовив сержант із безмежно засмученою міною, в якій усе ж таки блиснула надія.- Тобто я, певна річ, радий, що у вашому домі немає таких, що потребують нашої допомоги. - Він, очевидно, вже надокучив жінці, бо вона рішуче кивнула йому і припинила розмову:

- Отже, коли я більше не можу стати вам у пригоді.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций