Федькович Осип Юрій Адальбертович Україна

Розміщено Шкільні твори в 21 декабря 2015

Україно, Запороже, годі вас забути,

Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,

Де ті трави шовковії славні степи криють,

Де ся квіти поза квіти в зимних росах миють,

Де стада ржуть, де соколи, де вірли співають,

З буйним вітром у заліжку козаки літають.

Хто ж то може знов забути могили, кургани,

Де козацтво українське, славні отамани

Свою славу сном провадять, славов серце гріють,

А ті думи богатирські так-то гарно піють,

Що аж тут ся відзивають, що аж тут їх чути, —

Україно, Запороже, можна вас забути?

Онде грає жвавий хлопець у торбан весело;

Онде дівча йде по воду, думку йкусь завело;

Там сопілка приграває, ніби соловіє,

Що там в гаю калиновім піє все та піє;

А там бджілка злотокрила думно си співає,

Обмучилась медівницев, ледве що вертає.

Он колишесь тихий Дніпер: вечір — він дрімає,

А по синій єго фалі човенце плаває,

В ньо си сіло гарне дівча, красне, як малина,

А хороший кермаченько ляг їй на коліна,

Обзирає сороківці, що в коралі в’яжуть,

А потому, а потому… Далі вже не скажу;

А хоть рад би-м і сказати, але наші милі

Вже пропали в синій мряці, що Дніпер укрила.

Далі видко білий хутор, пасіки, ставочок,

Знов байрак там яворовий, вишневий садочок,

А в садочку мила хатка; тамки на порозі

Сіло дівча русокосе — ах, які ж там нозі! —

Та й іголков тонесеньков шиє в хустку квіти:

«Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе?»

Тихо, тихо, любе дівча, — видиш он сокола?

А дівчина — чорні очі — глипла доокола:

«То не сокіл, то мій милий вороним літає!»

Та й схопилась красавичка, ліску відчиняє.

А сокіл вже на подвір’ї, дівчину любує;

Вна го хоче посварити — годі, бо цілує.

Глянь там далі на прикмету: думаш, там соколи!

Ні, там славні чумаченьки возя з Криму соли.

От, дивися, вже і стали, вже й воли пустили,

Вже і ватра запалена, вже ся розложили.

Той готовить ситу кашу, ті вози знов мажуть,

Хлопці шумки заспівали, старші казку кажуть.

Далі, далі — онде небо багром рум’яніє;

Слухай добре, як-то мило десь дзвіночок піє

То в тій церкві там, за лісом, з дев’ятьма верхами —

Всі покриті срібнов бляхов, злотними хрестами,—

А священик-старець ходить по святій контині,

Молить слави Запорожу, щастя Україні.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций