Ніби

  не молоді, а разом з тим… не знаю…







Перехожий  А ну прикиньте, відгадайте.

Чоловік  В мирі

  прожили ви, напевно. Бо ні зморшки

  на лобі цім…

Перехожий (сміється) Яке там - мирно! Варто

  все записати… Сам бува не вірю

  в своє минуле! Я від нього п’яний,

  як от - від вашого вина. І пив

  я з келиха життя свого ковтками

  такими… Та і смерть бува штовхала

  під лікоть… Ось, - чи хочете почути

  бувальщину, як влітку, в дев’яносто

  у другім році, у Ліоні, пан

  де Міріваль, - аристократ і зрадник,

  та інше, і подібне - врятувався

  вже біля гільйотини?

Жінка Розкажіть,

  ми слухаємо…

Перехожий Мав я двадцять літ

  в той буйний рік. Громами Трибуналу

  до смерті був засуджений, - за те, що

  волосся пудрив, може за приставку

  до прізвище, - не знаю: та чи мало

  за що тоді вбивали… В той же вечір

  на ешафот повинен був з’явитись, -

  при смолоскипах… Кат був досить спритний,

  старанний був: художник, - а не кат.

  Бо він свого паризького кузена

  наслідував, - великого Самсона:

  такий же він візок собі завів

  і голови відрубані - так само

  розгойдував, піднявши за волосся…

 

  От він мене повіз.