Шарль Бодлер Благословення

Розміщено Шкільні твори в 18 декабря 2015

Шарль Бодлер

Благословення



Перекладач: І. Драч

Джерело: З книги: Зарубіжна література. Хрестоматія. 10 клас: У 2 т. /Автори-упорядники: В. В. Уліщенко, А. Б. Уліщенко - X.: Торсінг, 2002









Благословення





Коли верховних сил незбагненим велінням

З’являється поет у злі, сумні роки,

То мати в розпачі, з прокляттям і тремтінням,

До Бога простира сердито кулаки:



“Бодай зродила б я клубок гадюк у хащі,

Ніж годувати глум цей - виродка в журбі!

Будь, ноче, проклята - утіхи всі пропащі,

Покуту за гріхи я зачала в собі!



Чому я обрана, і за яку провину

Страшна відраза я для мужа? Та з жалю

Я покруча цього у полум’я не кину,

Його, як вісточку любовну, не спалю,



Ні, я проллю твій шал, твоє отруйне мрево

На проклятий стократ цей злючий сповиток.

Так вправно я скручу оце нужденне древо -

Не випустить воно зачумлених бруньок!”



Отак вона ковта прокльонів хижу піну,

Не тямлячи крутих верховних повелінь.

В геєні огняній за матірню провину

Вона сама собі роздмухує жарінь.



Та ангельська над ним простерлася десниця

I сонцем п’яне це занедбане дитя;

Амброзія богів йому в усьому сниться,

Вода йому - нектар, нектар - усе життя;



Він грає з вітром, він - із хмарою в розмові,

Він славить гімнами сп’яніло хресний шлях,

I дух, що йде за ним слідом журби й любові,

Поета впізнає безжурного, мов птах.



Та жахом повні ті, кого любить він хоче,

Хоч серця злагоду несе назустріч всім,

Та любі їм лише його скорботні очі -

Всі трутизну свою випробують на нім.



В питво домішують золи та каламуті,

На хліб його плюють - скажена слина в них.

Чого торкнеться він, сахаються у люті,

Бояться, як чуми, стежок його прямих.



На людних торжищах його дружини мова:

“Коли для нього я гарніша від усіх,

Буть ідолом його я все життя готова,

Пишатись в золоті - од голови до ніг;



Я прагну розкошів, і мирри, й фіміаму,

Колінопреклонінь, і м’яса, і вина,

Так - узурпую я закохану нестяму

I висмію в душі - ядуча ж бо вона!



А як відчую бридь по цім блюзнірськім грищі,

То не схибне моя міцна й тонка рука -

Тендітні нігтики, мов гарпій пазурища,

Вона йому нехай у серце запуска!



Немов пташа з гнізда в оцій земній юдолі,

Червоне серце враз я видеру - і тут

Улюблений мій звір насититься ним долі,

Куди жбурну цей шмат бридливо я у бруд!”



Та що йому цей ґвалт! До неба - очі й вуха:

Побожні руки він здіймає у блакить.

В сліпучих блискавках його ясного духу

Розгніваний народ кипить і клекотить:



“Благословенний будь, мій Боже, що страждання

Мов ліки очисні, даруєш щедро нам;

Вони для душ міцних - небесні пожадання,

Вони для праведних - божественний бальзам!



Я знаю - бережеш ти місце і поету,

Де воїнства твого щаслива височінь,

Запрошуєш його до горнього бенкету

Престолів, доброчесть, верховних володінь.



Я знаю, тільки біль - ота шляхетна цнота,

Якої не страшать моря пекельних скрут,

Хай у вінку моїм горить одна скорбота -

Усіх світів і літ один містичний жмут.



Що перед тим вінком сяйні скарби Пальміри

З усіх морських глибин затаєним вогнем;

Що перед ним ясні перлини і сапфіри -

Перед найвищою з сліпучих діадем;



Бо ж буде творена в твоїм благословінні

З первісних променів - не з золота-срібла,

А очі смертнії в прекрасному тремтінні

Для неї лиш сліпі і тьмяні дзеркала!”



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций