Антуан де Сент-Екзюпері Маленький Принц — C. 5

Розміщено Шкільні твори в 31 октября 2015



Він так страшенно гудів, що я припустився чотирьох помилок у підрахунках. Другого разу - одинадцять років тому - я мав напад ревматизму. Сидячий спосіб життя. Мені нема коли вештатися. Я людина поважна.

Утретє… оце тепер. Отож, виходить, п’ятсот мільйонів…



- Чого?



Ділок зрозумів, що йому не дадуть спокою.



- Отих маленьких штучок, що їх іноді можна бачити в повітрі.



- Це що ж, мухи?



- Та ні, такі дрібненькі, блискучі.



- Бджоли?



- Та ні. Дрібненькі золоті штучки, що викликають мрії у ледацюг. А я людина поважна. Мені мріяти нема коли.



- А-а! Це зорі!



- От-от, зорі.



- П’ятсот мільйонів зірок? А що ж ти з ними робиш?



- П’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина поважна, я люблю точність.



- То що ж ти робиш із тими зірками?



- Що роблю?



- Так.



- Нічого. Я ними володію.



- Володієш зірками?



- Так.



- Але я вже бачив короля, який…



- Королі нічим не володіють. Вони лише правлять. Це велика різниця.



- А нащо тобі володіти зірками?



- Щоб багатим бути.



- А нащо бути багатим?



- Щоб купувати ще нові зірки якщо їх там хтось відкриє.

“Цей,- сказав собі маленький принц,- міркує майже так, як той п’яничка”. Однак розпитував далі:



- А як можна володіти зірками?



- Зірки, вони чиї? - буркотливо спитав ділок.



- Не знаю. Нічиї.



- Отже, вони мої, бо я перший до цього додумався.



- I цього досить?



- Авжеж. Коли ти знайдеш діамант, який не належить нікому, то він твій. Коли ти знайдеш острів, який не належить нікому, то він твій. Коли тобі першому спаде якась думка, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зорями, бо до мене ніхто не здогадався ними заволодіти.



- Оце правда,- мовив маленький принц.- I що ж ти з ними робиш?



- Завідую ними,- відказав ділок.- Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина поважна.



Одначе маленького принца ще це не вдоволь-нило.



- Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов’язати її на шию й забрати з собою,- мовив він.- Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?



- Ні, зате я можу покласти їх у банк.



- Як це розуміти?



- А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цього папірця до шухляди й замикаю її на ключа.



- Та й усе?



- Цього досить.



“Цікаво! - подумав маленький принц.- I навіть поетично. Але це не дуже серйозно!”

Що серйозно, а що несерйозно - маленький принц розумів по-своєму, зовсім не так, як дорослі.



- Я маю квітку,- сказав він,- і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі…



Ділок відкрив рота, але так і не здобувся на відповідь, і маленький принц рушив далі.



“Дорослі таки справді дивацьке поріддя”,- простодушно казав він собі в дорозі.







XIV





П’ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменша. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника. Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав:



“Можливо, цей чолов’яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п’яничка. Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря - буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар - буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива”.



I, порівнявшись із планетою, він шанобливо привітався до ліхтарника.



- Добридень,- мовив він.- Навіщо ти оце погасив ліхтаря?



- Таке розпорядження,- відказав ліхтарник.- Добридень.



- А що то за розпорядження?



- Щоб я гасив свого ліхтаря. Добривечір.



I він знову запалив ліхтаря.



- А нащо ти знов його засвітив?



- Таке розпорядження,- відповів ліхтарник.



- Не розумію,- признався маленький принц.



- А що тут не розуміти,- сказав ліхтарник.-Розпорядження це розпорядження.

Добридень.



I погасив ліхтаря.



Відтак картатою червоною хусточкою витер піт із чола й сказав:



- Жахливе в мене ремесло. Колись воно мало глузд. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі - спати.



- А потім розпорядження змінилося?



- Розпорядження не змінилося,- сказав ліхтарник.- У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.



- А як же зараз? - спитав маленький принц.



- А ось так. Планета робить повний оберт за одну хвилину, і я не маю ні секунди перепочинку. Щохвилини я гашу ліхтаря і знов його запалюю.



- От цікаво! Отже, у тебе день триває всього одну хвилину!



- А що тут цікавого? - відказав ліхтарник.-Уже цілий місяць, як ми розмовляємо з тобою.



- Цілий місяць?!



- Авжеж. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добривечір!



I він знову запалив ліхтаря.



Маленький принц подивився на ліхтарника - йому подобався цей чолов’яга, що так віддано виконував розпорядження. Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свого стільця, він шукав місця, звідки було б видно захід сонця. I йому захотілося допомогти товаришеві.



- Слухай-но,- сказав він ліхтарникові,- я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли заманеться…



- Мене весь час тягне відпочити,- зітхнув ліхтарник.



Бо ж можна бути вірним слову і все-таки ледачим.



- Твоя планетка така крихітна,- вів далі маленький принц,- ступиш три кроки й обійдеш її всю. Досить тобі йти неквапливо, і ти постійно будеш на сонці. Коли вирішиш перепочити - починай ходити… і день триватиме доти, доки захочеш.



- Ну, від цього мало пуття,- мовив ліхтарник.- Понад усе я люблю спати.

- Тоді кепське твоє діло,- гукнув маленький принц.



- Кепське,- погодився ліхтарник.- Добридень!



I погасив ліхтаря.



“Цього чолов’ягу,- сказав собі маленький принц, торуючи шлях,- цього чолов’ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п’яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе”.



Маленький принц зітхнув.



“От з ким я міг би заприятелювати,- подумав він.- Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох…”

Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!







XV





Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.



- Чи ти ба! - гукнув він, угледівши маленького принца.- Мандрівець!



Маленький принц сів на стола - звести дух. Він уже так здорожився!



- Звідки ж ти? - спитав його старий добродій.



- А що це за грубезна книжка? - поцікавився маленький принц.- Що ви тут робите?



- Я географ,- мовив старий добродій.



- А що таке географ?



- Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.



- Як цікаво! - вигукнув маленький принц.- Оце вже справжній фах!



I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.



- А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?



- Цього я не можу знати,- мовив географ.



- А-а! - протягнув маленький принц розчаровано.- А гори?



- Цього я не можу знати,- відказав географ.



- А міста, річки, пустелі?



- Цього я теж не можу знати.



- Але ж ви географ!



- Авжеж,- сказав дід.- Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців.

Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель. Географ - особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету.

Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з’ясовує, чи порядна людина той мандрівець.



- А навіщо?



- Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п’є.



- А чому?



- Бо в п’яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.



- Я одного такого знаю,- заявив маленький принц.- З нього був би кепський мандрівець.



- Цілком можливо. Отож, коли з’ясовується, що мандрівець - людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.



- А як саме? Ідуть дивитися?



- Е, ні.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций