Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина перша - Біміні — C. 18

Розміщено Шкільні твори в 31 октября 2015



Оце, мабуть, саме спливаються.

- Шкода, що не можна її підняти,- сказав Девід.

- Нема за чим шкодувати, Деві. У тебе, хлопче, он ще сироти не зійшли.

- Ти дуже злякався, Деві? - спитав Ендрю.

- Так,- відповів Девід.

- А що ти думав робити?-дуже шанобливо спитав Том-молодший.

- Думав кинути їй рибу,-відказав Девід, і Томас Хадсон помітив, як по плечах у нього перебіг короткий дрож.- А тоді вгородити їй у пащу гарпун.

- Сто чортів! - сказав Едді й одвернувся з рушником у руці.- Чого вам дати випити, Роджере?

- Чи не можна якоїсь отрути? - спитав Роджер.

- Облиш, Роджере,- спинив його Томас Хадсон.- Ми всі відповідальні.

- Безвідповідальні.

- Все минулося.

- Ну гаразд.

- Я зроблю коктейль з джином,-сказав Едді.-Том саме пив такий, коли це сталося.

- Онде він і досі стоїть.

- Він уже ні к бісу не годиться,-сказав Едді.-Я приготую вам свіжий.

- Ти молодець, Деві,- сказав братові Том-молодший з гордістю в голосі.-Ось постривай, я розповім про все хлопцям у школі.

- Вони не повірять,- промовив Девід.- Якщо й я ходитиму до тієї школи, нікому не розповідай.

- Чому? - спитав Том-молодший.

- Не знаю,- відказав, скривившись, Девід. І раптом заплакав, наче мале хлоп’я.- А чорт, я не зможу, якщо вони не повірять!

Томас Хадсон узяв його на руки й пригорнув до грудей, а обидва брати відвернулись, і Роджер також одвів погляд убік, а тоді на палубу вийшов Едді з трьома коктейлями, вмочивши великий палець в одну із склянок. Томас Хадсон здогадавсь, що він уже не раз прикладався до пляшки в камбузі.

- Що з тобою, Деві? - спитав він.

- Нічого.

- От і добре,-мовив Едді.-Отаке мені й чути до вподоби, бісів ти хлопчисько. Ану годі рюмсати, злазь з рук, і нехай твій батько вип’є.

Девід став на ноги й виструнчився.

- А чи за відпливу тут можна ловити? - спитав він Едді.

- Лови собі й нічого не бійся,- відказав той.- Хіба що мурен. А великих хижаків не буде. За відпливу тут надто мілко.

- Тоді можна, тату?

- Ну, коли Едді так вважає. Його слово тут закон.

- Казна-що ви городите, Томе,- мовив Едді, аж сяючи з утіхи. Сяяли його змащені меркурохромом губи, сяяли налляті кров’ю очі.- Та якби хто не влучив те поганюче акулисько із своєї торохтілки, то нехай би викинув її к бісу, поки не вскочив у халепу.

- Ну, ти влучив, ще й не раз,- запевнив його Томас Хадсон.- Влучив так, що краще й не треба. У мене й слів нема, щоб сказати тобі як.

- А не треба й казати,- мовив Едді.- Досить того, що мені довіку з-перед очей не йтиме, як те паскудне страховидло шугало на спині. Чи ви бачили коли щось бридкіше?

Вони сиділи на палубі, чекаючи обіду, і Томас Хадсон дивився на те місце на морі, де акула пішла на дно. Джозеф підплив туди човном і зазирнув через борт у глибинний окуляр.

- Щось бачиш? - гукнув йому Томас Хадсон.

- Надто глибоко, містере Томе. Вона під риф пішла. Лежить тепер десь там на дні.

- Добре було б вирізати її щелепи,- сказав Том-молодший.- Відбілити їх і почепити вдома, га, тату?

- Мені, мабуть, через них страхіття снилися б,- озвався Ендрю.- Добре, що нам тепер їх не дістати.

- А який був би трофей,- провадив Том-молодший.- Було б що показати в школі.

- Коли б ми їх і дістали, вони належали б Девові,- сказав Ендрю.

- Ні, вони належали б Едді,- заперечив Том-молодший.- А я б його попрохав, і, гадаю, він оддав би їх мені.

- Він оддав би їх Девові,- не поступався Ендрю.

- Навряд чи варто тобі, Деве, так скоро знову плавати,- сказав Томас Хадсон.

- Та це ж іще аж коли буде, далеко після обіду,- озвався Девід.- Нам доведеться почекати відпливу.

- Я маю на думці лови.

- Едді сказав, що можна.

- Я чув. Але в мене й досі душа не на місці.

- Але ж Едді знає.

- То ти не хочеш зробити мені цей подарунок?

- Ну, звісно, тату, коли ти просиш. Але я так люблю плавати під водою. Найдужче, мабуть, від усього. До того ж Едді каже…

- Гаразд,- мовив Томас Хадсон.- Адже подарунки випрошувати не заведено.

- Тату, ти не так мене зрозумів. Якщо ти не хочеш, я не піду. Та тільки Едді сказав…

- А мурени? Едді казав про мурен.

- Тату, але ж мурени є завжди. Ти сам навчав мене не боятися мурен, казав, як з ними поводитись, і як їх стерегтися, і в яких норах вони живуть.

- Знаю. Але я ж таки пустив тебе туди, куди запливла акула.

- Тату, ми всі там були. Не бери на себе якоїсь особливої вини. Просто я заплив надто далеко, а перед тим упустив з гарпуна великого жовтохвоста, ото від нього й пішов дух крові та принадив акулу.

- А ти бачив, як вона примчала? Наче добрий гончак,- сказав Томас Хадсон. Він силкувався позбутися хвилювання.- Я й раніше помічав, як швидко вони женуть на здобич. Одна така жила в околиці Великої скелі, то щоразу так перла на дух наживки… Мені дуже соромно, що я не поцілив цю.

- Ти за кожним разом влучав зовсім близько,- сказав Том-молодший.

- Еге ж, влучав, тільки не влучив.

- Її принадив не я, тату,- сказав Девід.- Риба її принадила.

- А проте вона б і на тебе напала,- озвався Едді. Він накривав на стіл.- Не обдурюй себе - ще й як напала б, бо від тебе пахло рибою й у воді була риб’яча кров. Та вона б і на коняку напала, й на кого хочеш. Ой боже, та годі вже про це. А то мені доведеться ще раз хильнути.

- Едді,- сказав Девід.- А за відпливу справді безпечно?

- Авжеж. Хіба я не казав тобі?

- Ти маєш якусь свою мету, еге ж? - запитав Девіда Томас Хадсон. Він перестав дивитися на море і тепер почував себе добре. Він розумів: те, що робить Девід, потрібно йому, хоч яка б там була причина; розумів і те, що сам він повівся щодо хлопця себелюбно.

- Тату, я ж тільки кажу, що найдужче люблю плавати під водою, а сьогодні такий гарний для цього день. Хто зна, чи потім не задме…

- Та й Едді каже…- перебив його Томас Хадсон.

- Та й Едді каже…- широко усміхнувся до нього Девід.

- Едді каже: хай вам усім сто чортів. Сідайте вже їсти, поки я не викинув усе це к бісу за борт.– Він стояв, тримаючи миску салату й таріль із смаженою рибою та картопляним пюре.- А де це Джо?

- Поїхав шукати акулу.

- Здурів він, чи що!

Коли Едді спустився вниз і Том-молодший почав Передавати іншим тарілки, Ендрю пошепки спитав батька:

- Тату, а Едді п’яниця?

Томас Хадсон розкладав по тарілках холодний картопляний салат під маринадом, посипаний грубо помеленим чорним перцем. Він навчив Едді готувати його так, як це робили в кафе Ліппа у Парижі, і то була одна з найсмачніших страв, що їх Едді подавав на катері.

- А ти бачив, як він застрелив акулу?

- Ну звісно.

- П’яниці так не стріляють.

Він наклав салату в тарілку Ендрю, а потім собі.

- Я тільки через те спитав, що мені звідси видно камбуз і, поки ми тут сидимо, я бачив, як він разів вісім потягнув з пляшки.

- То його власна пляшка,- пояснив Томас Хадсон і підклав Ендрю ще салату. Він ніколи не бачив, щоб хтось їв так швидко, як Ендрю. Хлопець казав, що навчився цього в школі.- Старайся їсти повільніше, Енді. А пляшку на катер Едді сам собі приносить. Майже всі справжні кухарі трохи випивають. А деякі й добряче п’ють.

- Я вже вісім разів бачив. А ось тепер дев’ятий.

- Хай тобі чорт, Ендрю,- мовив Девід.

- Припиніть,- звелів Томас Хадсон обом.

Том-молодший і собі докинув слово:

- Добрий, чудовий чоловік рятує життя твоєму братові, і досить йому раз чи кілька разів ковтнути з пляшки, як ти обзиваєш його п’яницею. Не місце тобі серед людей.

- Я не обзивав його. Просто запитав тата, щоб знати, чи він не п’яниця. І взагалі я не проти п’яниць. Тільки хочу знати, чи людина п’яниця, чи ні.

- Ось нехай лиш я розживуся десь на гроші, то першим ділом куплю Едді пляшку того, що він п’є, і вип’ю разом з ним,- урочисто промовив Том-молодший.

- Це що за розмови? - Над трапом з’явилася голова Едді у зсунутому на потилицю старому фетровому капелюсі, з-під якого визирала смужка незасмаглої шкіри на чолі, і з сигарою в кутку намащеного меркурохромом рота.- Нехай я тільки побачу, що ви п’єте щось міцніше за пиво, то душу з вас витрушу. З усіх трьох. Щоб я й слова од вас не чув про випивку. Дати ще пюре?

- Зробіть ласку, Едді,- відповів Том-молодший, і Едді подався вниз.

- Оце вже десятий,- сказав Ендрю, дивлячись понад трапом.

- Ой, заткнись, вершнику,- звелів йому Том-молодший.- Невже ти не маєш поваги до чудової людини?

- Поїж іще риби, Девіде,- сказав Томас Хадсон.

- А де тут той великий жовтохвіст?

- Мабуть, його ще не засмажено.

- Тоді я візьму цього жовтого окуня.

- Вони аж солодкі на смак.

- Певне, з гарпуна такі смачні, бо кров із них витікає, та ще як їсти одразу.

- Тату, можна мені запросити Едді випити з нами? - спитав Том-молодший.

- Авжеж,- відказав Томас Хадсон.

- Він уже випив раз. Хіба ти не пам’ятаєш? - втрутився Ендрю.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций