Глібов Леонід Іванович Музики

Розміщено Шкільні твори в 30 октября 2015

Десь у веселому краю

Зійшлися у гаю

Ведмідь товстий та волохатий,

Всесвітній пасічник-ласун,

Завзятий Цап-стрибун,

І телепень Осел ухатий,

Дурного розуму невдатний син,

Та передражник Малпенко Мартин.

Сидять, балакають під липою густою:

Хто бачив що і де хто був,

Чи поблизу, чи, може, за горою,

Які новинки чув.

— Погано, братчики, без діла в світі жити! —

Так Малпенко Мартин розмову завершив: —

Признаться, ніде правди діти,

І я гуляючи прожив;

Одначе, скрізь тиняючись, чимало

Всього побачить довелось…

Ох, трудно в світі жити стало!

Пора і нам придумать щось…

Ви не турбуйтеся,— щоб довго не кортіло,

Я зараз хочу раду дать:

Музичить треба — от і діло,

Коли хотіли знать!

Зозуля накує музиці,

Сказати в добрий час:

Бенкет, весілля, вечорниці —

Покличуть всюди нас.

Нехай гуляють добрі люде

В своїй веселій стороні;

Їм хороше, і нам корисно буде…

Чи добре я кажу, чи, може, ні?

— Так! Добре! Будемо музичить! —

Ревнув Ведмідь,— Розумна голова,

Не гріх і розуму позичить…

Робота гуртова.—

І стали на тому: щоб слова не зміняти,—

Не гаючись, се діло розпочати.

Днів через три вони в тому ж гаю

Справдили вигадку свою.

Роздобули баса, цимбали,

І скрипочка, і бубон є;

Прехорошенько посідали

Та як ушкварили — ой лишенько моє!

Хто в ліс, мовляли, хто по дрова,

Аж на ввесь гай луна гуде.

Ведмедів бас реве, неначе та корова

Із череди додому йде;

Цап на цимбалах паличками

І брязкотить, і дзенькотить,

Трусне борідкою або хитне рогами,

Мекече, бурмотить;

Між ними грає, не вгаває,

На скрипку Малпенко Мартин,

Кувікає, пищить, як іноді буває

Залізе порося у тин;

Осел силкується під кленом,

Щоб всіх перемудрить,

І, як у діжку макогоном,

У бубон стукотить.

Злетілись гави і сороки,

Шпаки, чижі і горобці,

Регочуться, хапаючись за боки:

— Ну так! удрали молодці!

Нехай їй біс, такій музиці,

Сполохала наш тихий гай,

Не можна вдержаться ніякій птиці,

Хоч куди видно утікай…

— Ось цитьте-бо! — Мартин гукає.—

Почин невдатний іноді буває!

Тривайте, братчики, не так ми сидимо,—

От зараз я попорядкую…

— Щось та не так — і я вже чую,—

Озвавсь Осел.— Ні, мабуть, не втнемо

А Малпенко йому: — Та ну-бо,— каже,— годі!

Не знаєш ти: музиці грать —

Не горобців полохать в огороді…

Послухайте, кому і де сідать:

Ведмедику — під липою старою,

А Цапу треба під вербу,

Ослові — на горбу,

Я примощусь під бузиною.

Заграли знов — ще гірш нема ладу.

Якраз на ту біду

І Соловей тут опинився,—

Вони до його: — Ну, мастак,

Ти здорово співать навчився,

Кажи по правді, що і як?

— А що ж,— він каже,— вибачайте,

Ні те, ні се,

Хоч десять раз пересідайте,

Немає хисту — от і все.

Почув я раз — старі сміялись люде,

Що квач притикою не буде;

Питаю: Як? — А так, як бач,

Причина невелика:

Якая ж із квача притика,

Коли він квач?

[1890].



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций