Ячейкін Юрій Дмитрович Важке життя і небезпечні пригоди Павла Валеріановича Хвалимона — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 27 сентября 2015



А ще я здіймав на синьому морі жахні чорні шторми та урагани, коли до мирних берегів пливли чужі ворожі кораблі, по самі вінця навантажені лихом, горем і злиднями, а також важкими ланцюгами для поневолених. Я лив у посуху на лани бідних селян дощі і клав у їхню виснажену землю мінеральні добрива, бо за давнини робітники і селяни таких дивних див ще не вміли робити… Що, цікаво?

— Атож, ніколи таких чудних казок не чув!

— Яка ж це казка? От коли вивчатимеш стародавню історію, то сам переконаєшся, що я казав тобі чистісіньку правду. Історичних прикладів доволі…

Старий на хвильку замислився, ніби гортав подумки цупкі сторінки пожовклого від часу пергаменту з власними анкетними даними та автобіографією. А потому врочисто докинув:

— І от на схилі років я поклав собі зробити ще одне добре діло — привчити тебе казати правду, саму правду і нічого іншого, крім правди.

— Кепкуєте! — не повірив Павлусь. — Чаклуни бувають тільки в казках, а насправді ніяких чаклунів нема…

— А я? — обурено запитав дід. — А хто ж я тоді? Чи знаєш ти, скільки чудових і гарних казок складено про мене особисто? Я й сам до пуття цього не відаю, бо ніколи не був хвальком і не рахував оповідок про себе. Може, їх складено сто, а можливо, й тисячу! Тож запам’ятай надалі: люди ніколи не любили й понині не люблять брехні і язикатих носіїв цього зла. Недарма мудрі кажуть: брехнею світ обійдеш та назад не повернешся. Тому-то брехуни завжди заприсягаються усіма лихами, нібито вони кажуть правду, саму правду і нічого іншого, окрім правди. Як ото ти, коли галасував: «Щоб мені на цьому місці провалитися!» Так уже віддавна повелося. Але з тобою станеться інакше.

І дід холодним, як могила, голосом передрік:

— Якщо ти брехатимеш і надалі, з тобою трапиться саме те лихо, яке ти насмілишся покликати на самого себе. І ніщо не порятує тебе, а тільки щира правда. А щоб врятуватися, багато не треба: просто визнати перед усіма без винятку друзями, яким ти наплів побрехеньок, що все те — твої власні вигадки. Зваж — перед усіма! Бо коли хоч перед одним будеш критися, то від порятунку будеш так само далеко, коли б ти й перед жодним не повинився. Пам’ятай: брехня і правда у парі не ходять, а в парі йдуть неправда з кривдою. Прощавай, мій юний друже. Будь щирим. Я сказав!

Дід піднявся з лави і зник…

Але якби він зник якимось незбагненним і незрозумілим чином, усе було б ясно і зрозуміло. Шкода тільки, що тоді не було б цієї вельми правдивої і повчальної історії. Ну, про що було б писати, якби він раптом перетворився на кущ троянди? Або зав’юнився димом і сховався під корок старезної, позеленілої від часу пляшки з магічною печаткою великого джина і видатного чаклуна, самого Абу-ібн-Гасана-ібн-Хасана-ібн-Касана-ібн-Хаміда? Або просто і природно розтанув собі у прозорому, хрусткому повітрі?

Усе було б ясно одразу: дід справді чаклун! Павлусеві нічого іншого не лишалося б, як його послухатись. А так що вийшло?

Старий зник у найдивовижніший і найнеприродніший, як на чаклуна, спосіб. Він піднявся з лави і, важко длубаючи асфальт міцним сукуватим ціпком, пішов собі. А потім звернув за ріг високого дев’ятиповерхового житла і аж тоді лише геть зник з очей.

Ну, хто ж після цього повірив би, що він справжній і непідробний чаклун? Може, хтось би і повірив, а тільки не Павлусь. Бачили ми таких чаклунів! Х-ха! І ще ха-ха!.

Розділ 3,

В якому оповідається про важке

Полювання на метеликів

Того ж дня, на першому уроці, який, власне, не був уроком, бо всі складали вчительці Ларисі Юріївні звіт про літні звитяги, з’ясувалося неймовірне. Про це тільки й мови було на малих перервах і, само собою, на великій. Виявляється, полювання на чорних пантер, хижих антарктичних кашалотів, зажерливих нільських крокодилів і дужих африканських левів — ніщо у порівнянні з полюванням на метеликів. Це була така дивина, що аж Лариса Юріївна здивувалася. Відтак, коротко, саму суть цих розмов і я розповім, бо інакше не буде зрозумілим, чому Павлусь наважився провалитися під землю.

Ось вона, ця суть:

Якщо ти вирішив упіймати живцем пантеру, бери собі туристську путівку, сідай на пароплав і вирушай в Індію. Там, у диких хащах джунглів, викопай глибоку яму з прямовисними стінами, вкрий її тонкими і ламкими бамбуковими стеблами, замаскуй їх широким пальмовим листям і коло цієї зеленої пастки прив’яжи на мотузці біле козеня. Обов’язково біле, щоб його і чорної тропічної ночі було видко.

Козеня почне жалібно мекати.

Пантера прибіжить.

Пантера стрибне на козеня і влучить у яму.

А ти у цей час сидиш на дереві і спокійно навчаєш папуг таблиці множення та ще промовляти ранкове гасло «На зарядку по порядку уставай!»

Оце й усе.

Якщо ти вирішив подарувати у Київський зоопарк живого лева, сідай на літак і сторчголов стрибай з парашутом у центрі Сахари. Левів там на одну квадратну милю — як у нас котів у дев’ятиповерховому будинку на сто шістдесят чотири ізольовані квартири. Як побачиш лева, радій і сміливо йди на нього голіруч. Від такого відчайдушного зухвальства лев аж отетеріє і забариться зі стрибком. А ти у цю мить не лови гав, а спритно сипони йому в очі цукром-піском. Не забувай: засліплений лев — безпорадний, мов кошеня.

Цар звірів — це справді царська здобич!

Оце й усе.

Якщо тобі закортіло вполювати кашалота, записуйся юнгою на китобійну флотилію «Радянська Україна» і вирушай до крижаних берегів Антарктиди. Кашалотів там — як у нас навесні пуголовків! Якогось та побачиш. Тоді не гайся, сідай на човен, підходь до кашалота з підвітряного боку і влучно кидай гарпун!

Кашалот люто вдарить по хвилі хвостом.

Кашалот пірне в глибини океану.

Кашалот потягне на буксирі твій човен між кришталевими айсбергами.

А ти спокійно сиди, на добру згадку про вдале полювання фотографуй на чорно-білу плівку шереги виструнчених пінгвінів (на кольорову не фотографуй, бо пінгвіни однаково вийдуть чорно-білими) і терпляче чекай, аж поки кашалот втомиться. А тоді невтомно веслуй і тягни на буксирі до судна цю покірну плавучу гору разом з її фонтанами. Знай: знесилений кашалот — слухняний, мов собака на хазяйському повідку.

Оце й усе.

Немає нічого приємнішого, як відпочинок на одній з численних проток Нілу, яку, мов грубезні колоди, аж загатили голодні крокодили. Головне, мати доволі кілків, загострених з обох кінців.

Сміливо виходь у самих плавках на берег, аби спокусити власною персоною страхітливих потвор, і холоднокровна чекай нападу цих холоднокровних плазунів.

Ось перший крокодил підпливає до берега і повзе суходолом до тебе.

Крокодил дивиться тобі в очі гіпнотичним поглядом.

Крокодил роззявляє величезну зубасту пащу, аби проковтнути тебе разом з плавками.

А ти вставляй йому в пащеку кілка!

Крокодил настромить на кілок свої могутні щелепи, вже не зможе їх зімкнути і у відчаї пускатиме рясні крокодилячі сльози. Тепер у його розчахнутій пащі можна хоч би й ночувати, мов у безпечному наметі (бо хто ж наважиться підійти до крокодила?), а вранці неквапом між страшних крокодилячих зубів кип’ятити на спиртівці міцний мисливський чай.

Оце й усе.

Інша справа — лови метеликів.

Метелик — не пантера, не кашалот, не крокодил і навіть не лев. Щоб успішно вполювати метелика, аби не наполохати його завчасно, рекомендується двійко суворих правил. Під час полювання необхідно: а) не рухатися, б) не дихати. Хто порушить ці правила, впіймає хіба що гірке розчарування. І знову ж таки, щоб упіймати метелика, треба і рухатися, і дихати! Ото самі спробуйте поєднати, що поєднати неможливо… Куди там усім іншим звірам! Тепер вам хоч трохи зрозуміло, чому навіть відчайдухи-мисливці, які сам на сам ходять на ведмедя і кладуть його на обидві лопатки, на метеликів ніколи не полюють?

На метеликів полюють завжди з благородною науковою метою, бо промислової або господарської ваги вони не мають. М’яса з метеликів не заготуєш і сукні не пошиєш! Треба бути неабияким ентузіастом, некорисливо закоханим у науку, щоб вирушати на ці лови. І роблять це тільки відомі професори та академіки і ще маловідомі діти. Вони споряджають цілі експедиції. Рушниць не беруть, так само, як і рогаток, а до зубів озброюються сачками на довгих легких держаках, англійськими, найгострішими у світі булавками і спеціальними коробками із скляним верхом, щоб було куди ув’язнити барвистих, як квіти, бранців.

Але й це не допомагає!

Метелики живими не даються!

А якщо тобі повезло і ти ухопив живого, метелик все одно, тобі на зло, підступно сконає у неволі. Доказом цього може слугувати хоча б той незаперечний факт, що в жодному звіринці світу не побачиш клітки з живими метеликами! їх можна побачити хіба що в ентомологічному музеї або у шкільному зоокутку. Та й то муміфікованими. Аж фараони у пірамідах перевертаються від невщухаючих заздрощів…

Ось про що дізнався Павлусь на першому ж тогоденному уроці, на малих перервах і, само собою, на великій. Тільки й розмов було, що про метеликів! Знайшли тему! А все через що? Бо влітку у піонерському таборі поналовлювали оцих нікчемних комах і сьогодні поприносили свої колекції до школи.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций