Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина третя - У морі — C. 4

Розміщено Шкільні твори в 20 сентября 2015





- Гаразд, Томе, - сказав Генрі. - Ти тільки не сердься. Генрі повернувся на місток, але Томас Хадсон не мав охоти розмовляти, і Генрі мовчки стояв поруч нього, намагаючись міцно триматися на ногах. Десь за годину він обізвався:

- Маяк, Томе. Градусів за двадцять праворуч від курсу.

- Правильно.

Коли вони вийшли на траверз маяка, він змінив курс, і катер повернув кормою до відкритого моря.

- Тепер піде прямо, наче кінь до ясел, - мовив він до Генрі. - Ми уже в протоці. Збуди Хуана, хай теж іде сюди, і пильнуйте мені добре. Маяк ти мав побачити раніш.

- Даруй, Томе. Зараз покличу Хуана. А чи не виставити нам вахту на чотири боки?

- Доки не розвидніє, не треба, - відповів Томас Хадсон. - Я скажу коли.

А може, вони подались навпростець через мілини, думав він. Та ні, навряд. Вночі вони побоялися б, та й удень підводники мілин не полюбляють. Вони мали повернути там, де повернув я. А тоді піти собі спокійнісінько тим самим курсом, на який оце виходимо й ми, і кермувати на найвище місце кубинського узбережжя. До жодного порту вони, звісно, не підуть, отож плистимуть просто за вітром. Конфітес теж обминуть, бо знають, що там радіостанція. Але їм треба якось добувати харч, а так само й прісну воду. Якщо логічно міркувати, то їм найкраще було б по змозі наблизитись до Гавани, пристати до берега десь поблизу Бакуранао й звідти пробиратися суходолом. Я пошлю з Конфітеса радіограму. Запитувати їх, як діяти, не стану. Якщо полковника не буде на місці, це нас тільки затримає. Просто повідомлю, в чому річ і що я вирішив робити. А він нехай собі міркує. Тим часом Гуантанамо міркуватиме собі, Камагуей собі, Ла-Фе собі, ФБР собі, і, може, за тиждень до чогось і дійдеться.

Під три чорти, подумав він. За цей тиждень я й сам їх накрию. Треба ж їм спинятися, щоб набрати води й пустити на їжу оту живність, яку вони мають, поки вона не передохла з голоду. Найімовірнішо, що вони пливуть тільки поночі, а завидна десь стоять Так підказує здоровий глузд. І я на їхньому місці чинив би так само. А ти спробуй поставити себе на місце цього інтелігентного німецького моряка, командира підводного човна, й дати собі раду з усіма тими проблемами, що виникли перед ним. Еге ж, проблем йому не позичати, подумав Томас Хадсон. А найгостріша проблема - це ми, хоч він про нас ще й гадки не має. На вигляд ми не являємо для нього ніякої небезпеки. На вигляд ми цілком тихі та мирні.

Тільки не треба жадати крові, сказав він собі. Усе те, що має бути, однаково нічого тобі не поверне. Отож мізкуй добре й радій, що маєш своє діло й надійних людей, з якими ти його робиш.

- Хуане, - мовив він. - Що бачиш, друже?

- Нічого, тільки розтакий океан.

- А ви, панове, щось бачите?

- Те саме розтаке нічого, - озвався Хіль.

- Моє розтаке черево бачить каву, - сказав Ара. - Але до неї ще дуже далеко.

- Бачу землю, - мовив Генрі. Він тільки-но помітив ген на обрії ту невиразну довгасту пляму - наче хтось мазнув по світанковому небу пальцем, вмоченим у водянисте чорнило.

- То мис за Романо, - сказав Томас Хадсон. - Дякую, Генрі. А тепер ви, коміки, катайте пити каву й пришліть сюди ще чотирьох сміливців, нехай і вони побачать всілякі дива.

- А ти не хочеш кави, Томе? - спитав Ара.

- Ні, я вип’ю чаю, коли буде готовий.

- Ми ж тільки години зо дві як заступили на вахту, - обізвавсь Хіль. - Чого б нам так скоро йти, Томе?

- Ідіть, ідіть, пийте каву. Треба ж дати й іншим сміливцям нагоду уславитись.

- Томе, ти ж казав, що вони мають бути на Лобосі.

- Казав. Але тепер думаю інакше.

Вони пішли вниз, а на місток піднялися інші четверо.

- Панове, - мовив до них Томас Хадсон. - Беріть собі для спостереження кожен по сектору. Як там унизу, кава є?

- Скільки завгодно, - відказав його помічник. - І чай є. Мотори в порядку, та й води ми набрали не дуже багато, як на таку хвилю.

- Що чути в Пітерса?

- Вночі пив власне віскі. Оте, що з баранцем на пляшці. Але не спав. І Віллі сидів, не давав йому заснути і теж пив його віскі, - сказав помічник.

- На Конфітесі нам треба заправитись пальним і взяти на борт усе, що там для нас приготували.

- Поки вантажитимуть, я встигну зарізати свиню, ошпарити й обскребти її, - сказав помічник. - Дам хлопцям з радіостанції чверть туші, вони допоможуть, а розберу вже на борту, коли рушимо далі. Поки будемо вантажитись, тобі треба поспати. Хочеш, я зараз стану до штурвала?

- Ні. На Конфітесі мені треба тільки послати три радіограми, і, поки ви будете вантажитись, я посплю. А тоді поженемося далі.

- В напрямку дому?

- Атож. Може, вони ще якийсь час і не покажуться нам на очі. Але зрештою нікуди од нас не втечуть. Ми ще поговоримо про це. Як хлопці?

- Ти ж їх знаєш. Потім про це поговоримо. Візьми трохи ближче до берега, Томе. Тут можна вигадати завдяки течії.

- У тебе багато чого пошкодило хитавицею?

- Та нічого особливого. Але кидало так, що не приведи боже, - відказав помічник.

- Ya lo creo, - мовив Томас Хадсон. - Вірю.

- Мабуть, у цих водах, крім команди того підводного човна, й немає більш нікого. Це таки напевне той самий, що його оголосили потопленим. Тепер вони більше шастають у районі Ла Гуайри, за Кінгстоном і по трасах танкерів. Ну й, звичайно, там, де групуються.

- А часом з’являються й тут.

- Еге ж, за гріхи наші.

- І за свої власні.

- Дарма, ми переслідуватимем їх розумно, як годиться,

- Швидше б нам до них допастися, - мовив Хадсон.

- Поки що ніякої затримки не було.

- Як на мене, то все йде надто повільно.

- Розумію, - сказав його помічник. - А от ти поспи на Конфітесі, і я тобі обіцяю, що все піде куди швидше.



V

Ще здалеку Томас Хадсон побачив спостережну вишку і високу сигнальну щоглу. Пофарбовані в біле, вони найперше впадали в око на цьому піщаному острові. Трохи згодом він побачив приземкуваті радіощогли і задертий догори кістяк розбитого судна, що стримів на прибережному камінні

Й затуляв собою будиночок радіостанції. З цього боку острів мав не дуже привабливий вигляд.

Сонце світило Томасові Хадсону в спину, і йому неважко було знайти перший широкий прохід між рифами, а потім, обминаючи мілини та коралові острівці, пристати до берега в затишному місці. Піщаний пляж півмісяцем огинав бухту, і з цього боку острів укривала посохла трава, а з навітряного боку він був плаский і кам’янистий. Вода над піщаним дном була зелена й прозора, і Томас Хадсон скерував катер до середини пляжу й поставив на якір, майже уткнувши носом берег. Сонце вже зійшло, і над радіостанцією та її службами маяв кубинський прапор. Сигнальна щогла височіла проти вітру гола й самотня. На березі було тихо й безлюдно, і тільки прапор, новенький, яскравий, тріпотів на вітрі.

- Мабуть, прибула зміна, - сказав Томас Хадсон. - Коли ми востаннє йшли звідси, прапор був геть пошарпаний і вицвілий.

Він повів очима далі й побачив свої бочки з бензином там, де їх залишив, а на тому місці, де мали закопати призначений для нього лід, видніли піщані горбки, схожі на свіжі могилки. Над островом кружляли чорні крячки, що гніздилися між камінням з навітряного боку, а подекуди і в траві понад пляжем. Вони гасали сюди й туди, то ширяючи за вітром, то рвучко кидаючись йому навстріч, то поринаючи донизу, до трави й каміння, і тужно, розпачливо кричали.

Певно, хтось збирає яйця на сніданок, подумав Томас Хадсон. Саме в цю мить з камбуза долинув дух смаженої шинки, і він одійшов від штурвала й, нахилившись над кормою, гукнув, щоб сніданок йому принесли на місток. Тоді знову став оглядати берег. А може, тут вони, подумав він. Вони цілком могли захопити острів.

Та коли на стежці, що вела від радіостанції до бухти, з’явився чоловік у шортах і побіг до катера, він побачив, що то добре знайомий йому лейтенант. Лейтенант був веселий, дуже засмаглий і місяців зо три не підстригався.

- Як плавалося? - гукнув він.

- Добре, - відказав Томас Хадсон. - Може, підніметесь на борт, вип’ємо пива?

- Потім, - сказав лейтенант. - Вам тут позавчора привезли лід, припаси й пиво. Лід ми закопали. Все інше в домі.

- Що у вас чути нового?

- Кажуть, днів десять тому авіація потопила в районі Гуїнчоса підводний човен. Але це було ще до того, як ви пішли звідси.

- Еге ж, - сказав Томас Хадсон. - Це було два тижні тому. Йдеться про той човен?

- Так.

- Є ще якісь новини?

- Позавчора інший підводний човен збив поблизу Кайо-Саля спостережний аеростат.

- Це точні відомості?

- Так кажуть, Ну, і ще ваша свиня.

- Що таке?

- Того ж таки дня разом з іншими припасами вам привезли свиню. А другого ранку вона запливла в море й потонула. Ми її перед тим ще й нагодували.

- Que puerco mas suicido! (Свиня-самовбивця! - ісп.) - сказав Томас Хадсон.

Лейтенант засміявся. Він мав дуже веселе, темне від засмаги обличчя і був зовсім не дурний. А блазнював тільки тому що це його розважало.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций