Багряний Іван Павлович Антон-Біда — Герой Труда — C. 7

Розміщено Шкільні твори в 11 сентября 2015

“Куркуль проліз”…

Пролізла, бач, щоб обапліч

Дорватись до роботи,

Щоби трудитись день і ніч

І підпливати потом.

Бо в працю змалку він влюбивсь.

Бо для труда

Біда родивсь.

А ще проліз оцей “куркуль”,

Щоб в праці над програму

Черствого хліба заробить

Щодня по кілограму.

От бач чого!

От бач чого!!

Насилу викрили його.

Хвала ж, хвала брачким ловцям —

Хвала єжовським молодцям!

Для отаких хитрющих “птиць”

Єжовських треба рукавиць.

Отак він — наче план підняв,

Аж по три норми виганяв,

Аж потом доливав хоппер…

Та що ж виходило тепер!: ХІ

Це ж він не чорний антрацит

Довбав в пітьмі забою

А яму Сталіну (ось цить!)

Рив “тихою сапою”.

Хвала ловцям,

Хвала людцям,

Єжовським бравим молодцям!

Це ж не вугілля-антрацит

Він гриз в пітьмі забою,

А яму Сталіну, і квит,

Рив “тихою сапою”!

Сапою тихою.

Й на скон

З вугіллям пер на террикон

Того “отця”…

Хвала ловцям —

Єжовським “добрим молодцям”!

Така мара, бач, цей Біда, —

Зробивсь Героєм він Труда,

Він потом доливав хоппер…

А що ж виходило тепер!:

Це ж він не з прірви антрацит

Лупав в пітьмі забою,

А “власть совєтськую” (ось цить!)

Тяв “тихою сапою”.

І день,

І ніч —

Все тяв і тяв…

Поки й Труда Героєм став.

Така мара,

Така біда, —

Зробилась Лицарем Труда!

І славний Орден доп’яла!

І стала честь їй і хвала!

І все за те,

Щ о р о к і в з п ’ я т ь,

Пролізши в ніч забою,

“Куркуль” цей антрацит підряд

Тяв “тихою сапою”.

Так от за те тепер його

Згромили громовиці:

Героя славного того

Взяли у “рукавиці”,

В єжовські тобто.

Всім на страх —

Повергли його

В пил

І прах.

І замість Ордена, йому

Вождь “ордер” дав на Колиму. ХІІ

Та перш ніж іти в той край,

Пройшов він

Через тюрем рай.

Розділ п’ятий

Привіт, привіт, привіт, привіт,

Товаришу і брате!

Та й лавреатові привіт.

Привіт, лауреате!

О, лавроносний рачколаз!

Хотів би ж я уздріти раз

Який ти б був, коли б тебе

Взяло на цундру У-Ге-Бе.

Але тебе це обійшло.

То ж слухай

з іншим як було.

І знай:

Не зло в словах оціх.

Не хочу я щоб бито всіх,

Бо людське серце у Біди!

Ти пам’ятай про це завжди.

Але тебе те обійшло, —

То ж слухай

з іншим як було.

Щоб знав, як судять без суда.

Галло!

Говорить сам Біда. І

Від Лєнінграду по Ростов,

З Одеси по Камчатку —

Гуляє Ніколай Єжов

У сталінських “перчатках”.

Простіть, не так. Ну, що за знак!

Я ж знав цю всю “частушку”,

А переплутав, мов новак,

“Звєрюшку” і “Царь-Пушку”.

Від стін Кремля і навпростець —

По селах і столицях

Гуляє “мудрий наш отець”

В “єжовських рукавицях”,

Йде з зореносної Москви

До Києва й Ростова, —

Пуска на всіх, щоб знали ви,

Опричника Єжова, —

На всіх, на всіх,

Кого зустрів,

Із сталінських позицій, —

Проти мільйонів “ворогів”

Та ріжних “опозицій”

Пустив його по всій землі,

Як тую відьму на мітлі.

Від стін Кремля,

Від стін Кремля

Взялася криком вся земля…

Не “будь готов!”

“В с і г д а г о т о в!!”

Гагакнув Ніколай Єжов.

І закрутилися, як стій,

“Конвеєри” з “врагами”.

І стало все в країні тій

Геть

Догори ногами.

Згубилась міра всіх понять

Як заходивсь Єжов панять.

Малюта виліз десь із мряк…

З марксизму — став пістряк…

Зробився бомбою буряк…

І рибою став рак…

Свобода — це закритий рот…

Ну, словом —

все “наоборот”.

Знявсь крик зблизька,

Знявсь крик здаля, —

Взялася криком вся земля.

“Царь-Пушка” б’є,

“Царь-Пушка” б’є,

“Царь-Пушка” б’є і глушить!

“Звєрюшка” рве,

“Звєрюшка” мне,

“Звєрюшка” тне і душить!

Це розгулялася чума

Із сталінських позицій,

Це інквізиція сама,

Найбільша з інквізицій.

“Царь-Пушка” б’є,

“Царь-Пушка” б’є,

“Царь-Пушка” ж б’є і глушить!

“Звєрюшка” рве,

“Звєрюшка” мне,

“Звєрюшка” тне і душить!

Супроти всіх,

Супроти всіх

Гей скільки сил ударних, —

Супроти “правих”,

“лівих”

Й тих…

Ну, перпендикулярних.

“Царь-пушка” б’є,

“Звєрюшка” рве

Із сталінських позицій…

Затрепетало все живе

Уже й не з опозицій.

Загрохотали в еСеСеР

Конвеєри з “врагами”.

І стало в цій країні все

Геть

Догори ногами.

І націдив дует оцей

Червоної живиці!!.

Зробились пострахом людей

“Єжовські рукавиці”.

Так от до цих от “рукавиць”

Повергли і Антона ниць. ІІ

За загратованим вікном

Летять листки кленові…

Настали дні,

Такі смішні,

Такі смішні і нові!

Дожився я, Антон Біда,

До в и щ и х почестей Труда:

За те, що потом я скропив

Свій орден той шахтарський,

Мене тим орденом лупив

В лице опричник царський…

Ах, вибачте!

Це кривдить здря

Навіть російського царя.

Не царський,

С т а л і н с ь к и й вістун!

Такий добряк,

Такий пустун,

Такий… такий, сказати би,

А п о с т о л

Н о в о ї д о б и!

Він щалив орденом в лице,

Аж чуть було за ґрати…

І н е с п і в а л и п р о о ц е

П і с е н ь л а у р е а т и!

Ні, не співали про оце

Пісень лауреати,

Як Орденом Труда

В лице

Героя

Били,

Брате!.

Лише співав оцей пустун,

Оцей садист,

Оцей свистун,

Оцей… оцей, сказати би,

Апостол нової доби.

Та те, що цей “співець” співав,

Цього мабудь

Ніхто б не втяв…

Ах,

Лавроносний віршомаз!

Хотів би ж я уздріти раз

Коли б отак,

Коли б т е б е

Взяло на цундру У-Ге-Бе. ІІІ

Ой, не співали Кумачі —

Ті сталінські сурмили, —

Як Орденом Труда вночі

В лице

Героя

Били…

Лише співав оцей пустун,

Оцей садист,

Оцей свистун,

Оцей… оцей, сказати би,

Апостол нової доби:

Гей, на широкій на груді

Медаля мосянжова,

А на столі напереді —

Кулак,

Як бюст Єжова.

Пізнати враз слугу “отця” —

Тяжкий кулак замість лиця,

Тяжкий кулак, сказали б ви,

Замісто серця й голови.

А там де серце:

Рветься вдаль,

Блищить, блищить, блищить медаль.

Ой, на груді в бутоні лент

Медаля мосянжова!

А на стіні — еквівалент,

Страшний портрет Єжова.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций