Карел Чапек Гроші — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 2 сентября 2015



Він спробував працювати, але, тільки-но сівши за стіл, зі злості поламав ручку, схопився й подавсь до Ружени. Збіг сходами нагору і, засапаний, подзвонив. Відчинила йому господиня й сказала, що квартирантка вийшла ще вранці. Переказати їй щось?



- Не треба, - буркнув Їржі й поплентав додому, ніби несучи непосильний тягар. Дома сів за стіл, підпер голову руками і втупив очі в папери; але минула година, а він і сторінки не перегорнув. Почало смеркати, стемніло - він не засвічував лампи. Враз дзвінко, радісно задзвонив дзвінок, у передпокої зашелестіла спідниця, й до кімнати вбігла Ружена.



- Ти спиш, Їрко? - ласкаво засміялась вона. - Боже, як тут темно! Де ти?



- Гм… я працював, - сухо відказав він.



У кімнаті війнуло холодом і ніжними, тонкими парфумами.



- Чуєш, Їржі… - весело почала Ружена.



- Я хотів зайти до тебе, - перебив він, - але подумав, що ти, мабуть, не вдома.



- А де б же я була? - щиро здивувалася вона.- Ох, як тут гарно! Їрко, я так люблю бувати в тебе! - від неї аж пашіло радістю, молодістю, щастям. - Іди сюди, посидимо, - попросила вона, а коли він сів поруч неї на канапі, обняла його за шию й ще раз сказала: - Я так люблю бувати в тебе, Їрко!



Він уткнувся обличчям у холодне хутро, вогке від осінньої мряки. Сестра легенько поколихувала його, а він думав: “Яке мені діло, де вона була? Зате прийшла зразу до мене”. Але його серце стискалося й завмирало від дивної суміші почуттів: пекучої туги й солодкого запаморочення пахощами.



- Що з тобою, Їржику? - раптом злякано скрикнула вона.



- Нічого, - вколисаний, мовив він. - Приходила Тільда.



- Тільда? - перепитала Ружена й заціпеніла. Якусь хвилину вона мовчала, тоді промовила: - Пусти!.. Що вона казала?



- Нічого.



- Мабуть, про мене говорила? Щось негарне?



- Та… дещо там.



Ружена розплакалася злими слізьми.



- Паскуда! Вона б рада мене з’їсти! Хіба я винна, що в них усякі там невдачі? Певне, прийшла, бо… бо… бо звідкись дізналася, що ти для мене зробив! Якби в них усе було гаразд, то й не спитала б про тебе! Отака підлота! Вона все рада загарбати собі… тільки про себе думає… про своїх дітей… отих гидких пуцьверінків!



- Годі, не треба про це, - попросив Їржі. Та Ружена, плачучи, нарікала далі:



- Вона хоче мені життя зіпсувати! Тільки-но я якийсь просвіток побачила, як вона вже тут, клепле на мене, хоче відібрати… Невже ти віриш у те, що вона набалакала?



- Ні.



- Я ж нічого не хочу, тільки волі. Невже я не маю права на дрібочку щастя? Мені треба так небагато, я тут була така щаслива, а вона прийшла і…



- Не бійся, - відказав Їржі й підвівся засвітити лампу, Ружена зразу перестала плакати. Він втупив у неї пильний погляд, ніби вперше бачив її. Дивиться в підлогу, губи в неї тремтять… Але яка гарна й молода! Вона в новій сукні, руки туго обтягнені рукавичками, на ногах шовкові панчохи… Маленькі нервові пальці перебирають торочки вистріпаного чохла на канапі.



- Вибач, - зітхнувши, сказав Їржі, - мені треба попрацювати.



Ружена слухняно встала.



- Ох, Їрко… - почала вона й затнулася, не знаючи, що казати далі. Вона стояла перед братом, притискаючи руки до грудей, як живе втілення страху: очі неспокійно бігають, у погляді мука, губи побіліли.



- Не турбуйся, - сказав він і сів працювати. Другого дня він сидів над паперами, поки не смеркло.



Намагався з головою поринути в роботу, силував себе працювати швидше й швидше, але крізь те силуване завзяття раз у раз проривався гострий біль.



Нарешті прийшла Ружена.



- Пишися не заважатиму, - шепнула вона, сіла на канапу й сиділа тихенько, але Їржі весь час відчував на собі її тривожний і пильний погляд.



- Чого ти не зайшов до мене? - раптом спитала вона. - Я сьогодні весь час була дома.



В цих словах він почув признання, яке зворушило його. Він поклав ручку й обернувся до сестри; вона була в чорному, немов покутниця, блідіша на обличчі, ніж звичайно, і видно було, як захололи її руки, безпорадно складені на колінах.



- У мене холоднувато, - буркнув він, ніби перепрошуючи, й заговорив до сестри, як завжди, спокійним тоном, намагаючись не зачіпати вчорашнього. Вона відповідала покірно й ласкаво, ніби вдячна дитина.



- Щоб ти знав, Тільда… - вихопилось у неї несподівано.- їм не щастить, бо її чоловік дурний. Поручився за когось, а потім мусив заплатити. Звісно, сам винен, треба було подумати про дітей, та що ж, як він такий нетямущий! Він держав комерційного агента, так той його обікрав, і взагалі він вірить абикому… Ти знаєш, що його обвинувачують в умисному банкрутстві?



- Нічого я не знаю, - ухильно відказав Їржі. Він бачив, що сестра думала про це цілу ніч, і йому стало якось наче соромно. Ружена не відчувала його мовчазної нехоті; розпалившись, вона зразу виклала свій найбільший козир:



- Вони вже просили мого чоловіка, щоб допоміг їм; але він розвідав, що треба, й тільки посміявся… Сказав - дати їм гроші це однаково що викинути, у них пасив триста тисяч. Треба дурнем бути, щоб позичити їм хоч один гелер - то були б пропащі гроші.



- Навіщо ти мені це розказуєш?



- А просто, щоб ти знав,- Ружена перейшла на веселіший тон. - Бо ти такий добряга, що дав би себе дочиста обібрати…



- Що ж, спасибі, - відказав він, не спускаючи з неї очей.



Ружена була напружена, мов тятива лука; їй, видно, кортіло сказати й більше, але її бентежила братова уважність; їй стало страшно, що вона може перебрати міру. Вона стала просити, щоб знайшов їй якусь роботу, бо вона нікому, нікому в світі не хоче бути тягарем. Вона ощадитиме на всьому, і помешкання можна знайти дешевше… Ось, ось зараз вона, мабуть, запропонує йому бути в нього за господиню. Їржі чекав тих слів нетерпляче, аж серце калатало в грудях, але вона відвернула погляд і заговорила про щось інше.



Через день надійшов лист від Тільди:







“Любий Їржі!



Мені дуже шкода, що ми розпрощалися, так і не порозумівшись. Якби ти знав усе, то сприйняв би цей лист інакше. Ми в жахливому становищі. Якби ми могли зараз заплатити п’ятдесят тисяч, то були б урятовані, бо фабрика наша за рік чи два почне давати прибуток, ось побачиш. Якби ти зараз позичив нам грошей, ми б дали тобі всі можливі гарантії. Ти був би співвласником підприємства й одержував свою частку з прибутків, коли справа налагодиться. Приїдь, глянь на нашу фабрику. Сам побачиш, що це підприємство надійне. І наших діток побачиш - які вони любі та чемні, і учаться гарно. Ти з твоїм добрим серцем не захочеш знівечити їхню долю. Хоч би заради дітей порятуй нас - адже вони тобі не чужі. Карел уже великий, розумний, з нього будуть люди. Пробач, що я так недоладно пишу, ми всі страшенно хвилюємось і віримо, що ти нас порятуєш і любитимеш наших дітей, бо серце в тебе добре. Приїзди неодмінно. Коли Тільдочка підросте, вона залюбки піде до тебе твоє хатнє господарство вести. Побачиш, яка вона мила. А як ти не допоможеш нам, мій чоловік цього не переживе, а діти зостануться без шматка хліба, хоч іди жебрай.



Із щирим привітом

Твоя нещасна сестра Тільда







P. S. Щодо Ружени ти казав, ніби я брешу. Та мій чоловік, як приїде до Праги, привезе тобі докази. Ружена не варта твоєї великодушної підтримки, бо вона ганьбить нашу родину. Нехай краще вертається до свого чоловіка - він її пробачить, - і не віднімає шматка хліба у невинних дітей”.







Їржі відкинув листа геть. Йому стало гірко й гидко. Від паперів, розікладених на столі, на нього війнуло безнадійною пусткою, до горла підступив важкий клубок огиди. Він покинув усе й пішов до Ружени. Але вже біля її дверей, на сходах, махнув рукою й подався вештатись вулицями. Побачивши здалеку молоду жінку в хутрі, під руку з офіцером, побіг за ними, мов ревнивець; але то була не Ружена. Він зазирав у ясні жіночі очі, чув сміх із рожевих уст; бачив жінок, що аж світилися щастям, сповнені щирості, радості й краси. Нарешті, втомлений, він вернувся додому. На канапі лежала Ружена й плакала. Тільдин лист валявся, розгорнений, долі.



- Посоромилась би, погань! - гнівно хлипала Ружена. - Вона хоче обікрасти тебе, Їрко, геть обчистити. Не вір їй, жодному слову не вір. Тобі й невтямки, яка вона проноза й жаднюга! За що вона на мене напалася? Що я їй зробила? Через твої гроші… отак мене… паплюжити! Адже їй тільки твої гроші й потрібні. Ну хіба не гидота?



- У неї ж діти, Ружено, - тихо нагадав Їржі.



- Було б не плодити їх! - злісно вигукнула Ружена, душачися слізьми. - Вона завжди нас оббирала, бо тільки гроші й любить! Задля грошей і заміж вийшла, ще змалечку хвалилася, що буде багата… Гидка, ница, дурна - ну скажи, Їржі, що в ній доброго? А знаєш, яка вона була, коли вони жили заможно? Гладка, пихата, насуплена… А тепер хоче… відняти в мене… Їржі, невже ти погодишся? Виженеш мене? Я краще втоплюсь, а до чоловіка не вернуся!



Їржі слухав, похиливши голову. Так, тепер його сестра захищає все, що має, - своє кохання, своє щастя. Вона плаче від люті, в її голосі бринить жагуча ненависть до інших - до Тільди, але також і до нього, Їржі, бо він може все відняти в неї. Гроші! Це слово боляче шпигало Їржі щоразу, як Ружена його вимовляла; воно здавалося йому безсоромним, брудним, образливим…



- Це було мені мов манна небесна, коли ти запропонував мені гроші, - плакала Ружена. - Адже це для мене воля, це все на світі! Я ж не просила їх у тебе, Їрко, то нащо було давати, коли думав забрати назад?.. Тепер, коли вони мені такі потрібні…



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций