Рінг Ларднер Чемпіон — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 21 августа 2015





 - А де його сім’я?

 - Сказати по правді, сім’ї в нього немає. Він приїхав з Чикаґо, мати вигнала його з дому як останнє ледащо. Певно, дала йому доброго чосу, ось він і каже, що не хоче з нею знатися, нехай, мовляв, спершу перепросить його гарненько. Каже, в неї купа грошей, отож вона й без нього проживе.

 Джентльмен, про якого йшла мова, зайшов у кафе і рушив до столика Томмі такою хвацькою ходою, що на нього озиралися усі в залі.

 Незважаючи на ледь підбите око й розпухле вухо, Комар здавався втіленням здоров’я. Проте не його квітучий вигляд привертав до нього всі погляди. Діамантова підківка у краватці, ясно-червона сорочка в поперечну смужку, оранжеві черевики й світло-синій костюм просто волали, щоб на них звернули увагу.

 - Де ви були? - запитав він Томмі. - Я повсюди вас шукав.

 - Сідай, - сказав менеджер.

 - Нема коли, - відповів Комар, - хочу сходити на пристань подивитися, як вивантажують рибу.

 - Познайомся з моїм братом Деном, - сказав Томмі.

 Комар потис руку Ґейлі-молодшому.

 - Ну, коли ви брат Томмі, то більше мені нічого не треба, - мовив він, і обидва брати аж засяяли від утіхи.

 Ден облизав губи і збентежено промурмотів щось у відповідь, але молодий гладіатор уже не слухав його.

 - Дайте мені двадцять доларів, - сказав він Томмі. - Може, вони мені й не знадобляться, але не люблю виходити з порожніми кишенями.

 Томмі дав Комарові двадцятидоларову банкноту й занотував цю фінансову операцію в чорний записничок - різдвяний подарунок однієї страхової компанії.

 - Навряд чи треба платити двадцять доларів за таке видовище. Хочеш, щоб я пішов з тобою?

 - Ні, не треба, - поквапно відповів Комар. - У вас з братом, певно, є про що поговорити.

 - Ну гаразд, - сказав Томмі, - тільки не тринькай грошей та не зникай надовго. О четвертій щоб був удома - ляжеш трохи відпочити.

 - Я й без відпочинку поб’ю того чолов’ягу, - мовив Комар. - Він полежить за нас обох.

 І аж надто гучно засміявшись із цього жарту, він рушив до дверей під перехресним вогнем зчудованих і захоплених поглядів.

 До пристані Комар не дійшов, бо на розі Бойлстон і Тремонт-стріт на нього чекала жіночка, дивитися на яку було куди цікавіше, ніж на улов найудачливішого з массачусетських рибалок. Та й щебетала вона дуже мило - одно слово, не те, що якась там нікчемна риба.

 - Ах ти ж моє серденько! - вигукнула вона, блиснувши срібними й золотими зубами. - Ах ти ж мій боксерику!

 Комар всміхнувся до неї:

 - Зайдімо кудись випити. Одна чарка не завадить.



 Через п’ять місяців після того, як Комар перетовк утретє фізіономію Бада Кросса, він ретельно тренувався в Нью-Орлеані, готуючись до вирішального матчу з Голландцем.

 Повернувшись до готелю після тренування, Комар зупинився поговорити із кількома приїжджими з Півночі, які відбули далеку подорож, щоб побачити падіння старого чемпіона, бо результат матчу був настільки очевидний, що досвідчені знавці вже передрікали його.

 Томмі Ґейлі, взявши ключа й пошту, піднявся до номера Келлі. Коли той за пів години прийшов, Ґейлі лежав у ванні.

 - Листи є? - запитав Комар.

 - Отам, на ліжку, - відповів Томмі з ванної.

 Комар узяв товсту паку конвертів та листівок і переглянув їх. З усієї купи він відібрав три листи й поклав їх на стіл. Решту жбурнув у кошик. Потім узяв зі столу ті три листи й сидів кілька хвилин, тримаючи їх у руках і бездумно дивлячись перед себе. Нарешті, поглянувши ще раз на три нерозпечатані конверти, він засунув один у кишеню, а решту два жбурнув у кошик. Листи не долетіли туди й упали на підлогу.

 Комар вилаявся і, нахилившись, підняв їх.

 Він розпечатав один конверт, із штемпелем Мілуокі, і прочитав:

 

 

 ”Любий Майкле!

 

 Я тобі стільки разів писала, а ти не відповідав, не знаю може ти не одержав моїх листів, і ось я пишу тобі знову - може ти одержиш хоч цього й відповіси мені. Я не хочу набридати тобі своїми нещастями і роблю це тіки заради дитини. Я не прошу щоб ти мені писав, пришли тіки трохи грошей, я прошу не для себе а для дівчинки, вона хворіє із серпня місяця і лікар каже вона довго не проживе якщо я не годуватиму її добре, а чим же я платитиму за добрі харчі? Лу вже цілий рік без роботи, а мого заробітку ледве вистачає на квартиру. Я не прошу в тебе багато, поверни тіки коли зможеш те що я тобі позичила. По-моєму всього набереться тридцять шість доларів. Будь ласка постарайся їх мені прислати, а як не зможеш усього, то хоч частину.

 

 Твоя дружина Емма”

 

 

 Комар подер листа на клаптики й кинув їх на підлогу.

 - Грошей, грошей, грошей! - вигукнув він. - Що я їм, мішок з грішми? Певно, і в старої те саме.

 Він розпечатав материного листа.

 

 

 ”Любий синочку Коні попросив написати тобі щоб ти Побив голандця; він певен що ти його Поб’єш і тоді напишеш нам про це, а я гадаю тобі писати нема коли а то б ти не мовчав так довго. Напиши нам хоч рядочок чи 2 сину, для Коні це буде краще від цілої Бочки мікстури. Я б якось перебивалася якби ти посилав мені потроху грошей ну а коли не можеш, то пришли хоч листа нехай зовсім коротенького вибери часинку, це так потішить Коні, подумай синочку він уже цілих 3 роки не підводиться з ліжка. Коні бажає тобі Удачі.

 

 Твоя мати Елен Ф. Келлі”

 

 - Я так і думав, - сказав Комар. - Усі вони однакові.

 Третій лист був із Нью-Йорка. Там стояло:

 

 

 ”Любий!

 

 Це мій останній лист до тебе перед тим як ти станеш чемпіоном. У суботу я пошлю тобі телеграму, але ж у телеграмі не скажеш стільки як у листі, і я пишу тобі, щоб ти знав, що я весь час думаю про тебе й молюся за твою удачу.

 Налупцюй його, любий, не церемонься, і телеграфуй мені зразу ж після матчу. Вгати його добряче по носі лівою, не бійся зіпсувати йому вроду, бо вродливіший він однаково вже не стане. Тільки стережись, щоб він не спотворив гарненького личка мого любого хлопчика. Він же тебе не подужає, правда, любий?

 Я віддала б усе на світі, щоб бути там і все бачити, але ти мабуть любиш свого Ґейлі більше за мене, а то не дозволяв би йому розлучати тебе зі мною. Та коли ти станеш чемпіоном, любий, ми робитимем усе, що захочемо, а твій Ґейлі нехай іде під три чорти.

 Любий, у суботу я пошлю тобі телеграму; зовсім забула сказати тобі, що мені знову потрібні гроші, хоч доларів двісті, ти пошли їх телеграфом, тільки-но одержиш мого листа. Ти ж не забудеш - правда, любий?

 Я пошлю тобі в суботу телеграму, пам’ятай, любий, що я ставлю на тебе.

 Ну бувай, золотко, бажаю тобі удачі.

 

 Ґрейс”

 

 

 - Усі вони однакові, - промовив Комар. - Грошей, грошей, грошей.

 Томмі Ґейлі, аж лиснючий після купання, вийшов із сусідньої кімнати.

 - Я гадав, ти ляжеш відпочити, - сказав він.

 - Зараз ляжу, - відповів Комар, розшнуровуючи свої оранжеві черевики.

 - Я розбуджу тебе о шостій, і ти поїси тут, щоб ніхто тобі не набридав. А я зійду вниз і роздам квитки тій братії.

 - Ну, як там із Ґолдбергом? - запитав Комар.

 - Хіба я тобі не казав? Усе гаразд: п’ятнадцять тижнів по п’ятсот, якщо ти переможеш. І ми матимемо гарантію на дванадцять тисяч, з правом виступати у Нью-Йорку чи Мілуокі.

 - Проти кого?

 - Проти кожного, хто захоче помірятися з тобою силою. Адже тобі байдуже, з ким битися?

 - Авжеж. Я всіх їх потовчу на гамуз.

 - Ти б усе ж таки трохи полежав.

 - Ага, послухайте, пошліть Ґрейс двісті доларів телеграфом. Негайно. На нью-йоркську адресу.

 - Двісті доларів? Ти ж послав їй триста в неділю.

 - І послав! А вам що до того?

 - Ну, ну! Заспокойся. Більше нічого не треба?

 - Нічого, - сказав Комар і впав на ліжко.

 

 

 - І, будь ласка, щоб усе було скінчено, перше ніж я повернуся, - сказала Ґрейс, підводячись із-за столика. - Ти ж не хочеш уплутувати мене в це діло, правда, любий?

 - Можеш не турбуватися, - відповів Комар. - Та гляди, не дуже розкидайся грішми.

 Ґрейс усміхнулася до нього на прощання і вийшла з кафе. Комар знов узявся до своєї кави й газети.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций