Ернест Хемінгуей Старий і море — C. 13

Розміщено Шкільні твори в 20 августа 2015



Високо в небі йшли купчасті хмари, а ще вище над ними видніло чимало пір’їстих, і старий знав, що вітер не вщухне цілу ніч. Він раз у раз поглядав на рибину, щоб пересвідчитися, чи справді вона є. Минула ще година, коли наскочила перша акула.



Акула з’явилася не випадково. Вона піднялася з глибини іще тоді, коли в морі заклубочилась і розпливлась ген-ген від поверхні темна пляма крові. Піднялася так стрімко й безбоязно, що аж розітнула поверхню голубої води й виринула проти сонця. Потім знову пірнула під воду, відчула дух крові, що тягнувся слідом за човном та рибиною, і чимдуж пустилася навздегін.



Часом вона губила слід. Але щоразу знаходила його знов,- коли й не самий слід, то ледь чутний його дух,- і неухильно мчала вперед. То була дуже велика мако, що її будова давала змогу пливти так само швидко, як плавають найпрудкіші морські риби, і все в ній було гарне, окрім щелеп. Спина - така сама голуба, як у меч-риби, черево - сріблясте, а шкіра гладенька й лискуча. Та й усією будовою вона скидалася на меч-рибу, за винятком величезних щелеп, що тепер, коли вона пливла чимдуж біля самої поверхні, були міцно зімкнені, а її високий спинний плавець розтинав воду, як гострий ніж. За стуленими подвійними губами її пащі ховалося вісім рядів зубів, скошених досередини. То були не звичайні шпичасті зуби, як у більшості акул. Вони скидалися на людські пальці, скарлючені, мов пазури. Та й завдовжки були майже такі, як пальці старого, а з обох боків мали гострі, наче лезо бритви, краї. Ця риба була створена живитися всіма тими істотами в морі, що завдяки своїй прудкості, силі й грізній зброї не мали інших ворогів. І от тепер, зачувши свіжий дух крові, вона помчала ще швидше, і її голубий спинний плавець легко розтинав воду.



Коли старий побачив її, він зрозумів, що ця акула не відає страху і чинитиме так, як їй заманеться. Дожидаючи, поки вона підпливе ближче, він наготував гарпун і міцно прив’язав кінець його линви. Линва була коротка, бо частину її старий відрізав, щоб припнути рибину.



В голові у нього більше не тьмарилось, і він був сповнений рішучості, хоча великої надії на успіх не мав. “Усе було надто добре, щоб довго так тривати,- подумав він. Тоді, не спускаючи з ока акули, що швидко наближалася, мигцем позирнув на свою велику рибину. “І це теж наче вві сні,- подумав він.- Одігнати її годі й сподіватися, та, може, пощастить убити. Dentuso,- відзначив подумки.- А, лиха година твоїй матері”.



Акула була вже біля самої корми, і, коли вона метнулася до рибини, старий побачив її роззявлену пащу, і чудернацькі очі, і вискал зубів, що аж хряснули, впинаючись у рибину попереду хвоста. Голова акули була над водою, а за нею витикалася й спина, і, почувши, як акула шматує шкіру та м’якуш великої рибини, старий угородив гарпун їй у голову, в те місце, де лінія, проведена між її очима, перетиналася з лінією, що йшла вгору від носа. Насправді ніяких ліній не було. Була лише масивна, загострена голуба голова, й великі очі, й хижі, хряскітливі, всежерні щелепи. Але саме там, у тому місці, був мозок, і старий ударив туди. Ударив зраненими, закривавленими руками, щосили метнувши гострий гарпун. Ударив без надії, але сповнений рішучості й нестямної люті.



Акула перевернулась на спину, і старий побачив, що око її уже неживе; потім вона перевернулася ще раз, двічі обкрутивши навколо себе линву. Старий знав, що вона мертва, та акула не хотіла з цим примиритися. Вже лежачи на спині, вона молотила хвостом, клацала щелепами, а тоді раптом рвонулася геть, борознячи воду, мов швидкохідний катер. Море обіч неї стало біле від піни, збитої хвостом, а сама акула на три чверті знялася над поверхнею, і в цю мить линва туго напнулася, затремтіла й тут-таки луснула. Акула якусь хвилю нерухомо лежала на воді, а старий дивився на неї. Потім вона поволі пішла на дно.



- Вона забрала в мене фунтів сорок риби,- промовив старий. “А також гарпун і всю линву,- додав він подумки.- І тепер з моєї риби знову тече кров, а це принадить інших акул”.



Тепер, коли рибина була така понівечена, йому вже не хотілося дивитись на неї. Коли акула напала на рибину, він почував себе так, ніби вона напала на нього самого.



“Та все ж таки я вбив акулу, що зазіхнула на мою рибу,- подумав він.- I то чи не найбільшу dentuso, яку я будь-коли бачив. А Бог свідок, що бачив я їх чимало.



Все було надто добре, щоб довго так тривати,- думав він далі.- Тепер я таки хотів би, щоб усе воно мені тільки наснилося і щоб не зловив я ніякої риби, а лежав би оце сам-один у своєму ліжку на газетах”.



- Але людина створена не для поразки,- промовив старий уголос.- Людину можна знищити, а здолати не можна.



“І все-таки шкода, що я вбив цю рибу,- подумав він.- Попереду небезпечна дорога, а я тепер навіть і гарпуна не маю. Dentuso - жорстока, дужа, спритна й розумна акула. Та я виявився розумніший за неї. А може, й ні,- подумав він.- Може, просто був краще озброєний”.



- Не треба стільки думати, старий,- мовив він уголос.- Пливи собі своєю дорогою, а там буде видно.



“Не можу я не думати,- заперечив вів сам собі.- Адже це все, що мені лищилося. Думки та ще бейсбол. Цікаво, чи сподобалось би великому Ді Маджо, як я проштрикнув акулі мозок? Е, не така то вже й важниця,- подумав він.- Це міг би зробити хто завгодно. А ти не вважаєш, що мої руки - не менша завада, ніж кісткова шпора? Звідки мені знати? Я ніколи не мав клопоту з п’ятами, хіба тільки тоді, як мене вжалив у п’яту отруйний скат, коли я наступив на нього купаючись,- тоді мені одібрало ногу до коліна й біль був пекельний”.



- Думай про щось веселіше, старий,- сказав він сам до себе.- Тепер ти з кожною хвилиною наближаєшся до дому. А без отих сорока фунтів і пливеться легше.



Він добре уявляв собі, що може чекати на нього, коли він вийде на середину течії. Та іншої ради тепер не було.



- Ні, я дам собі раду,- голосно промовив старий.- Можна ще прив’язати ніж до весла.



Він так і зробив, затискувши румпель під пахвою і наступивши ногою на шкот.



- Ну от,- сказав він.- Нехай я і старий, але не беззбройний.



Повівав свіжий вітрець, і човен ішов швидко. Тепер старий дивився тільки на передню частину рибини, і до нього поверталась надія.



“Безглуздо втрачати надію,- думав він.- Безглуздо й, мабуть, гріх… Не треба розумувати про гріхи,- спинив себе.- Й без того досить клопоту. Та й не тямлю я нічого в цих речах. Не тямлю і не певен, що вірю в них. Мабуть, і те, що я убив цю рибу,- також гріх. Нехай навіть я вбив її, щоб вижити самому й нагодувати багато людей. Але тоді все - гріх… Не треба розумувати. Тепер уже запізно, та й є на те інші люди, яким платять за це гроші. От нехай вони й розважають, що гріх, а що ні. А ти народився, щоб бути рибалкою, так само як ця риба народилася, щоб бути рибою. Он і San Pedro теж був рибалкою, і батько великого Ді Маджо”.



Та старий любив міркувати про всі речі, які його цікавили, а що ні газети, ні радіо в човні не мав, то й думав собі про всячину, і от тепер міркував далі, що є гріх. “Ти вбив рибу не тільки на те, щоб вижити самому й продати її м’ясо,- заперечив він собі подумки.- Ти вбив її задля власних гордощів і тому, що ти рибалка. Але ти любив її, коли вона була жива, та й тепер любиш. А коли любиш - то і вбити не гріх. Чи, може, ще й більший гріх?”



- Забагато думаєш, старий,- промовив він уголос. “Але ж ти радів, убиваючи dentuso,- думав він далі.- А вона годується, полюючи на живу рибу, так само як і ти. Вона не стерв’ятниця, не підла ненажера, як інші акули. Вона гарна й благородна істота, що не знає ніякого страху”.



- Я ж убив її обороняючись,- мовив старий.- І вбив чесно.



“До того ж,- подумав він,- усе на цьому світі так чи так когось чи щось убиває. От і риболовля - вона й убиває мене, й воднораз дає змогу вижити. Хлопець - ось хто допомагає мені вижити,- майнула в нього думка.- А втім, не треба обдурювати себе”.



Він перехилився через борт і відірвав кусень м’якуша великої рибини в тому місці, де її пошматувала акула. Тоді пожував і визнав, що м’ясо добре й приємне на смак. Воно було туге й соковите, як воловина,- тільки що не червоне,-а до того ж анітрохи не волокнисте. Старий знав, що таке м’ясо піде на базарі за найвищу ціну. Та годі було й думати якось спинити дух крові, що розходився по воді, і старий розумів: треба чекати небезпеки.



Вітер був свіжий і сталий. Останнім часом він трохи повернув і тепер віяв ген з північного сходу, а це означало, що вщухне він не скоро. Старий видивлявся вперед, але ніде не було видно ані вітрил, ані обрисів чи диму якогось судна. Він бачив тільки летючих риб, що вихоплювалися з води перед самим носом човна й шугали в повітрі обабіч бортів, та жовті острівці водоростей. Не видно було навіть птахів.



Ось уже дві години він плив, зручно вмостившись на кормі, час від часу жував м’якуш великого марліна і намагався трохи відпочити й зміцніти на силі, коли раптом побачив першу з двох нових акул.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций