Вишенський Іван Зачіпка мудрого латинника з дурним русином… — C. 8

Розміщено Шкільні твори в 20 августа 2015



Отож не чудо і не диво, що латинський костьол щасливий, бо він щастям коронований. Щасливий костьол латинський через те, що, покинувши і відкинувши тісну дорогу євангельської мудрості, яка веде в життя, вискочив на широкий гостинець премудрості цього світу і, скинувши хрестоносний та смиренний образ Христа, видерся до честі й слави цього світу і, погидувавши апостольськими науками та грубістю праведної простоти, ухопився за хитрість та мудрість повітряних духів і за винайдений від стихій світу філософський, поганський, арістотельський та інших, подібних йому, розум, від чого всього Павло застерігав, нагадував і вчив, щоб у поганські науки: діалектики, силогізми та суперечні виверти і самохвальці велемовства благовірним не впасти і не відійти від простої правди — те все латинський костьол, що сказав Павло, сприйняв за насмішку, а інше протилежне поставив за належне й істотне. Тому, отже, щасливий римський костьол; про те й Павло-апостол, пишучи до Тимофія, сказав: хто воліє жити за владою повітряного князя тьми віку цього, мають бути щасливі, а хрестоносці, сини майбутнього віку, огуджені, докорені й оббріхані мають бути. Так він сказав: “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі — будуть переслідувані, а люди лихі та дуросвіти (хитрі волхви й чародіїв матимуть успіх у злому, зводячи і зведені бувши”39. Отож у тому ти не збрехав, Скарго, що латинський костьол щасливий. Признаємо тобі, що так воно є. Про те щастя ще пізніше будемо мовити, з чого те щастя народилося, а тепер про школи й науки скажемо, які фундовано від латинського костьола.

А як скажеш, Скарго, до того щастя латинського костьолу, що і школи, й науки всюди під своєю владою уфундував, то розчини двері, щоб відчути мирську нечутливість і відкинь похмуре покривало безрозсудності правосудного розуму і розумій істину: чи для спасіння твого латинський костьол, яким ти хвалишся, ті школи й науки під своєю владою уфундував, чи на погибель та життя марнотного цього віку? А коли на спасіння, чому ж з латинської школи не виходять учні, які носять образ і подобу науки першого над даскалами даскала, котрий навчив і образ з’явив, коли сказав: “Навчіться від мене, бо я тихий і серцем покірливий”40 і “Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне”41. Того ніколи, Скарго, показати не можеш, аби з латинської школи й науки мав вийти смиренний і вбогий духом богоносець, тільки всі тій блаженній науці супротивники — горді, величаві, пишні, надуті, марнославолюбці, бундючні, велемовні, самохвальні, чванливі, фарисеї, наклепники, неправдолюбці, правдоненависники, обмовці, всіх докірники, що себе вважають за ліпших. Помацай тільки себе, Скарго, ти ж бо перший учень латинської школи — хіба не мають у тобі гнізда всі ті гнилі й погибеллю вічною смердячі плоди? Боже в усіх збезчестив і осудив, а себе як тілом виславив! Присудив і декретував брехні сидіти й володіти над правдою! Проклята така пекельного джерела наука і школа, яка жодного учня на спасіння не народить і не навчить, щоб був гідний увійти до царства небесного, але посилає всіх своїх студентів у вічну погибель. Нащо мені хвалиш, Скарго, школи латинського костьола, коли в них немає учителя Христа, ані Петра, ані Павла та інших Христових учнів, які вчать на спасіння, а спокусники, поганці, Арістотелі з іншими волхвами і єретиками, Оригени та інші, тому подібні, начальствують, управляють і володіють усім латинським костьолом. Те, Скарго, міг би розсудити й дурний, який у письмі й правді кохається і не спокушений ще звабою віку цього, бо коли щастя латинського костьолу — пекло, так і школи, й науки його — прірва й вічна погибель. І чи не показав би ти, Скарго (іще раз тебе спитаю про похвалені школи й науки латинські) такого навченого учня зі школи й науки, фундованих латинським костьолом, котрий би ту заповідь та науку, подану небесним ректором, сам від себе виконав і навчив би інших виконувати — сказане господом нашим Ісусом Христом, — котрий тут уже всіма чудотворними дарами збагатив би своїх учнів і всю їм таємницю спасіння відкрив, з’явив і навчив філософії небесної мудрості — бути в смиренні, а по тому вже доброю наукою слова так усе закріпив, щоб учні тими дарами багатства і знання розуму не хвалилися і не заносилися, мовивши так: “Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: “Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!”42 Відтак усьому світу явно, що латинський костьол зі своїми школами та науками уперто спротивляється тій заповіді й науці, даній господом нашим Ісусом Христом, не поважає їх і не шанує, наче якісь злісні плітки й поговори людські. Бо не тільки не називають себе нікчемними рабами й недостойними богу слугами учні шкіл та наук латинського костьола, але ще, тлумлячи ту науку господа нашого Ісуса Христа, супротивним чином гніваються й убивством мстяться, коли б хтось їх за найдостойніших, найзаслуженіших і найліпших від усіх не вважав у бога й перед богом і перед усіма вірними народами і не давав би їм переваги. Що ж то за школи й науки латинського костьола, Скарго, які хвалиш, коли в них ніхто боговгодної волі не навчить, але наказує бути ворожим Христу антихристом? Чи не бачиш, Скарго, що в твоїх школах та науках, уфундованих від латинського костьола, як з’являє Павло-апостол до солунян, уфундовані таємниця і гніздо антихристові: “Перше прийде… (із середини) і виявиться беззаконник”43. Про латинські школи й науки досить.

Повертаюся до щасливого римського костьолу: чому він щасливий, усім взагалі, а не самому Скарзі, хочу сказати. Прошу читачів швидко прикласти розсудну думку про того, що оповідатиму, і не розривати пам’яті іншими речами, доки кінчиться мова про те латинське щастя.

Щасливий, кажу, латинський костьол з тих причин. В усьому-бо ставиться й показується ворожим смиренній науці нашого Ісуса Христа. Христос-бог, збавитель наш, борючи гордовитий помисел Зеведеєвих синів44, які просили собі місця праворуч і ліворуч, щоб не спокусилися честю, владою і славою цього світу через поганське мудрування і прагнення, викрив і осудив такий розум і помисел. А ти, латинський костьоле, щасливе місце ухопивши, не хочеш вовіки до розуму, що всіма володіє, знизитися і в Христову покору спуститися, але ще весь свій вік тим управляєшся, й бавишся, і подвиг життя цього доконуєш, аби доступитися не отого небесного місця й дістати честь та славу царства небесного, але щоб тебе на землі, в дочасному житті анітрохи не було понижено, ущерблено і з високооснованого плацу не порушено ані титулу, ані слави, ані честі, ані місця, гордісного начальства і старійшинства, верхосідно найменованого. Знай же, латинський костьоле, що те щастя й розум, у якому ти плаваєш і забавляєшся, — поганські; бо так Христос синам Зеведеєвим, котрі прагнули первосідного місця й честі славної, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути — хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає — нехай буде він вам за раба. Так само і син людський прийшов не на те, щоб служили йому, а щоб послужити”45 та інше. Глянь же, улюблений і розсудливий читальнику, чому латинський костьол щасливий. Тому, що смиренну Христову науку розорив, а поганську ухопив. Іще щасливий латинський костьол тому, що показав себе ґвалтівником і руйнівником конечного образу (і смиренномудрості), який показав Христос. Сам же преблагословенний даскал над даскалами, ректор над ректорами, господь і бог наш Ісус Христос, навчаючи учнів своїх бути і вважатися від усіх покірнішими і упослідженішими, показав цей образ собою, висоту і честь своєї зверхності звів до конечної покори й приниженості, оперезався стрічкою і вмив ноги учням, сказавши: “Чи знаєте, що я зробив вам? Ви мене називаєте: учитель і господь — і добре ви кажете, бо я є. А коли обмив ноги вам я, господь і вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати!”46 Ти ж, латинський костьоле зі своїми школами, наук ректорами, мав би з’явити той смиренний образ, показаний од Христа, та інших навчати тієї покори та приниження, але ти, борючи, пригашаючи той образ смиренномудрості, виявляєш себе таким противенцем, ґвалтівником і руйнівником того святого образу, що і мовиш, і учиш, і проповідуєш, і голосно на весь світ кричиш, погрожуєш, страхаєш і ділом або власним учинком виконуєш, кажучи, що коли б тебе хто не святив, не шанував, не славив, не визнавав за найліпшого, найрозумнішого, найславнішого, від усіх найвищого, старшого, найпершого і всесвітню голову, такий достойний вогню, меча, бід, мук і різноманітних смертей і страдницьких тортур. Придивися ж, улюблений читальнику, чому латинський костьол щасливий. Тому, що вже запевне дався антихристу себе породити, як сказав Павло до солунян, щоб чекали, бо “виявиться беззаконник”, і відступлення від православної віри сталося, і боготворна кумирниця з’явилася на землі, зруйнувавши покору й Христову науку.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций