Рільке Райнер Марія Пісня про правду (скорочено)

Розміщено Шкільні твори в 19 августа 2015

Коли всі поснули, Олекса зліз з печі, де він лежав одягнений, узяв свою рушницю і вийшов з хати. Надворі хтось обійняв його й ніжно поцілував у голову. Він відразу впізнав у місячному світлі Якилину; та поспіхом подріботіла назад у хату. «Мамо!» — здивувався Олекса, і в нього стало якось чудно на серці. На якусь хвилю він завагався. Десь відчинилися двері, і поблизу завив пес. Олекса поклав рушницю через плече і рушив уперед чимдуж, бо мав намір ще до ранку наздогнати загін. А вдома всі удавали, ніби не помітили, що Олекси нема. Лише як сідали за стіл, Петро помітив порожнє місце, підвівся, підійшов до покуття і засвітив свічку перед іконою Знамення. Зовсім тоненьку свічечку. Поганкувата знизала плечима.



Тим часом Остап, сліпий дід, проходив уже сусіднім селом і заводив своїм лагідно-жалібним голосом тужну «Пісню про Правду».



Каліка почекав ще трохи. Потім він здивовано подивився на мене:



— Ну, чого ж ви не закінчите? Цей старий був сам Боґ.



— О, а я не знав цього,— сказав я, здригнувшись.







Переклад М. Тупайла, переклад віршів М. Новикової та М. Москаленка.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций