Гаррі Гаррісон Смертні муки прихідця

Розміщено Шкільні твори в 11 августа 2015



Гаррі Гаррісон

Смертні муки прихідця



Десь угорі, невидимий за вічними хмарами планети Вескера, гримів і ширився гуркіт. Почувши його, торгівець Джон Гарт зупинився, приклав руку до здорового вуха й дослухався. При цьому його черевики трохи вгрузли в багно. В густій атмосфері звук то наростав, то слабнув, але все наближався.

- Такий самий гуркіт, як від твого космічного корабля, - сказав Ітин з холодною вескерською логікою, повільно розчленовуючи думку, щоб легше було розібратися в ній. - Одначе твій корабель все ще стоїть на тому місці, де ти його посадив. Хоч ми його й не бачимо, він повинен бути там, бо тільки ти один умієш керувати ним. А якби навіть це пощастило кому-небудь ще, ми чули б, як корабель здіймався в небо. Але оскільки ми раніше нічого не чули, а такий гуркіт спричиняє тільки космічний корабель, то це повинно означати…

- Так, ще один корабель, - перебив його Гарт, надто зайнятий своїми думками, щоб чекати, поки замкнеться повільне коло вескерських логічних конструкцій.

Звичайно, це другий космічний корабель, і його поява була тільки питанням часу; безперечно, цей корабель іде по курсу за радіолокаційною установкою, як свого часу орієнтувався й Гарт, його власного корабля буде ясно видно на екрані того, що прилітає, і той, напевне, сяде щонайближче до нього.

- Тобі краще не затримуватися, Ітине, - застеріг Джон Гарт. - Вертайся по воді, щоб скоріше дістати-ся в село. Скажи всім, щоб вони йшли в болото, подалі від твердої землі. Корабель приземлюється, і кожен, хто опиниться під ним, коли він сідатиме, буде засмажений.

Маленька вескерська амфібія зачула неминучу небезпеку. Перш ніж Гарт закінчив говорити, ребристі вуха Ітина склались як кажанові крила, і він мовчки пурхнув у сусідній канал. Гарт захлюпав далі по грязі, намагаючись іти якомога швидше. Він саме досяг краю галявини, на якій стояло село, коли гуркіт перейшов на оглушливе ревіння, й космічний корабель пробився крізь низькі шари хмар. Полум’я шугнуло донизу. Гарт заслонив очі й, захоплений суперечливими почуттями, став дивитись, як росте силует чорно-сірого корабля.

Провівши майже цілий рік на планеті Вескера, він тепер змушений був тамувати в собі тугу за людьми. Хоч ця туга - глибоко похований пережиток стадного почуття - настирливо нагадувала Гарту про його кревність з мавпячим племенем, він по-гендлярськи, діловито підвів уявну риску під стовпцями цифр і підбив під-сумок. Цілком можливо, що прилетів ще один торговий корабель. і якщо це так, то його монополії на торгівлю з мешканцями Вескера надійшов кінець. Проте це міг бути і якийсь інший корабель, і саме тому Гарт став у тіні величезного папоротника й витяг з кобури револьвера.

Космічний корабель висушив сотню квадратних метрів багна, гуркіт завмер, і посадочні ноги з хряском встромились у потріскану землю. Почувся скрегіт металу, і корабель застиг на місці, а тим часом хмарка диму й пари повільно осідала у вологому повітрі.

- Гарте, ей ти, здирнику, грабіжнику тубільців, де ти? - прокричав на кораблі гучномовець.

Обриси космічного корабля були мало знайомі, але помилитися щодо різких звуків цього голосу Гарт не міг. Вийшовши з тіні, він посміхнувся, вклав у рот два пальці й пронизливо свиснув. З нижньої частини корабля висунувся мікрофон і повернувся до нього.

- Ти що тут робиш, Сінгх, - крикнув Гарт, повернувшись у бік мікрофона. - Невже так зледащів, що не міг знайти собі планету й прилетів сюди красти заробіток чесного торгівця.

- Чесного! - заревів підсилений гучномовцем голос. - І це я чую від людини, яка бачила більше в’яз-ниць, ніж чого іншого, а це, осмілюсь доповісти, цифра не маленька. Страшенно шкодую, товаришу моєї молодості, але я не можу пристати до тебе, щоб разом заходитися експлуатувати цю зачумлену дірку. Я лечу до світу, де легше дихати, де зовсім не важко набути капіталець. А сюди забрався лише тому, що випала нагода непогано заробити, виконуючи обов’язки водія таксі. Я привіз тобі друга, ідеального товариша, людину, зайняту ділами іншого гатунку. А тобі він охоче допоможе. Я б виліз і привітався з тобою, якби не боявся, що, коли вернусь, мене засадять у карантин. Я випускаю пасажира через тамбур: сподіваюся, ти не відмовишся допомогти йому вивантажити багаж.

Отже, другого торгівця на планеті поки що не передбачається, про це можна було не турбуватися. Одначе Гартові кортіло щонайскоріше довідатись, який то пасажир надумав відвідати цей далекий світ, купивши собі квитка лише в один кінець. І що крило в собі приховане глузування, яке вчувалося в голосі Сінгха? Гарт обійшов навколо космічного корабля, прямуючи до того місця, де було викинуто східці, й, глянувши вгору, по-бачив у вантажній секції людину, що надаремне силкувалася подужати велику корзину. Людина обернулася, й Гарт, побачивши. високий комір священика, зрозумів, чому глузував Сінгх.

- Чого вам тут треба? - спитав Гарт; незважаючи на спробу оволодіти собою, він випалив ці слова найнелюб’язнішим тоном.

Прибулий, якщо й помітив, що його зустріли дивно, та не звернув на це уваги, бо, спускаючись східцями, і далі усміхався й простягував руку.

- Отець Марк, - відрекомендувався він, - із місіонерського товариства Братів. Я дуже радий…

- Я запитую, чого вам тут треба? - Голос Гарта був спокійний і холодний. Він знав тепер, як треба дія-ти в подібних обставинах.

- Це ж абсолютно ясно, - сказав отець Марк, як і раніше, добродушно. - Наше місіонерське товариство вперше зібрало кошти, щоб послати духовних емісарів на інші планети. Мені поталанило…

- Забирайте свій багаж і вертайтесь на корабель Ваша присутність тут небажана, до того ж ви не маєте дозволу на висадку. Ви будете зайвим тягарем, а тут, на Вескері, нікому турбуватися про вас. Вертайтесь на корабель.

- Я не знаю, хто ви є, пане, і чому ви брешете, - відповів священик. Він усе ще був спокійний, але усмішка зникла з його лиця. - Я дуже добре вивчив космічне право й історію цієї планети. Тут нема ані хвороб, ані тварин, яких можна було б боятися. До того ж це відкрита планета, і доти, поки Космічне управління не змінить її статусу, я маю таке ж саме право перебувати тут, як і ви.

Закон був, звичайно, на боці місіонера, просто Гарт пробував його обдурити, сподіваючись, що той не знає своїх прав. Одначе нічого з цього не вийшло. У Гарта лишався ще один досить неприємний вихід, і йому треба було вдатися до нього, поки не пізно.

- Вертайтесь на корабель! - крикнув він, уже не приховуючи свого гніву. Звичним рухом вихопив револьвер з кобури, й чорне дуло опинилось за кілька дюймів від живота священика Той зблід, але не ворухнувся.

- Якого чорта ти костричишся, Гарте! - захрипів у гучномовці здавлений голос Сінгха. - Панотець заплатив за переїзд, і ти не маєш права виганяти його з цієї планети.

- Я маю право, - сказав Гарт, зводячи револьвера й цілячись священикові в лоба. - Даю йому тридцять секунд, щоб він повернувся на борт корабля, а якщо ні, то спущу курка.

- Ти що, збожеволів чи комедію ламаєш? - задеренчав роздратований голос Сінгха. - Якщо ти жартуєш, то невдало, в усякому разі це тобі не допоможе. У таку гру можуть грати двоє, тільки я тебе обставлю.

Почувся гуркіт важких підшипників, і телекерована чотиригарматна башта на борту корабля повернулась і націлилась на Гарта.

- Сховай револьвера і допоможи панотцеві Марку вивантажити багаж, - скомандував гучномовець; у голосі Сінгха знову забриніли гумористичні нотки. - При всьому бажанні нічим не можу допомогти, друзяко. Мені здається, тобі зараз саме час поговорити з панотцем місіонером. А з мене досить - я мав щастя говорити з ним усю дорогу від Землі.

Гарт запхнув револьвера в кобуру, глибоко переживаючи свою невдачу. Отець Марк рушив уперед; на його губах знову заграла чарівна усмішка; діставши з кармана біблію, він підняв її над головою.

- Сину мій, - сказав він.

- Я не ваш син, - ледве видавив з себе Гарт, шаленіючи від гніву після завданої йому поразки.

Лють у ньому клекотіла, він стиснув кулаки: одначе змусив себе розчепити пальці й ударив священика долонею. І все-таки той упав від удару, а слідом за ним ляпнула в густе багно й розкрита біблія.

Ітин з іншими вескерянами уважно спостерігали те, що відбувалось, але, очевидно, безпристрасно, а Гарт не знайшов за потрібне відповісти на їхні невисловлені запитання. Він попрямував до свого дому, але відчувши, що вескеряни все ще стоять, оглянувся.

- Прибула ще одна людина, - сказав він. - їй треба допомогти перенести речі. Можете поставити їх у великій коморі, поки вона сама що-небудь збудує.

Гарт дивився, як прибулий зашкутильгав по моріжку до корабля; потім зайшов у будинок, хряпнув дверима так, що одна з половинок тріснула, і від цього дістав деяке задоволення. З таким же хворобливим задоволенням він відкоркував останню пляшку ірландського віскі, яку приберігав на особливий випадок. Що ж, випадок, звичайно, особливий, хоч і не зовсім такий, якого йому хотілось. Віскі було гарне й частково втамувало неприємний присмак у роті.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций