Артур Конан Дойл Таємниця Боскомської долини (Пригоди Ш. Холмса) — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 10 августа 2015



У мене повний портсигар сигарет, можна покурити, а диван тут набагато кращий за ті блощичники, якими звикли умебльовувати провінційні готелі.



Лестрейд поблажливо засміявся.



- Ви, безперечно, вже прийшли до якогось висновку, прочитавши газети,- сказав він.- Справа ясна як день, і що більше в неї заглиблюєшся, то яснішою вона стає. Проте, звичайно, не можна відмовити жінці, особливо такій гарненькій. Вона чула про вас і захотіла знати вашу думку з приводу того, що трапилось, хоч я не один раз повторював, що ви просто не можете зробити чогось такого, чого я вже не зробив. Господи, біля дверей її екіпаж!



Щойно він сказав це, як до кімнати вбігла найчарівніша молода жінка. Ніколи в житті я не бачив такої красуні. Її голубі очі сяяли, губи розтулились, щоки вкрив ніжно-рожевий рум’янець, хвилювання й тривога змусили її забути про природжену стриманість.



- О містере Шерлоку Холмсе! - вигукнула вона, швидко глянувши на нас і з безпомилковою жіночою інтуїцією зупиняючи погляд на моєму другові.- Я така рада, що ви тут. Я приїхала, щоб сказати вам щось. Я знаю, що Джеймс не вбивав. Знаю й хочу, щоб ви, починаючи розслідування, також знали це. I не мали ніяких сумнівів. Ми з дитинства були разом, я знаю його вади як ніхто, але в нього таке добре серце, що він і мухи не скривдить. Для всіх, хто справді його знає, звинувачення в злочині здається безглуздим.



- Сподіваюсь, нам пощастить відвести від нього підозри, міс Тернер,- сказав Шерлок Холмс.- Можете покластися на мене, я зроблю все, що в моїх силах.



- А ви читали показання свідків? Прийшли до якихось висновків? Чи не бачите ви якогось виходу, якихось помилок у веденні слідства? Чи самі ви вірите, що він невинний?



- Я гадаю, що це дуже можливо.



- Я ж казала! - вигукнула вона, підносячи голову й з викликом дивлячись на Лестрейда.- Чуєте! Містер Холмс дає мені надію.



Лестрейд знизав плечима.



- Боюсь, мій колега трохи поквапився з висновками,- зауважив він.



- Але ж містер Холмс має рацію. О, я впевнена, він має рацію! Джеймс не вбивав. А щодо його сварки з батьком, то я знаю напевно: він тому нічого не схотів розповісти про неї коронеру, що я теж причетна до тієї сварки.



- Яким чином? - спитав Холмс.



- Зараз не час що-небудь приховувати. Джеймс із батьком багато сперечалися через мене. Містер Маккарті дуже хотів, щоб ми побрались. А ми з Джеймсом завжди любили одне одного як брат і сестра, тільки ж він ще молодий, мало знає життя і… і… ну, він, як і слід було чекати, теж поки що не бажав робити нічого такого. Через це й траплялись сварки я впевнена, що й остання була однією з них.



- А ваш батько? - спитав Холмс.- Чи був він схильний до такого шлюбного союзу?



- Ні, він також був проти. Ніхто, крім містера Маккарті, не хотів його.



Її свіже юне личко враз укрилось рум’янцем, коли Холмс метнув на неї своїм гострим, допитливим поглядом.



- Дякую вам за ці відомості,- сказав він.- Чи зможу я побачитися з вашим батьком, якщо завітаю до вас завтра?



- Боюсь, лікар не дозволить цього.



- Лікар?



- Так, лікар. Хіба ви не чули? Уже багато років бідний татусь нездужає, а це нещастя остаточно його підкосило. Тепер він у ліжку, і доктор Віллоуз каже, що здоров’я в нього геть зруйноване, а нерви нікуди не годяться. Містер Маккарті був тут єдиною живою людиною, яка знала тата в давні часи в штаті Вікторія в Австралії.



- Ага, у Вікторії. Це дуже важливо.



- Так, на копальнях.



- Цілком вірно, на золотих копальнях, де, наскільки я розумію, містер Тернер і збив статки.



- Авжеж, так.



- Дякую вам, міс Тернер. Ви істотно мені допомогли.



- Обов’язково повідомте мене, якщо матимете завтра якісь новини. Ви, певна річ, підете до Джеймса у в’язницю. О, якщо ви його побачите, містере Холмсе, будь ласка, скажіть йому, що я знаю: він невинний.



- Неодмінно скажу, міс Тернер.



- А тепер я повинна повернутись додому, бо тато дуже хворий і неймовірно без мене нудиться. До побачення, і нехай Бог допоможе вам у всьому.



Вона вийшла з кімнати так само імпульсивно, як і ввійшла, й з вулиці до нас долинув стукіт коліс її екіпажа.



- Мені соромно за вас, Холмсе,- з гідністю мовив Лестрейд по кількахвилинній мовчанці.- Нащо ви відроджуєте надії, які повинні розвіяти? Я не з надто чутливих, але ви вчинили жорстоко.



- Здається, я бачу шлях до того, щоб виправдати Джеймса Маккарті,- сказав Холмс.- Ви маєте дозвіл на побачення з ним у в’язниці?



- Маю, але тільки для нас двох.



- Тоді я міняю своє рішення нікуди не виходити з готелю. Чи встигнемо ми з’їздити поїздом у Хірфорд, щоб побачити його ще сьогодні ввечері?



-Звичайно, встигнемо.



- В такому разі їдьмо. Вотсоне, боюсь, вам буде дуже нудно, але години за дві я повернусь.



Я провів їх до станції, поблукав вулицями містечка, а тоді повернувся в готель, де ліг на диван і спробував зацікавити себе бульварним романом. Проте сюжет цього твору порівняно з незбагненною таємницею, над якою ми морочилися, виявився нікчемним і беззмістовним, думки мої мимоволі мандрували від описуваних у книжці подій до похмурої дійсності, і, пожбуривши кінець кінцем ту книжку через усю кімнату, я поринув у роздуми про події дня. Якщо розповідь цього нещасного молодика абсолютно правдива, то яка чортівня, яке несподіване й незвичайне лихо скоїлось там протягом того часу, коли він залишив батька, й хвилиною, коли, стривожений криком, бігом повернувся на узлісся? То мало бути щось неймовірно жахливе. Що ж то було? Чи не міг би характер пошкоджень підказати чогось моїй медичній інтуїції? Я подзвонив і попросив принести останній номер місцевої щотижневої газети з дослівним звітом про розслідування справи. В показаннях хірурга стверджувалось, що задня третина лівої тім’яної кістки й ліва половина потиличної кістки розтрощені сильним ударом, завданим якимсь тупим предметом. Я намацав це місце на своїй власній голові. Ясно, так ударити можна тільки ззаду. Ця обставина деякою мірою свідчила на користь звинуваченого, бо під час сварки, це бачили, він стояв обличчям до батька. А проте цьому не можна було надавати надто великого значення, тому що старий міг відвернутись, а потім його вдарили. Все ж, мабуть, варто звернути на це увагу Холмса. Потім оте дивне згадування умираючим пацюка. Що воно могло означати? Навряд чи це марення. Людина, яка вмирає від раптового удару, як правило, не марить. Ні, це більше скидається на спробу пояснити, як він зустрів свою смерть. Але як це зрозуміти? Я довго сушив собі голову, намагаючись придумати хоч якесь вірогідне пояснення цього. Та ще загадкова пригода з отим сірим одягом, що його бачив молодий Маккарті. Якщо він каже правду, то вбивця, очевидно, щось загубив, коли тікав, найвірогідніше пальто, але в нього вистачило нахабства повернутись і взяти його за спиною в сина в ту хвилину, коли той стояв навколішки біля батька на відстані десяти кроків. Яке сплетіння таємничого й неймовірного в усій цій справі! Мене не дивувала думка Лестрейда, всупереч їй я безмежно вірив у проникливість Холмса і, поки кожний свіжий факт зміцнював, здавалось, його переконаність у невинності молодого Маккарті, не втрачав надії.



Шерлок Холмс повернувся пізно. Він приїхав сам, бо Лестрейд залишився в місті.



- Барометр не падає,- мовив він, сідаючи.- Нам дуже важливо дістатись на місце пригоди до того, як піде дощ. З другого боку, людина повинна бути якнайсвіжішою і якнайкмітливішою для такої складної роботи, а я стомився від довгах переїздів і не хочу зараз нічого робити. Я бачився з молодим Маккарті.



- I що вам стало від нього відомо?



- Нічого нового.



- Вій щось прояснив?



- Ні. Якийсь час я був схильний думати, що він знає, хто все це зробив, і вигороджує його чи її, але тепер переконаний, що для нього це така ж загадка, як і для всіх інших. Юнак він не дуже бистрий на розум, але гарненький і, на мій погляд, незіпсований.



- Він зовсім позбавлений смаку,- зауважив я,- якщо справді не хоче одружитися з такою чарівною молодою леді, як ця міс Тернер.



- О, за цим криється вельми неприємна історія. Цей хлопець безтямно, шалено в неї закоханий, але два роки тому, коли був ще дуже зелений і по суті зовсім не знав міс Тернер, бо вона вчилась у пансіоні й п’ять років не приїжджала додому, цей дурень попався в пазурі одній офіціантці з якогось брістольського бару й зареєстрував з нею шлюб. Ніхто про це не знає, але ви можете собі уявити, які нестерпні були молодому Маккарті докори щодо його небажання зробити те, що було для нього найбажанішим у світі й водночас абсолютно неможливим. Тому він у розпачі й скинув руками, коли батько під час їхньої останньої зустрічі завдавав йому тортур, вимагаючи зробити процозицію міс Тернер. З другого боку, він не мав засобів до існування, а батько, який був, на загальну думку, дуже суворою людиною, вигнав би його геть з дому, якби дізнався про правду.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций