Роберт Шеклі Злочинна цивілізація — C. 12

Розміщено Шкільні твори в 20 июля 2015



Тож його розповідь була дуже загальна.

Того вечора була ще одна причина для святкування: Тема Ренда врешті прийняли до Гільдії Убивць. Як і обіцяв, він узяв до себе в помічники Форіна.

Наступного ранку, відімкнувши крамницю, Баррент побачив перед дверима автомобіль. Його було надано Департаментом Юстиції на час відпустки. На задньому сидінні була Мойра, чарівна і дуже роздратована.

- У вас що, клепки нема, Барренте? Гадаєте, в мене є час для таких дурниць? Чому ви обрали мене?

- Ви врятували мені життя.

- І ви тут-таки подумали, що цікавите мене? Це не так. Якщо у вас є хоч крихта вдячності, скажіть водієві, що ви передумали. У вас ще є можливість обрати іншу дівчину.

Баррент похитав головою:

- Мене не цікавить ніхто, крім вас.

- Отже, ви не передумаєте?

- Ніколи в житті.

Мойра зітхнула й відкинулася на сидінні.

- Невже я справді так цікавлю вас?

- Більш ніж цікавите.

- Гаразд.- мовила Мойра,- якщо ви не зміните свою думку, мені, мабуть, доведеться поїхати з вами.

Вона відвернулася, та Баррент встиг помітити на її вустах ледь помітну усмішку.



РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ



Озеро Хмар - найвишуканіший курорт Омеги. Перед тим, як потрапити на територію курорту, відпочивальники здавали зброю біля головної брами. Дуелі було суворо заборонено. Суперечки розв’язував найближчий бармен, а вбивцю карали негайним позбавленням статусу.

На Озері Хмар до послуг відпочивальників був багатий вибір найрізноманітніших розваг. Хочеш - дивись фехтування, бій биків чи цькування ведмедя. Хочеш - берись до спорту: плавання, альпінізму, лиж. Вечорами у великій залі, відгороджені одні від одних скляними стінами, танцювали Мешканці, Громадяни й Еліта. Працював багатий наркотичний бар, у якому було все, що може захотіти вибагливий наркоман. Для тих, хто полюбляв товариство, щоночі по середах і суботах у Гроті Сатира влаштовували оргії. Для сором’язливих адміністрація організовувала таємні побачення у затемнених переходах під готелем. Але найбільшими принадами були пологі пагорби і тінисті, затишні ліси, де зникало напруження щоденної боротьби за існування в Тетраграді.

Баррент і Мойра займали суміжні кімнати, двері між якими на ніч не замикались. Але першої ночі Баррент не скористався ними. Мойра навіть не натякнула, щоб він зробив це, а на планеті, де жінки мають вільний доступ до отрут, чоловік двічі подумає, перш ніж накидати своє товариство, якщо воно не бажане. Навіть власник протиотрутної крамниці ризикував не розпізнати вчасно симптоми отруєння в самого себе.

Другого дня вони ходили далеко в гори. Розташувавшись на вкритому травою схилі, що спускався до сірого моря, Баррент і Мойра пообідали бутербродами. Після їжі Баррент спитав дівчину, чому вона врятувала йому життя.

- Тобі не сподобається відповідь,- сказала вона.

- І все-таки я хотів би знати причину.

- Ну, ти здавався таким вразливим того дня в “Товаристві захисту жертв”. Я допомогла б будь-кому, хто б мав такий вигляд.

Баррент ніяково кивнув головою.

- А другого разу?

- Тоді я гадала, що ти можеш зацікавити мене. Не в романтичному розумінні цього слова, розумієш? Я зовсім не романтична.

- Який же то був інтерес?

- Я вважала, що з тебе може вийти непоганий новобранець.

- Розкажи про це детальніше,- попросив Баррент.

Мойра трохи помовчала, не зводячи з нього пильний погляд зелених очей.

- Я не можу багато розповісти тобі,- почала вона.- Я належу до організації, яка шукає перспективних людей. Звичайно ми відбираємо їх одразу по приземленню тюремного корабля. Після цього на пошуки вирушають такі вербувальники, як я.

- Яких саме людей ви шукаєте?

- Не таких, як ти, Вілле. Пробач.

- Чому я вам не підходжу?

- Спершу я серйозно міркувала про можливість завербувати тебе,- мовила Мойра.- Мені здавалося, що ти саме така людина, яка нам потрібна. А потім я переглянула твою особисту справу.

-Ну?

- Ми не набираємо вбивць. Часом ми даємо їм деякі делікатні доручення, але не приймаємо до організації. Звісно, іноді бувають пом’якшувальні обставини, на які ми зважаємо, скажімо, самооборона. Але нам аж ніяк не підходить людина, що вчинила на Землі навмисне вбивство.

- Розумію,- відгукнувся Баррент.- Може, на мою користь буде те, що я не відчуваю схильності проливати кров.

- Я знаю це. Якби все залежало від мене, я б узяла тебе до організації. Але вирішую не я… Вілле, а ти певен, що вбив?

- Схоже на те. Мабуть, так.

- Погано. І все-таки організації потрібні люди, здатні вижити за будь-яких умов, байдуже, що вони вчинили на Землі. Я нічого не можу обіцяти, проте спробую допомогти. Якби ти зміг довідатися більше про те, що примусило тебе вчинити злочин. Можливо, знайдуться пом’якшувальні обставини.

- Може,- із сумнівом промовив Баррент.- Я спробую.

Того вечора, коли він уже ліг спати, Мойра переступила поріг його кімнати. Струнка й ніжна, вона ковзнула до нього під ковдру. Баррент було заговорив, але вона закрила йому рота долонею. І він, навчений не випитувати долю, мовчав.

Решта відпустки промайнула блискавично. Про організацію більше не згадували, але, немов для відшкодування, суміжні двері були відчинені. Врешті, надвечір сьомого дня, Баррент і Мойра повернулися до Тетрагіда.

- Коли я побачу тебе знову? - спитав Баррент.

- Я зв’яжуся з тобою.

- Мене така відповідь не дуже влаштовує.

- Втім, я не можу обіцяти більшого. Даруй, Вілле. Побачимо, чи вдасться мені вплинути на організацію.

Баррент мусив задовольнитися цим. Вийшовши з машини перед своєю крамницею, він і тепер не уявляв собі, де вона живе і що то за таємнича організація.

Удома він ретельно обмізкував подробиці своїх видінь у Магазині Снів: лють на Теркалера, незаконна зброя, сутичка, труп і, врешті, донощик і суддя. Не вистачало лише однієї ланки. Він не міг пригадати саме вбивство: те, як він піднімав зброю і натискав на гачок. Сон уривався на зустрічі з Теркалером і починався знову, коли той уже був мертвий.

Може, він сам заборонив собі пригадувати мить убивства, а може, за всім цим ховається якась цілком задовільна пом’якшувальна обставина. Він повинен у цьому розібратися.

Було всього два шляхи отримати відомості про Землю. Перший пролягав через страхітливі видіння в Магазині Снів, куди він зарікся ходити. Другий - через послуги віщих мутантів.

Баррент упереджено ставився до мутантів. Вони були зовсім іншою расою і мали статус недоторканності, який не можна було вважати простим забобоном. Усі знали, що мутанти - носії невідомих і невиліковних хвороб. Їх цурались і на свою ізоляцію вони відповідали винятковістю. Для них відвели Квартал Мутантів - майже самостійне місто всередині Тетрагіда. Розважливі громадяни трималися чимдалі від цього кварталу, надто ввечері: адже відомо, які мстиві можуть бути мутанти.

Але тільки мутанти могли провіщати. Їхні покручені тіла крили в собі надзвичайні сили й обдарування, дивні, неймовірні можливості, яких нормальні люди цураються вдень і прагнуть уночі. Казали, що мутанти перебувають під особливим заступництвом Найчорнішого. Дехто здогадувався, що велике мистецтво чорної магії, яким так вихвалялися священики, підвладне лише мутантам, але при Священику про таке говорити не наважувалися.

Вважали, що мутанти завдяки своїм дивним здатностям можуть пам’ятати про Землю більше, ніж звичайні люди. Вони не просто пам’ятали про Землю, а й могли, зокрема, простежити існування людини в просторі та часі, пробити мур забуття й розказати, що насправді з нею сталося.

Дехто, проте, вірив, що в мутантів зовсім немає надзвичайних здатностей, що вони лише спритні шахраї, які наживаються на людській довірливості.

Баррент вирішив перевірити все сам. І ось одного разу пізно ввечері, відповідно вдягнувшись і озброївшись, він вийшов із дому і рушив до Кварталу Мутантів.



РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ



Баррент простував вузькими, покрученими вулицями Кварталу, тримаючи руку на зброї. Він проходив повз кульгавих і сліпих, повз гідроцефальних і мікроцефальних ідіотів, мимо жонглера, що підкидав у повітря зразу дванадцять смолоскипів за допомогою третьої руки, яка росла в нього з грудей. Там були торговці, котрі продавали одяг, амулети і коштовності. Були візки, навантажені смердючою, неапетитною їжею. Баррент проминув ряд яскраво розфарбованих борделів: дівчата повитикалися з вікон, гукаючи його, а одна чотирирука й шестинога жінка сказала, що він прийшов якраз до початку дельфійського обряду. Баррент відвернувся від неї і ледве не налетів на потворно товсту жінку, яка розхристала на собі сорочку, показуючи йому вісім зморщених грудей. Він ковзнув повз неї, швидко проминув вервечку з чотирьох сіамських близнюків, які провели його поглядами великих сумних очей.

Баррент завернув за ріг вулиці й зупинився. Високий старий у подертому одязі й з паличкою в руці загородив йому шлях. Чоловік був наполовину сліпий: ліву очницю в нього затягувала гладенька шкіра.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций