Еріх Марія Ремарк Три товариші — C. 19

Розміщено Шкільні твори в 20 июля 2015



Захищай аж до крові честь нашої майстерні. Умирай стоячи, поклавши руку на гаманець Блюменталя.

  - Буде зроблено! - осміхнувся я. Ленц викопирсав з кишені якусь медаль і ткнув її мені під ніс.

  - Потримайся за мій амулет, Роббі!

  - Про мене… - Я взяв у руку медаль.

  - Абракадабра, великий Шіва, - почав молитися Ленц, - благослови цього боягуза, надай йому мужності й сили! Стривай, ось ще краще - візьми його з собою! Ось так, а тепер плюнь ще три рази!

  - Порядок, - сказав я, плюнув йому під ноги і поїхав геть, мимо Юппа, який схвильовано відсалютував мені бензиновим шлангом.

  По дорозі я купив собі кілька гвоздик і прикрасив ними із смаком кришталеві вази в машині. Цим я хотів вплинути на пані Блюменталь.

  На жаль, Блюменталь прийняв мене в конторі, а не вдома. Довелося чекати з чверть години. “Любчику мій, - подумав я собі, - ці штучки ми знаємо, цим ти мене не візьмеш”. У приймальні я розпитав про фірму гарненьку друкарку, підкупивши її гвоздичкою, яку вийняв з петельки свого піджака. Трикотажні вироби, торгівля йде добре, у конторі працює дев’ять осіб, є компаньйон, лагідний, є запеклий конкурент - фірма “Майєр і син”, там власник їздить на червоному двомісному есексі… Це все, про що я встиг дізнатися до того, як Блюменталь запросив мене до кабінету.

  Він одразу ж почав насідати на мене.

  - Хлопче, - сказав він, - часу в мене небагато. Ціна, про яку ви тоді говорили, це-фантастична мрія. Отож. руку на серце - скільки коштує машина?

  - Сім тисяч марок, - відповів я. Він різко одвернувся.

  - Тоді нічого не буде.

  - Пане Блюменталь, - сказав я, - подивіться ще раз на машину.

  - Не треба, - перебив він мене, - я тоді ще добре до неї придивився.

  - Придивитися можна по-різному, - пояснив я. - Треба придивитися до деталей. Лакіровка - першорядна, фірми “Фоль і Рурбек”, собівартість двісті п’ятдесят марок, покришки нові, ціна за прейскурантом - шістсот марок, то це вже маємо вісімсот п’ятдесят! Оббивка найкращого корду…

  Він махнув рукою. Я почав знову. Я закликав його оглянути розкішний інструмент, чудову шкіру на кузові, хромований радіатор, найновітніші поршні-шістдесят марок за пару; я рвався до кадилака, як дитина до матері, намагаючись умовити Блюменталя піти до машини. Я знав, що в мене, як у Антея на землі, виростуть нові сили. Ціна здається не такою вже й страшною, коли замість абстрактного торгу покупцеві покажеш товар.

  Але ж і Блюменталь так само знав добре, що його сила - ось тут, за письмовим столом.

  Він зняв окуляри і аж тільки тепер взявся до мене як слід. Ми боролися, як тигр з удавом. Удавом був Блюменталь. Не встиг я і вгору глянути, як він уже відторгував півтори тисячі марок.

  Мені стало моторошно. Я поліз до кишені і міцно вхопився рукою за Готфрідів амулет.

  - Пане Блюменталь, - сказав я, уже добре висотаний, - зараз перша година, вам, безперечно, час обідати!

  Мені будь-що хотілося тікати геть з цієї контори, де ціни тануть, як сніг.

  - Я обідаю лише о другій, - твердо сказав Блюменталь, - але знаєте що? Можемо зараз зробити спробну їздку.

  Я полегшено зітхнув.

  - А тоді знову поговоримо, - додав він.

  Я знову зітхнув.

  Ми поїхали до його домівки. На моє здивування, він у машині раптом став інший - наче його підмінили. Спокійненько розказав давно відомий мені анекдот про імператора Франца-Йосифа. Я й собі розказав йому на те про трамвайного кондуктора, він мені тоді - про саксонця, що збився з дороги, я йому віддячив анекдотом про двох закоханих шотландців - і тільки вже коли під’їжджали до його домівки, враз знову споважнішали. Він попрохав зачекати, поки приведе дружину.

  - Любий мій огрядний кадилаче! - звернувся я до машини, поплескуючи її по радіатору, - за цими анекдотами, безперечно, криється якесь нове чортовиння. Але не турбуйся - ми вже якось влаштуємо тебе. Він купить тебе, бо коли єврей прийшов удруге, то вже купить. Коли християнин приходить удруге, це ще зовсім не значить, що він таки купить. Він зробить не одну спробну їздку, щоб заощадити на таксі, а тоді йому раптом спаде на думку, що замість машини йому потрібне обладнання до кухні. Ні, братіку, краще вже мати діло з євреями, вони знають, чого хочуть. Але присягаюся тобі, мій любий товстуне: якщо я спущу цьому прямому нащадку задерикуватого Юди Маккавея ще хоч сто марок, - бодай би я тоді довіку не випив і чарки горілки!

  Вийшла пані Блюменталь. Я пригадав собі всі поради Ленца і з бійця перетворився на джентльмена. Блюменталь на це тільки підло посміхався. Він був ніби залізний. Йому більш личило б продавати локомотиви, а не трикотажні вироби.

  Я подбав про те, щоб він сів позаду, а жінка - біля мене.

  - Куди ж вас повезти, шановна пані? - спитав я улесливо.

  - Та куди хочете, - відповіла вона, поблажливо всміхаючись.

  В дорозі я дав волю своєму язикові. Добре, що мав справу з простодушною людиною. Говорив я так тихо, що Блюменталь навряд чи що й розумів. Та це мені було й зручніше. І так уже було досить прикро, що він сидів позаду.

  Ми зупинились. Вийшовши з машини, я впевнено глянув на свого супротивника.

  - Адже мусите погодитись, пане Блюменталь, що машина йде як по маслу.

  - Та де там те масло, юначе, - заперечив він якимсь навдивовижу миролюбним тоном, - коли податки з’їдають усе. За машину треба платити великі податки. Це щоб ви знали!

  - Пане Блюменталь, - сказав я, намагаючись говорити йому в тон, - ви людина ділова, з вами я можу говорити одверто. Це ж не податки, це - накладні витрати. Скажіть-но самі, що потрібне нині, щоб вести якесь діло? Ви ж знаєте: це вже не капітал, як раніше, це - кредит, довір’я клієнтів! А як здобути кредит? Тільки через показний зовнішній вигляд. Кадилак - солідна машина, швидка і зручна, до того ж не старомодна, в ній - дух здорового бюргерства, це-жива реклама для фірми. Блюменталя це розвеселило; він заговорив до жінки:

  - Єврейська голова в нього, га? Юначе, - звернувся він тоді до мене в тому ж фамільярному тоні, - тепер найкраща реклама солідності - обшарпаний костюм та їзда автобусом. Коли б у нас були ті гроші, які ще не сплачено за всі ці елегантні автомашини, що мчать вулицями, то ми б могли покинути діло та спокійненько спочивати. Це, щоб ви знали, це я вам по секрету.

  Я глянув на нього з недовірою. Куди приведе оцей привітний тон? Чи, може, присутність жінки тамує його бойовий дух? Я вирішив розрядити пістолет.

  - Кадилак, це ж вам не есекс, чи ж не так, шановна пані? Молодший з власників фірми “Майєр і син” їздить на есексі, але мені така машина й дурно не потрібна, драбиняк якийсь, та ще й червоний, як перець, аж очі пече…

  Почувши, як засопів Блюменталь, я швидко вів далі:

  - А оцей колір вам дуже добре пасує, шановна пані, - синій кобальт у м’яких тонах, а ви - блондинка…

  Раптом Блюменталь оскалився, ніби мавпа в тропічному лісі.

  - “Майєр і син” - це здорово, здорово, - раптом аж застогнав він. - Та й теревені ваші… Влучно!..

  Глянувши на нього, я не повірив своїм очам: моя тирада і справді припала йому до смаку! Я зараз же натиснув на ту саму кнопку:

  - Пане Блюменталь, дозвольте дещо спростувати Теревені перед жінкою - це вже не теревені, це - компліменти, що в наші жалюгідні часи, на жаль, усе рідшають. Жінка - це не суцільнометалеві меблі, це - квітка, їй потрібна не ділова розмова, а веселі, як сонце, теревені. Краще сказати їй щодня щось гарне, аніж ціле життя працювати на неї, зберігаючи серйозність. Це, щоб ви знали, кажу вам теж по секрету… А я, між іншим, і не розводив теревені, а тільки послався на основний фізичний закон: синє добре пасує до білявого.

  - Добре співаєш, соловейку, - сказав Блюменталь, аж променіючи від доброго настрою. - Послухайте-но, пане Локамп! Я знаю, що міг би виторгувати у вас ще не менш тисячі марок…

  Я відступив на крок… “От диявол підступний, - подумав я, - ось той удар, якого я й боявся…” Я вже думав про те, що лишусь довіку трезвеником, і кинув на пані Блюменталь погляд замордованого ягняти…

  - Але ж, таточку… - промовила вона.

  - Облиш, мамочко, - відповів він, - отож я міг би, але не зроблю цього. Мені, як людині діловій, було приємно вас послухати - оце робота! Трохи забагато фантастики, та проте… а оце з “Майєром і сином”, це просто здорово Ваша матінка не єврейка часом?

  - Ні.

  - Працювали колись у конфекції?

  - Так.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций