Рей Бредбері Гра в котика-мишки — C. 4

Розміщено Шкільні твори в 7 июля 2015



Сімс випустив сигару, заверещав, відчайдушно замахав руками - і машина врізалася в нього. Сімс злетів угору, вгору… потім униз, униз… і тіло, наче неоковирний клубок ганчір’я, вдарилося об бруківку.

 Автомобіль з розбитим переднім колесом зупинився на протилежному кінці майдану. Звідусюди збігалися люди. Сюзен зайшла до кімнати й щільно причинила балконні двері.

 Опівдні вони попідруч, обоє бліді, спускалися по сходах мерії.

 - Adios, senor,- гукнув їм навздогін мер міста.- Adios, senora

  До побачення, сеньйоре, до побачення, сеньйоро (ісп.).

 Вони зупинилися на майдані, люди ще розглядали плями крові на плитах.

 - Тебе викликатимуть ще? - запитала Сюзен.

 - Ні, все з’ясовано. Нещасний випадок. Машина раптово перестала слухатися керма. Я навіть пролив сльозу перед ними. Бог свідок, я мусив якось відвести душу. Не міг стриматися. Не хотів я його вбивати. Ніколи в житті я нікого не хотів убивати.

 - Тебе не судитимуть?

 - Ні, хотіли були, але передумали. Я їх переконав. [235] Молі повірили. Це був нещасний випадок, і край.

 - Куди ми поїдемо? В Мехіко-сіті? В Уру-анан?

 - Машина у ремонтній майстерні. Відремонтують десь о четвертій. Тоді й гайнемо звідси.

 - А за нами не буде погоні? Ти вважаєш, Сімс працював сам?

 - Не знаю. Думаю, ми їх випередимо. Коли вони підійшли до свого готелю, звідти саме висипали актори. Мелтон, хмурячи чоло, поквапився до них.

 - Гей, я вже чув, що скоїлось. Кепські справи! Але тепер усе гаразд? Хочете трохи розважитися? Ми тут знімаємо натуру на вулиці. Хочете подивитися? Ласкаво прошу. Ходімо, це вам піде на користь.

 І вони пішли.

 Поки камеру готували до зйомки, Трейвіси стояли на бруківці. Сгозен дивилася на далеку дорогу, що збігала з гір, на шосе, що вело до Акапулько, до моря, повз піраміди, звалища й селища, де будинки з жовтої, синьої, червоної глини і всюди пломеніють квіти бугенвілії. Сю-лен дивилася й думала: ми поїдемо по цих дорогах, ми будемо завжди серед людей, на базарі, у вітальні, платитимемо поліцаям, аби вони охороняли наш сон, замикатимемося на подвійні замки, а головне - завжди будемо на людях, ніколи більше не лишатимемось на самоті, і занждії буде страшно, що перший-ліпший перехожий - це ще один Сімс. І ніколи ми не будемо впевнені, що обдурили Розшук, збили зі сліду. І завжди там, у далекому Майбутньому, тільки іі чекатимуть, коли пас схоплять, повернуть, спалять пас бомбами, згноять [236] Жахливими хворобами; чекатиме поліція, аби примусити нас, мов дресированих песиків, крутитися, вертітися, скакати через обруч. І все життя ми тікатимемо від погоні, і ніколи не зупинимось перепочити, і ніколи не матимемо спокійного сну.

 Навколо юрмилися роззяви, витріщивши очі на зйомки фільму, а Сюзен пильно вдивлялася в юрбу та в прилеглі до майдану вулички.

 - Побачила когось підозрілого?

 - Ні. Котра година?

 - Третя. Машина, певне, майже готова.

 Пробні зйомки закінчилися. Була за п’ятнадцять хвилин четверта година пополудні. Гуртом, жваво балакаючи, всі рушили до готелю. Біля гаража Уїльям затримався. Вийшов звідти стурбований.

 - Машина буде готова о шостій,- повідомив він.

 - Але ж не пізніше?

 - Ні, не хвилюйся.

 У вестибюлі вони огледілися - чи нема ще самотніх подорожніх на зразок Сімса, які щойно вийшли з перукарні й від них занадто тхне одеколоном, таких, що смалять одну сигарету за другою, але вестибюль був порожній. Коли піднімалися сходами, Мелтон сказав:

 - Ну й важкий видався день! І довгий! Не завадило б хильнути чого-небудь, мартіні чи пива. Згода? А ви, друзі?

 - А чого ж, можна.

 Усе товариство ввалилося до Мелтона в номер, і почалася гулянка.

 - Стеж за часом, - мовив Уїльям до Сюзен. “Час, - подумала Сюзен.- Якби ж ми його

 мали, той час! Як гарно було б просидіти цілий довгий літній день на майдані, ні про що не [238] думаючи, нічим не турбуючись, підставивши обличчя й руки сонцю, заплющити очі й усміхатися під лагідним теплом… РІе рухатися, тільки спати, солодко, затишно, безтурботно у щедрому промінні мексіканського сонця…” Мелтон відкоркував пляшку шампанського.

 - За ваше здоров’я, прекрасна леді! - сказав він до Сюзен, піднімаючи келих.- Ви така вродлива, що могли б зніматися в кіно. Я навіть можу зняти вас для проби.

 Сюзен засміялася.

 - А справді,-вів далі Мелтон.- Ви чарівна жінка. Чого доброго, ще зроблю з вас кінозірку.

 - І візьмете мене в Голлівуд?

 - Авжеж, чого вам скніти в цій клятій Мексіці!

 Сюзен глянула на Уїльяма, той повів бровою й кивнув. Це означало перемінити місце, оточення, одяг, може, навіть ім’я; і подорожувати в товаристві, вісім супутників - надійний захист від будь-якої загрози з Майбутнього.

 - Звучить вельми привабливо, - сказала Сюзен.

 Вона смакувала шампанське, день поволі спливав, вечірка вирувала, і Сюзен вперше за багато років відчувала себе безпечно, затишно, була справді щаслива.

 - А для якого фільму підійшла б моя дружина? - запитав Уїльям, знову наповнюючи келих.

 Мелтон зміряв Сюзен поглядом, ніби оцінюючи. Розмови стихли, всі прислухалися.

 - Я міг би зробити пригодницький фільм, - почав Мелтон.- Повість про подружжя, приміром, як-от ви двоє.

 - Кажіть далі. [239]

 - Можи, щось про війну, - вів далі режисер, піднісши келих і розглядаючи вино проти сонця.

 Сюзен і Уїльям мовчки чекали.

 - Може, про чоловіка і жінку, - вони живуть у маленькому будиночку на скромній вуличці у… скажімо, дві тисячі сто п’ятдесят п’ятому році, - казав Мелтоп.- Звичайно, ви розумієте, все це імпровізація. Так ось, це подружжя зіткнулося з страхіттями війни - ультраводневі бомби, військова цензура, смерть,- і вони (в цьому вся сіль!) - утікають у Минуле, їх переслідує чоловік, він здається їм втіленням зла, а насправді той чоловік лише намагається нагадати їм про їхній обов’язок.

 Уїльям впустив келих на долівку.

 - Наше подружжя шукає притулку в товаристві кіноакторів, до яких відчуває довіру. ІЦо більше людей, то безпечніше, думають вони.

 Сюзен обм’якла, почала сповзати з крісла. Всі невідривно дивилися на режисера. Він ковг-нув ще шампанського.

 - Яке чудове вино! Так ось, наше подружжя, очевидно, не розуміє, що воно потрібне Майбутньому. Особливо чоловік - від нього залежить успіх роботи по створенню металу для пової бомби. Отож Шукачі - назвемо їх так - не шкодують ні сил, ні витрат, аби вистежити чоловіка й жінку, захопити їх і приставити додому, а для цього їх треба заскочити зненацька, коли не буде свідків, у номері готелю. Тут хитра стратегія. Шукачі діють поодинці або групами, скажімо, з восьми чоловік. Чи так, чи так, а вони своє зроблять. Чудовий фільм може вийти, га, Сюзен? Чи не так, Білле? - і він допив вино. [240]

 Сюзен сиділа нерухомо, втупившись перед себе поглядом.

 - Вип’ємо ще? - запропонував Мелтон.

 Уїльям вихопив револьвер і тричі вистрілив - хтось із чоловіків упав, решта накинулися на Уїльяма. Сюзен відчайдушно закричала. Чиясь рука затисла їй рота. Револьвер валявся па підлозі, а Уїльям борсався в руках чоловіків, які міцно тримали його.

 Мелтон стояв на тому самому місці, по його пальцях цебеніла кров.

 - Прошу вас, - холодно мовив він, - не погіршуйте свого становища.

 Хтось загрюкав у двері.

 - Відчиніть!

 - Це керуючий готелем, - сухо мовив Мелтон. Тоді підвів голову й наказав своїм: - До роботи! Швидко!

 - Впустіть мене! Я викличу поліцію!

 - Він зараз вдереться сюди, - сказав Мелтон.- Мерщій!

 З’явилася камера. З неї вирвався промінь голубуватого світла, швидко оббіг кімнату. Потім він поширшав, і супутники Мелтона один по одному почали зникати.

 - Мерщій!

 За мить до того як зникнути, Сюзен глянула у вікно - там був зелений лужок, бузкові, жовті, блакитні, червоні стіни; струменіла, наче річка, бруківка; серед обпечених сонцем пагорбів їхав селянин на осликові; хлопчик пив апельсиновий сік. Сюзен відчула смак солодкого напою; у затінку дерева на майдані стояв чоловік з гітарою - і Сюзен відчула, як хвилі підхопили її й понесли…

 І вона зникла. Зник і її чоловік. [241]

 Бібліотечка книга

 Дворі розчахнулися. В номер увірвалися керуючий і ще кілька чоловік. Кімната була порожня.

 - Але ж вони щойно були тут! Я сам бачив, як вони прийшли… А тепер - нікого! - кричав керуючий.- На вікнах залізні грати, вони не могли втекти крізь вікно!

 Надвечір запросили священика, знову відчинили кімнату, провітрили, священик покропив святою водою в усіх закутках і прочитав молитву.

 - А що з цим робити? - раптом запитала покоївка.

 І показала на стінну шафу - там стояли шістдесят сім пляшок: шартрез, коньяк, шоколадний лікер, абсент, вермут, текілья - мексіканська горілка; а крім того, сто шість пачок турецьких сигарет і сто дев’яносто вісім жовтих коробок справжніх гаванських сигар по п’ятдесят центів за штуку…

.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций