Абдулькасим Лахуті Три краплі

Розміщено Шкільні твори в 4 июля 2015

Абдулькасим Лахуті

Три краплі



Перекладач: Анатолій Глущак

Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр - Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3









Максиму Горькому







З дитинства пам’ятаю, з давніх пір

Цю притчу. Розпочався, кажуть, спір

Приязних різнобарвних крапелин -

Трьох променисто сяючих перлин.



Прозора крапля мову повела:

“Я чиста яснотою джерела.

Я посестра кожнісінькій зорі,

Що так велично мріють угорі.

Усе, чим славен і народ, і край -

Красиве місто, щедрий урожай,

Що поставало з радощів і мук,

У чім тепло мозольних людських рук, -

З моєю участю народжене на світ.

Я найдорожчий скарб - я чесний піт,

Я проливаюся в усі часи

Заради пісні, хліба і краси”.



Червона крапля каже прозірній:

“Ти щиросерда в сповіді своїй, -

Ми іншу ноту взяти не могли.

І я ж бо гідна честі та хвали.

Рубін і яхонт у ціні здавен

У багатьох народів і племен.

Рум’янець ніжності дівочих щік

Кого хоч раз в житті - та не обпік?!

А скільки про троянду є пісень!

Вивершує західне сонце день… -

Червоний колір всюди палахтить:

Це я народжуюся ущомить.

Я лиш краплина - та палю дотла

І морок гніту, й темні шати зла.

Я волею і рівністю живу,

Сповідуючи долю грозову.

Коли ж бо день у день трудівника

Пригнічує сваволя нелюдська,

Я вибухаю в серці бунтівнім,

Народжуючи блискавку і грім.

Я полум’я незгасне роздаю

Тим, хто тиранів дужає в бою.

Коли б не я - не меншало б заков

І в багатьох би стигла рабська кров!

Ти, крапле поту, розумієш суть:

Мені свободі прокладати путь.

Я - іскра, я - булат, я - кров бійця,

Що вистоїть несхитно до кінця,

Саме життя віддасть за свій народ,

Якому йти до сонячних висот!”



Погодившись із краплями двома,

Сказала третя - чорна, мов пітьма:

“Ви переконливі у власній правоті,

Були б тут заперечення пусті.

Однак і я не зайва серед вас,

Корисною буваю теж всякчас.

Мій чорний колір - не біда чи гріх,

Першопричина це заслуг моїх:

Бо таємниць, загадок без числа

Таїть манлива непроникна мла,

Бо зорі, місяць, сонце - знана річ -

На небеса виводить вічно ніч…

І блискавка не здожене мене,

І жоден меч ніколи не потне,

В душі людини я карбую слід -

І плаче чи сміється цілий світ.

Я - суть надій, осяянь і тривог,

Я - сурма пролетарських перемог.

Старіє зброя, їсть її іржа, -

Мені байдужа часова межа.

Перо - мій меч, сторінка - поле битв,

Я без вагань щодень іду на спит

За волю і за щастя трударів!

Я вірю, чиста крапле, правді слів,

Що ти здобула з життьових глибин

Немов разок коштовних бісерин.

Тепер тобі послухати пора,

Що чорна промовлятиме сестра.



Допоки стогне під’яремний люд,

За безцінь продає і піт, і труд,

Допоки багачам - розкошшя благ,

А бідарям - лиш пошесті та страх,

Я прапором здіймаю власний гнів.

Щоб він набатом рокотав-дзвенів,

Бо кожен правди гнівної рядок -

Це викриття, засудження, урок:

Поплатяться за сльози і поти

Визискувачі ниці та кати!

Й тобі скажу, краплино вогнева:

Твої слова - надія зорьова.

Твій колір революцій увібрав

Весь пломінь крові, стягів і заграв:

Яка хвала потрібна ще тобі -

Священна кров, пролита в боротьбі!

О донько переможного вогню,

Долаючи і утиски, й брехню,

Повстали робітник і селянин:

Війна - палацам, мир - для комірчин!

І я повинна відданих бійців

Вести до заповітних рубежів

І звістувати вчасно всі краї,

Як правда проти лжі веде бої.

Я надихаю гнаних і нагих,

Об’єдную і сильних, і слабких,

Я піснею лунаю з барикад,

З яких ніхто не відступив назад.

Я водночас позовниця й суддя,

І звинувач, і захисник - це я,

Братерства-рівності святий декрет,

І перше гасло ленінських газет.

Я гнів та біль, я - переможний гімн,

Що радує, ніби весняний грім.

Тож нам разом оновлювати світ,

Написане зріднило кров і піт,

І ми завжди на видноті життя,

Здіймаючи веселку майбуття”.



1932



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций