Едгар Аллан По Поліціан — C. 8

Розміщено Шкільні твори в 24 июня 2015



Гадаю, [368]



Мій вибір вельми вдалий. Ну, ще б пак!



А ще, скажіть, хіба ото можливо



Всі балачки ті чути повсякчас



І в неї залишитися? На леді



Не схожа зовсім! Та вже швидше скажеш,



Що то селючка, і таке вже скромне!



Ненавиджу тих скромниць! А говорить



З тобою так, немовби робить ласку.



Та ще й не має клепки в голові.



Ну а тепер признайтеся, Джасінто,



Ви не вважаєте, що ваша господиня



Розумно й вельми мудро повелася,



Віддавши вам усі свої оздоби?



Р У П Е Р Т, не помічаючи Джасінти, швидко проходить сценою.



Дурний як пень, інакше б зупинився,



Якби не дурень був, то б зупинився



І, капелюха знявши, привітався



Й сказав би: “Надзвичайно радий



Вас бачити, добродійко Джасінто”.



Є пришелепуваті від природи,



А дехто має дурість як талан.



От хоч би Уго-телепень, приміром.



Гадає, я піду за нього - дзуськи!



Так рідко він до голови вдається,



Що міг би й народитись безголовим!



Це що? Моєї пані папірець



Зі списком, що купити слід: шістнадцять



Брокату ліктів, десять ще тафти



І стільки ж генуезького атласу…



Чотири, п’ять, шість, вісім, дев’ять, десять.



(Рахуючи, вона щоразу відриває від папірця смужку по смужці й заклопотано розкладає долі).



Тепер вже не забуду - десять ліктів.



Атласу десять ліктів… і собі



Незле атласну справить одежину.



Тоді скидатимусь на пані… Ох,



Немов жива стоїть перед очима!



Оцій служити варто,- погляд, рухи



І гідність - так. Ось в кого гідність є.



(Встає й манірно дріботить по сцені).



А чули б її голос. Боже! Голос!



Гучний! Як личить господині, владний! [369]



“Джасінто, це!” “Джасінто, те!” “Оглухла?”



“Поклич до мене графа Кастільйоне!”



Я: “Слухаюся, пані”,- й реверанс



Отак покірно й вельми елегантно,-



Одна із тисячі робить це вмію.



Коли сама я стану господиня,



Як вийду за аптекаря, тоді



Вже інше діло - зовсім інше діло!



Ой пнутимусь, щоб панею здаватись!



Я лускатиму з гідності. Скажу:



“Негідний Уго!” Мій слуга він буде.



Під час цієї частини монологу непомітно вгодить УГО і, отетерівши з подиву, наступає на коробку й зупиняється.



“Негідний Уго! Чуєш ти, паскудо!



Непотріб, лежебоко, підлий ледар!



Чом гав тут ловиш? Геть, тобі сказала,



Дурний, брудний, несосвітенний йолоп!



Цієї ж миті щезни! Геть, гадюко!



Геть, осле! Забирайся, волоцюго!”



Й тоді, як він не щезне тої ж миті,



Я повернуся й так йому… (Обернувшись, бачить Уго).



 Це хто?



Це ж він таки, добром клянуся, він!



Я розмахнуся й так йому вліплю (б’є його),



Не все одно - тепер, а чи тоді.



Отак його я пошаную, так…



Навіщо, бовдуре, ти роздушив



Коробку? Я задам йому отак,



Отак, отак…



Уго вибігає, за ним Джасінта, шпурляючи навздогін картонкою.







 



ЯВА ДЕВ’ЯТА

Міська околиця. ПОЛІЦІАН на самоті.



ПОЛІЦІАН



Знов почуваюсь кволо. Слабнуть сили.



Боюсь, нездужаю. А не пора



Мені вмирати, власне, ще й не живши!



Стривай-но, Азраелю! Князю Моці [370]



Пітьми й Могил, о, зглянься наді мною!



О, зглянься і не дай тепер загинуть



В цвітінні буйнім райської Надії!



Ще дай мені пожити, ще хоч трохи:



Це я прошу, я, я, хто вимагав



Недавно смерті!.. Що там каже граф?



Входить БАЛТАЗЗАР.



БАЛТАЗЗАР



Що він, не знаючи причини сварки



Поміж Поліціаном і собою,



Ваш виклик відхиляє.



ПОЛІЦІАН



 Що ти кажеш?



Який одвіт, Балтаззаре, приніс ти?



Що за духмяний легіт долинає



З отих альтан! Чудовнішого дня,



Більш гідного Італії, здається,



Не бачив смертний. Що там каже граф?



БАЛТАЗЗАР



Що він, граф Кастільйоне, не узнавши



Причини ворожнечі або сварки



Між вашою вельможністю і ним,



Не може виклику прийняти.



ПОЛІЦІАН



  Так…



Чи бачив ти, Балтаззаре, в суворій,



Холодній Англії, що ми лишили,



Таке спокійне небо,- ані сліду



Зловісних хмар?.. То що ж він відповів?



БАЛТАЗЗАР



Не більше, пане, ніж я повідомив,-



Граф Кастільйоне битися не стане,



Не знаючи причини.



ПОЛІЦІАН



 Так… авжеж…



Балтаззаре, ти друг мій. Я про це



Не забуваю. Ти мені зроби



Одну ще послугу: назад іди [371]



Й скажи йому, що я, Поліціан,



Назвав його мерзотником. Отак



Перекажи, і граф тоді причину



Для сварки матиме.



БАЛТАЗЗАР



 Мілорде! Друже!



ПОЛІЦІАН



Це він… іде він сам! (Голосно). Ти маєш слушність.



Я знаю, радиш ти не слати виклик.



Гаразд!.. Я ще подумаю… Не шлю…



Тепер лиши мене. Сюди іде



Одна людина, із якою мушу



Залагодити дуже пильну справу,



Приватну вельми.



БАЛТАЗЗАР



 Я пішов. До завтра



У Ватікані?



ПОЛІЦІАН



 Так, у Ватікані.



Балтаззар виходить. Входить КАСТІЛЬЙОНЕ.



КАСТІЛЬЙОНЕ



Граф Лестерський! Кого я бачу!



ПОЛІЦІАН



Ну, звісно, я - граф Лестерський, мене



Ти бачиш, чи не так?



КАСТІЛЬЙОНЕ



 Мілорде, сталось



Між нами прикре непорозуміння,



Якась помилка - ти переказав,



Мабуть, у гніві, кілька нерозважних



І дивних слів. Мені Балтаззар, герцог



Суррейський, їх приніс. Я, Кастільйоне,



Не відаю нічого, що могло б



Твій вчинок пояснити. Я образи



Тобі не завдавав. Хіба не так?



Ти помилився? Звісно, хто з нас часом



Не хибить! [372]



ПОЛІЦІАН



 Меч, мерзотнику, без слів!



КАСТІЛЬЙОНЕ



Ха! Меч? Та ще й мерзотник? Я готовий!



До ваших послуг! (Вихоплює меч).



ПОЛІЦІАН (вихоплюючи меч)



 Я тебе віддам



Покутній і дочасній домовиш



В імення Лалаги!



КАСТІЛЬЙОНЕ



(опускаючи меч і відступаючи аж до краю сцени).



 Як? Лалаги?!



Твоя рука священна! Відійди!



З тобою я не битимусь.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций