Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина друга - Куба — C. 16

Розміщено Шкільні твори в 24 июня 2015





- Я, мабуть, ніколи не видряпалася б між тими колодами.

- Та й я вже не думав, що видряпаюсь.

- І довго ти пробув під водою?

- Не знаю. Знаю тільки, що довго лежав між колодами й відсапувався, доки зміг щось робити.

- Ця історія мені подобається. Тільки після неї мені снитимуться страхіття. Розкажи щось веселе, Томе.

- Гаразд, - мовив він. - Дай подумаю.

- Ні. Ти розказуй зараз же, не думай.

- Гаразд, - сказав Томас Хадсон. - Коли Том-молодший був ще зовсім немовлям…

- Que muchacho mas guapo (Що за гарний хлопець - ісп)! - перебила його Цнотлива Ліл. - Que noticias tienes de el (Які маєш від нього вісті - ісп.)?

- Muy buenas (Дуже добрі - ісп.).

- Me alegro (Я рада - ісп.), - промовила Цнотлива Ліл, і на згадку про Тома-молодшого, льотчика, в очах її заблищали сльози. - Siempre tengo su fotografia en uniforme con el sagrado corazon de Jesus arriba de la fotografia y al lado la virgen del Cobre (Я завжди зберігаю його фото у військовій формі разом із зображенням Святого серця господнього та Мідної богоматері - ісп.).

- Ти дуже віриш у Мідну богоматір?

- Свято й несхибно.

- Так і вір завжди.

- Вона піклується про Тома вдень і вночі.

- От і добре, - сказав Томас Хадсон. - Серафіне, ще один подвійний, будь ласка. То розказати тобі веселу історію?

- Так, зроби ласку, - попросила Цнотлива Ліл. - Розкажи щось веселе. Мені чогось знов стало сумно.

- Pues, ця весела історія es muy sencillo (Ну… дуже проста - ісп.), - сказав Томас Хадсон. - Коли ми вперше взяли Тома до Європи, йому було всього три місяці, і їхали ми дуже старим, невеликим і повільним пароплавом, а море майже весь час було неспокійне. Па пароплаві пахло трюмною водою, і машинною олією, і мастилом на мідних рамах ілюмінаторів, і вбиральнями, і дезинфекцією - такими, знаєш, рожевими кружалками, що їх кладуть у пісуари…

- Pues, хіба ж це весела історія?

- Si, mujer (Так, жінко - ісп.). Ти ні біса не тямиш. Це весела історія, дуже весела. Ти слухай… А ще на тому пароплаві пахло ваннами, де належало митися в певні години, щоб тебе не почав зневажати ванний стюард, і гарячою солоною водою, що текла з мідних кранів над ваннами, і мокрими дерев’яними решітками на підлозі, і накрохмаленою курткою ванного стюарда. Пахло там і дешевою англійською кухнею, - а це дух дуже відворотний, - і залежаними недокурками сигарет “Вудбайн”, “Плейєр” та “Голд флейк” у кімнаті для курців і скрізь, де їх кидали. Не було там жодного приємного запаху, а англійці, як ти знаєш, мають ще й свій особливий дух, - і чоловіки, й жінки, - і самі його відчувають, як ото негри відчувають каш дух, і через те їм доводиться так часто митися. Від англійця ніколи не пахне так солодко, як від корови, що дихає на тебе, і навіть якщо він курить люльку, це однаково не приховує того духу. Навпаки - ще й додає йому сили. От твід у них пахне добре, і шкіряне взуття, і сідла із збруєю добре пахнуть. Але ж на пароплавах не буває ні сідел, ні збруї, а твідовий одяг весь просякнутий смородом згаслої люльки. Щоб нюхнути чогось приємного на тому пароплаві, був один-єдиний спосіб - якнайглибше застромити ніс у високу склянку з сухим іскристим девонським сидром. Ото був чудовий запах, і я застромляв носа в склянку так часто, як тільки міг собі дозволити. А може, й частіш.

- Pues, оце вже трохи веселіше.

- Зараз буде зовсім весело. Наша каюта була дуже низька, над самою водою, так що ілюмінатор доводилося весь час тримати задраєним, і крізь нього видно було, як біжать за бортом морські хвилі, а часом вода напливала на скло суцільною зеленою масою. Ми позв’язували докупи наші валізи

Спорудили таку собі барикаду, щоб малий Том не падав койки, і щоразу, як його мати і я приходили поглянути на нього й він у цей час не спав, то завжди радісно сміявся.

- Справді сміявся? У три місяці?

- Він завжди сміявся. Коли він був немовлям, я ні разу не чув, щоб він заплакав.

- Que muchacho mas lindo y mas guapo (Який милий і гарний хлопець - ісп.)!

- Еге ж, - сказав Томас Хадсон. - Muchacho такий, що дай боже. Хочеш, розповім тобі про нього ще одну веселу історію?

- А чому ти розлучився з його милою матір’ю?

- Такий уже вийшов дивний збіг обставин. Ну, то хочеш ще одну веселу історію?

- Хочу. Тільки щоб у ній було не так багато запахів.

- Оцей заморожений дайкірі, так добре збитий зверху, скидається на морську хвилю, яку розтинає ніс судна, що йде із швидкістю тридцять вузлів. А які були б ці заморожені дайкірі, коли б вони ще й фосфорично світилися?

- Можеш додати туди фосфору. Тільки, мабуть, це шкідливо для здоров’я. Тут на Кубі бувають випадки, коли люди, щоб вчинити самогубство, їдять фосфорні головки сірників.

- Або ж п’ють tinte rapido. А що воно таке, те “швидке чорнило”?

- То така чорна фарба для взуття. Але дівчата, коли їх зраджує коханий чи обдурює наречений - домагається свого, а потім тікає, не одружившись, - здебільшого вчиняють самогубство, обливши себе спиртом і підпаливши. Це класичний спосіб.

- Я знаю, - сказав Томас Хадсон. - Auto da fe.

- І дуже надійний, - провадила Цнотлива Ліл. - Вони майже завжди вмирають. Найтяжчі опіки на голові та й звичайно по всьому тілу. А “швидке чорнило” - то більше про людське око. І йод, коли вже на те пішло, так само про

Людське око.

- Про що це ви тут, упирі? - запитав бармен Серафін.

- Про самогубства.

– Hay mucho (Їх багато - ісп.), - сказав Серафін. - А надто серед бідного люду. Щось я не можу пригадати, щоб хтось із багатих кубинців наклав на себе руки. А ти?

- А я можу, - відказала Цнотлива Ліл. - Я знаю кілька таких випадків, і все люди були хороші.

- Щоб ти та не знала, - мовив Серафін. - Сеньйоре Томасе, а закуски вам ніякої не треба? Un poco pescado? Puerco frito?(Трохи риби? Смаженої свинини? - ісп.) Холодного м’яса?

- Si, - відповів Томас Хадсон. - Давай усе, що є. Серафін поставив на прилавок таріль з хрусткими, засмаженими до коричневого, скибочками свинини й таріль із шматочками червоного окуня, запеченими в тісті так, що його рожево-червона шкіра й солодкий білий м’якуш ховалися під жовтою скоринкою. Бармен був високий на зріст, грубуватої вдачі, і ходив так само грубувато, бо носив на роботі дерев’яні черевики, щоб уберегти ноги від мокроти па підлозі за прилавком.

- Холодне м’ясо давати?

- Ні. Цього досить.

- Бери все, що дають, Томе, - сказала Цнотлива Ліл. - Ти ж знаєш, як тут у них.

Всім було відомо, що в цьому барі дармової випивки не дають. Зате тут щодня подавали безліч порцій безплатної гарячої закуски, і не тільки смажену рибу та свинину, але й м’ясні биточки, й підсмажені бутерброди з сиром та шинкою. До того ж бармени змішували дайкірі у великих міксерах, де завжди було щонайменше півтори порції зайвих.

- Ну, ти вже не такий зажурений? - спитала Цнотлива Ліл.

- Ні.

- Скажи мені, Томе, що тебе смутить?

- El mundo entero (Цілий світ - ісп.).

- А кого ж він не засмутить, цей світ? Що не день, то все в ньому гірше та гірше. Але ж не можна тільки те й робити, що смутитися ним.

- Закону проти цього немає.

- Та й не треба ніякого закону проти того, що само собою зрозуміле.

Дискусії на етичні теми із Цнотливою Ліл - це не те, що мені потрібно, подумав Томас Хадсон. А що ж тобі потрібно, поганцю? Тобі потрібно було набратися, то ти, мабуть, уже набрався, хоч сам цього не відчуваєш. Того, чого тобі потрібно, дістати годі, і ти вже ніколи більш того не матимеш. Але є всякі половинчасті засоби, от до них і вдавайся. Ну ж бо, ось воно, бери.

- Voy a tomar otro de estos grandos sin azucar (Ще один такий подвійний без цукру - ісп. ) - мовив він до Серафіна.

- En seguida (Зараз - ісп.) доне Томасе, - озвався Серафін. - Хочете побити свій рекорд?

- Ні. Просто п’ю собі тихо-спокійно.

- Коли ви ставили рекорд, то теж пили тихо-спокійно, - сказав Серафін. - Спокійно і впевнено, від ранку до вечора. І вийшли звідси на власних ногах.

- К бісу той рекорд.

- Ви маєте добру нагоду його побити, - провадив Серафін. - Якщо питимете так, як досі, й так само мало їстимете, маєте просто чудову нагоду.

- Томе, побий рекорд, - мовила Цнотлива Ліл. - Я буду за свідка.

- Свідків йому не треба, - сказав Серафін. - Я свідок. А коли буду йти, віддам рахунок Константе. Ви вже тепер випили більше, ніж на цей же час тоді, коли поставили рекорд.

- К бісу той рекорд.

- Ви в чудовій формі. П’єте добре, без упину, і поки що це на вас не впливає.

- К такій матері рекорд.

- Гаразд. Como usted quiere. (Як вам завгодно - ісп.) А рахунок я все-таки вестиму, може, передумаєте.

- Рахунок у нього точний, - сказала Цнотлива Ліл. - Він же має копії чеків.

- А ти як думала, жінко? Ти хочеш справжнього рекорду чи липового?

- Ні того, ні того. Я хочу highbalito з agua mineral.

- Como siempre, (Як завжди) - сказав Серафін.

- Я й коньяк п’ю.

- Очі б мої не бачили, як ти п’єш коньяк.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций