Ернест Хемінгуей Убивці

Розміщено Шкільні твори в 22 июня 2015

Ернест Хемінгуей

Убивці





Дворі відчинились, і до їдальні Генрі зайшли двоє. Вони сіли біля прилавка.

- Що подати? - спитав Джордж.

- Не знаю,- відказав одип.- Ти що їстимеш, Еле?

- Та пе зпаю,- озвався Ел.- Не надумаю навіть, що б його вибрати.

Надворі сутеніло. За вікном засвітилися ліхтарі. Двоє біля прилавка читали меню. Нік Адамс роздивлявся їх з другого кінця прилавка. Коли вони зайшли, він розмовляв із Джорджсм.

- Мені смажену вирізку з яблучною підливою та картопляним пюре,- сказав перший.

- Це ще пе готове.

- Чого ж воно написане в меню?

- Це обідня страва,- пояснив Джордж.- Обіди в нас від шостої.- Він доглянув на стінний годинник за прилавком.- А тепер п’ята.

- Годинник показує двадцять на шосту,- сказав другий незнайомець.

- Він на двадцять хвилин поспішай.

- Ну, біс із ним, з тим годинником,- сказав перший.- Чим же тут можна підживитися?

- Можу подати різні сендвічі,- відказав Джордж.- Яєчню з шинкою, яєчню з салом, печінку з салом, біфштекс.

- Даси мені курячі крокети в сметані, з горошком і картопляним пюре.

- Це теж обідне.

- Все, що ми замовляємо, обіднє, еге ж? Он як ти повертаєш!

- Можу дати яєчню з шинкою, яєчню з салом, печінку…

- Я беру яєчпю з шинкою,- сказав той, котрого звали Ел.

Він був у котелку й чорному пальті, застебнутому на всі ґудзики.

Обличчя мав дрібне, бліде й тонкогубе. На шиї в нього було шовкове кашне, на руках - рукавички.

- А мені яєчню з салом,- сказав другий. На зріст він був майже такий самий, як Ел. Вони різнились обличчями, але одягом скидалися на близнят. На обох були пальта, виднмо тісні. Та й сиділи вони однаково - нахилившись уперед і поклавши лікті на прилавок.

- А випити щось е? - спитав Ел.

- Пиво, морс, імбирний напій.

- Я питаю випити.

- Оце все, що я сказав.

- Чудове містечко,- мовив другий.- Як воно хоч зветься?

- Семміт.

- Тії чув коли про таке? - спитав Ел свого товариша.

- Ні,- відказав той.

- А що тут роблять вечорами? - снитав Ел.

- Обідають,- сказав його товариш.- Усі приходять сюди і їдять той знаменитий обід.

- Таки вгадали,- мовив Джордж.

- То ти думаєш, що я вгадав? - спитав його Ел.

- Атож.

- Ти молодець хоч куди, еге?

- Атож.

- Ніякий ти не молодець,- сказав другий.- Правда ж, Еле” - Бовдур він,- сказав Ел. Тоді обернувся до Ніка:- Тебе як звати?

- Адамс.

- Ще один молодець,- сказав Ел.- Як по-твоєму, він моло дець, Максе?

- У цьому містечку самі молодці,- відказав Макс.

Джордж поставив на прилавок дві тарілки: яєчню з шинкою і яєчню з салом. Тоді присунув до них по тарілочці смаженої картоплі й зачинив віконце до кухні.

- Котра ваша? - спитав він Ела.

- А ти не пам’ятаєш?

- Із шинкою.

- Бач, який молодець,- сказав Макс. Тоді простяг руку і взяв тарілку з яєчнею. Обидва їли в рукавичках. Джордж дивився.

Як вони їдять.

- А ти чого витріщився? - Макс звів очі на Джорджл.

- Та ні, що ви.

- А я кажу - так. Ти витріщався на мене.

- То він, певне, пожартував, Максе,- сказав Ел.

Джордж засміявся.

- Тобі нема чого сміятися,- сказав йому Макс.- Тобі зовсім нема чого сміятися, зрозумів?

- Добре, не буду,- мовив Джордж.

- Він гадає, що це добре.- Макс обернувся до Ела.- Він.

Бач, так гадає. Он він який.

- О, він розумник,- сказав Ел.

Обидва знову взялися до їжі.

- А як звати отого молодця, що стовбичить там коло прилавка? - спитав Ел у Макса.

- Ген ти, молодче! - сказав Макс до Ніка.- Ану катай за прилавок до свого приятеля.

- А що таке? - спитав Нік.

- А нічого.

- Сказано тобі, то йди,- докинув Ел.

Нік зайшов за прилавок.

- Що це значить? - спитав Джордж.

- То не твоє діло,- відказав Ел.- Хто там е в кухні?

- Негр.

- Який ще негр?

- Кухар.

- Скажи йому, нехай вийде сюди.

- А це навіщо?

- Скажи йому, нехай вийде.

- Чи ви собі думаєте, де ви є?

- Ми добре знаємо, де ми є,- відказав той, котрого звали Макс.- Хіба ми схожі на дурників?

- Розмовляєш ти й справді наче дурник,- сказав йому Ел.- Якого ти дідька панькаєшся з цим хлопчиськом? Слухай, ти, - звернувся він до Джорджа.- Зараз же скажи негрові, щоб вийшов сюди.

- Що ви хочете йому зробити?

- Нічогісінько. Ти помізкуй трохи, молодче. Що б то ми мали робити якомусь негрові?

Джордж штовхнув віконце, що відчинялося до кухні.

- Семе! - гукнув він.-Іди-но сюди на хвилинку.

Двері з кухні розчинились, і звідти вийшов негр.

- Що таке? - спитав він.

Ті двоє біля прилавка скинули на нього поглядом.

- Усе гаразд, негритосе. Отам і стій,- сказав Ел.

Негр Сем стояв у фартусі й дивився на двох незнайомців, що сиділи біля прилавка.

- Слухаюсь, сер, - мовив він.

Ел зліз з високого табурета, на якому сидів.

- Я піду до кухні з негром і оцим молодцем,- сказав він.- Вертай у кухню, негритосе. А ти за ним, молодче.- І невеличкий чоловік рушив до кухні слідом за Ніком та кухарем Семом. Двері за ними зачинились.

Другий, на ім’я Макс, сидів біля прилавка навпроти Джорджа.

Та дивився він не на Джорджа, а в довге дзеркало, що прикрашало стіну за прилавком. У цьому приміщенні до їдальні Генрі був бар.

- То що, молодче,- спитав Макс, дивлячись у дзеркало,- чом ти нічого не кажеш?

- Що це все означає?

- Гей, Еле! - гукнув Макс.- Мій хлопець хоче знати, що це все означає.

- А чого ти йому не розтлумачиш? - долинув з кухні голос Ела.

- Як ти думаєш, що воно все означає?

- Не знаю.

- А як ти думаєш?

Говорячи, Макс увесь час дивився в дзеркало.

- Не можу сказати.

- Гей, Еле, молодець не може сказати, що він про все це

Думає!

- Еге ж, я чую,- озвався Ел з кухні. Він відчинив низьке віконце, крізь яке передавали тарілки, й підпер його пляшкою від томатного соусу, щоб/не зачинялось.-Слухай, молодче,- сказав він Джорджеві з кухні. - Стань-но трохи далі туди. А ти, Максе, посунься трохи праворуч.- Він розміщував їх, наче фотограф перед тим, як робити груповий знімок.

- Побалакай зі мною, молодче,- сказав Макс.- То як ти думаєш, що тут має статися?

Джордж мовчав.

- Ну, то я тобі поясню,- провадив далі Макс.- Ми хочемо вколошкати одного шведа. Знаєш такого здоровенного шведа, на ім’я Оле Андресон?

- Знаю.

- Він щовечора приходить сюди обідати, правда ж?

- Іноді приходить.

- О шостій, чи не так?

- Так, якщо взагалі приходить.

- Усе це, молодче, ми знаємо,- сказав Макс.- Побалакаймо про щось інше. В кіно ти ходиш?

- Інколи ходжу.

- Треба ходити частіше. Кіно - то чудова штука для таких молодців, як ти.

- За що ви хочете вбити Оле Андресона? Що він вам заподіяв?

- Йому й не випадало щось нам заподіяти. Він нас ніколи навіть не бачив.

- Та й побачить лиш раз у житті,- докинув Ел з кухні.

- Тоді за що ж ви хочете його вбити? - спитав Джордж.

- Нас попросив про це один приятель. Просто дружня послуга, молодче.

- Помовч,- сказав Ел з кухні.- Ти до біса базікаєш.

- Та треба ж мені розважати свого молодця. Правда, молодче?

- Ти занадто розбазікався,- сказав Ел.- Онде мій молодець із негром самі собі розважаються. Сидять тут у мене зв’язані докупи, мов ті подружки з монастирської школи.

- То ти бував у монастирській школі?

- Хто зна, може, й бував.

- У хедері ти бував. Оце напевне.

Джордж поглянув на стінний годинник.

- Коли хтось зайде, скажеш, що кухаря немає, а як і тодіне відчепиться, підеш у кухню і сам щось зготуєш. Затямив, молодче?

- Гаразд,- сказав Джордж.- А що ви зробите з нами потім?

- Там побачимо,- сказав Макс.- Це таке діло, що наперед ніколи не знаєш.

Джордж знову звів очі на годинник. Було чверть на сьому.

Двері з вулиці відчинилися. Зайшов водій трамвая.

- Здоров, Джордже,- сказав він.- Підкріпитись є чим?

- Та Сем якраз вийшов,- відказав Джордж.- Вернеться десь за півгодини.

- Ну, то я краще піду куди-інде,- сказав водій.

Джордж подивився на годинник. Було двадцять хвилин на сьому.

- Чисто зроблено, молодче,- сказав Макс.- Ти справжній джентльмен.

- Він знав, що я розчереплю йому голову, - озвався з кухні Ел.

- Ні,- заперечив Макс.- Зовсім не тому. Просто він молодець. Славний хлопчина. Він мені подобається.

За п’ять хвилин до сьомої Джордж сказав:

- Він не прийде.

Перед тим до їдальні заходило ще двоє людей. Для одного з них Джордж мусив піти в кухню й приготувати сендвіч з яєчнею та шинкою, якого той захотів узятії з собою. В кухні він побачив Ела, що сидів на стільчику біля віконця, зсунувши котелок на потилицю і сперши на прнвіконну поличку дуло обріза. На підлозі в кутку сиділи Нік і кухар, зв’язані спиною до спини; роти їх були заткнуті кухонними рушниками. Джордж приготував сендвіч, загорнув у проолієний папір, вклав у пакет і виніс покупцеві; ‘гой заплатив і пішов собі.

- Мій молодець на всі руки майстер,- сказав Макс.- І куховарити вміє, і все на світі. Ото буде якійсь дівчині господиня в домі.

- Он як? - мовив Джордж.- А вашого приятеля, Оле Андресона, вже не ждіть.

- Дамо йому ще десять хвилин, - сказав Макс.

Він дивився в дзеркало і на годинник. Стрілки годинника показали сьому, потім п’ять хвилин на восьму.

- Ходім, Еле,- сказав Макс.- Нема чого тут стовбичити.

Він не прийде.

- Почекаймо ще п’ять хвилин,- відказав Ел із кухні.

За ті п’ять хвилин зайшов ще один відвідувач, і Джордж пояснив йому, що кухар занедужав.

- То якого ж біса ви не візьмете іншого? - спитав той.- Добра мені їдальня! - І пішов геть.

- Ходім, Еле, - сказав Макс.

- А що робити з цими двома молодцями й негром?

- Та нехай собі живуть.

- Ти так думаєш?

- А певне. Ми своє відбули.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций