Аміраніані АМІРАНІАНІ (Фрагменти з епосу I тис. до н. е.)

Розміщено Шкільні твори в 19 июня 2015

Аміраніані

Аміраніані (Фрагменти з епосу I тис. до н. е.)



Перекладач: Василь Мисик

Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990









І





Аміран, Бадрі з Усубом у сирітстві виростали.

Хто з добром до нас приходив, ми тому допомагали,

Хто нам зло чинив, того ми безпощадно розоряли.

Гідно вдягшись, у Балхеті ми утрьох помандрували

I собі отам роботи в багача-купця шукали.

Він сказав нам: “Геть ідіте, щоб вас більше не видали”.





II





У Балхеті дев’ять девів ми зустріли, молодці,-

Здибались при вході в місто, а розсталися в кінці.

Нам ніякої завади не вчинили деви ці,

Не пошкодили і ми їм, рівні з девами борці.



Дев (див) - злий дух, демон.





III





В гості рушили до девів.

Мучив голод Амірана.

“Не ходи! - Бадрі промовив.- Не ходи, то путь обманна!”

А Усуб додав: ”Там буря вчора вила несказанна!”

Та не зважив той, бо сильний мучив голод Амірана.



Спостерігши Амірана, сполошився девів рій,

Але всі йому всміхнулись, страх приховуючи свій.

Пиво в келиху підносять, повне жаб, отруйних змій.

Він поїв і став нудитись, хоч одсунув той напій.



Девам на вогні тим часом пирога спекла їх мати.

Розломила. Що ж було в нім? Людські голови і ноги!

Аміран, таке уздрівши, від жалю почав ридати,

А братам здалось, що плаче він од страху та тривоги.



До дверей Бадрі подався, у вікно Усуб гукав…

Тут заплакав дев маленький, до великого пристав:

“Ти забити Амірана нам усім пообіцяв,

Кров Бадрі і ніж Усубів ти уже мені віддав!”



Аміран схопив малого і в лице старому кинув,

I його мечем ударив, аж линула кров із шиї.

Заревів той дев: ”За віщо ти розгнівавсь на дитину?

У самого ж мати й жінка - дві розпусниці-повії!”





IV





Гвелешап проковтнув Амірана, Бадрі одрубав хвоста

Гвелешапові і гукнув Аміранові:



“Давній звичай Джаредханів - при собі носити ніж;

Тож дістань його з кишені, деву черево розріж!”



Аміран розрізав черево Гвелешапові і вийшов з нього. Але там він втратив

Бороду і чуба. Брати сказали йому:



“До осмаленого, хлопче, ти подібний поросяти.

Бороди і чуба збувся, щоб мішок як слід напхати!”



Раптом вони побачили, що лисиця, скупавшисъ у воді, оновила свое хутро.

Аміран скупався в тій воді, і у нъого знов з’явилися борода і чуб.





V





Аміран в дорогу рушив, з ним пішли його брати.

Дев’ять гір пройшовши, вийшли до Алгеті-висоти.

Олень був там, що рогами міг би неба досягти.

Згубна стрілка Амірана долетіла до мети.



Переслідуючи звіра, обійшли усю округу,-

Довго оленя шукавши, заблудилися в пустелі

I на дике місце вийшли, до покинутого лугу,-

Кам’яні будівлі замку там підносились на скелі.



До похмурої фортеці товариство підійшло.

Плач такий почувся з неї, аж за серце узяло.

Обійшли навколо замок, але брами не було,-

Тільки там, де сонце дужче дикий камінь напекло,

Пощастило відшукати їм прохід у те кубло.



Аміран ногою вдарив і пробив тропу широку,-

Там побачили герої труп якогось нещасливця;

Кінь його басує поруч, а дружина плаче збоку.

Далі ніж лежить булатний і двосічний меч сміливця.



Ще стримить алмазно-гострий в головах у нього спис…

Заповіт свій передсмертний мрець між пальцями затис.

Прочитав герой - здригнувся, світ померк йому од сліз.



Лист казав: ”Я вік свій бився, вигубляв ворожу зграю…

Тільки дев Бакбак зостався, тим я спокою не маю.

Хто заб’є його, тому я меч оцей заповідаю.



Хто матусю поховає - спис тому вручаю я,

Хто дружині дасть притулок - хай бере мого коня.

Не бродяга я безрідний, я Усубові рідня”.



Аміран пішов і зустрівся з Бакбаком. Аміран гукнув йому:



“Хто ти, хто ти? Озовися, назови своє ім’я!”

“Тілом родича Усуба пообідать хочу я!”

“Хто ж тебе до нього пустить? Стань на бій, жеретія!”



Аміран схопився з девом, грім і гук пішов у горах,

Кинув об землю, та тільки на каміння, а не в порох,

Аж плече у дева трісло, аж завив од болю ворог.



“Не вбивай, а мовить слово дай, о витязю, мені!

Знаю я Камар-красуню у заморській стороні.

Хочеш слави? То поквапся: битви будуть там страшні”.



Аміран тоді спинився, вражений його словами,

I Камар шукать поїхав вкупі з рідними братами.

Скоро вид його, як сонце, там засяяв коло брами.



Відчинила вікна діва, схожа з сонечком сама,

Розпустила коси чорні, Амірана обніма.

В неї батько пребагатий, в нього слуг і війська тьма;

З каджами лихими бився він сім років недарма;

Підкорив владику каджів з володіннями всіма…

Витязь вкрав у нього доньку, що їй рівної нема.



З брязку трощених тарілок цар дізнався в ту ж хвилину,

Що продерся в замок ворог і схопив його дитину.

Аміран з двома братами ту тяжку вчинив провину!

Військо скликав цар, що деви в нім складали половину,

Клятву дав стояти міцно, рятувать їх од загину.



Каджі, двом царям підвладні, з громом рушили на бій,

Навздогін за Аміраном, щоб спинить його мерщій.

Обернулася красуня - шлях звивається, як змій.

Військо батькове уздріла, серце стиснулося їй.



“Поспішаймо! Бистрим бігом ти прославивсь, Аміране!

Я вже бачу військо батька безпощадне, невблаганне!

Щораз ближчає погоня, скоро й битва люта гряне!”



Ці слова у Амірана розбудили в серці гнів:

“Не фазан я, що на нього сокіл в полі налетів!

Я не заєць у діброві, що жахається хортів!



Я не риба, щоб у сіті до рибалок потрапляти!

Хай під’їдуть - їм назустріч вийду я й мої два брати!

Доведеться їм, клянуся, тяжко плакати й стогнати!”











…Аміран вернувся в замок, з ним були його брати.

Облягло їх сильне військо, всі зібралися туди,

I мурашками здавались їх віддалені ряди.



Поряд з другом сіла діва, опустивши запинало,

I вбрання її прекрасне, наче сонечко, сіяло.

До Усуба мовив витязь:  “Нам журитись не пристало!

Встань, поглянь на стан ворожий, чи багато їх, чи мало”.



Встав Усуб, навкруг поглянув - повне поле ворогів.

Звичай знавши, він за ними спис у землю засторчив,-

Він, як витязеві личить, їхніх лав і не лічив,

Повернувся та промовив: ”Є робота для мечів”.



Аміран озвався гнівно:  “Чом понехтував лічбою?”

Встав і вийшов за ворота, взявши лук собі за зброю,

Аж за каджів спис метнув свій незрадливою рукою,

Обійшов вороже військо, все зробив як слід герою.



Каджі кинулись до списа - вирвать з грунту не змогли.

Він пустив стрілу із лука - зразу шестеро лягли.

Взяв свій спис і повернувся знов на замкові вали.



Як шалений, вбіг у замок і почав братів картати:

“Вас, мою надію певну, звик я всюди вихваляти!

Щоб ніхто не дорікав нам, втрьох ми мусимо вмирати!

Як пропасниця слабого, нас обступлять супостати!





Поділім їх, жереб киньмо, щоб узнать, куди кому!”

Був Усубів перший жереб. Легко видалось йому

Ворогів одну частину потрощить на батламу,-

Він на них навіяв жаху, розігнав, як сонце тьму.



В другу врізався частину - тут усі зійшлись круг нього,

Списом влучили в обличчя, вбили витязя палкого!

Впав Усуб і покотився вниз із пригорка крутого…

А Бадрі у замку п’яний міцно спав, не чув нічого.



Аміран сказав йому:



“Підведись, Бадрі, не гайся, це ж вино, а не дурман!

Йди, коня вбери у збрую - рушить в битву Аміран.

Дня гіркого ми діждали, згинув наш Усуб од ран.

Кінь не рже, і меч не дзвонить, не шумить ворожий стан”.



Звівсь Бадрі, із замка вийшов, став герою дорікати:

“Ради дівчини твоєї мусять гинути два брати!

Любо й нам було б красуню яку-небудь обіймати!”

Встав Бадрі й пішов на битву, жеребка не згодивсь брати.



Як поранили героя, він сховався серед тіл;

Аміран лише всміхнувся, меч узяв, спустився в діл,

Знов почав шалену битву, ворогів рубав навпіл,

Всюди кидавсь, трупом вражим застелив увесь окіл.



Військо винищив - і бачить: тесть виходить проти нього,

Рветься в бій осатаніло, весь із каменю твердого.

Б’є мечем герой - лиш іскри вилітають, більш нічого;

Той бичем шмагає, м’ясо рве із витязя стійкого.



З замка дівчина гукнула:



“Важко смілому буває, як ухваток він не зна!

Знизу лучать по м’якому, а не зверху б’ють слона!

Підрубай стіни підпору - і впаде у прах стіна!”

По ногах ударив тестя, впала туша кам’яна.



Крикнув батько доньці: ”Шльондро, що свій сором утеряла,

Що на бахура-заброду батька рідного зміняла!

Чом тебе малою мати у колисці не приспала?

Хай згорить твоя колиска! Чом ти батька занедбала?

Чи не я співав для тебе, щоб ти швидко задрімала?”



Відказала: ”Не для мене ті співалися пісні,

Бо без матері росла я, на подвір’ї цілі дні!

Як просилася до хати, чула похвалки страшні,

Як од спраги знемагала, то доводилось мені

Уночі ходить по воду, а не ніжитися в сні…

Та пора моя приспіла, стала я на виданні”.



Аміран братів шукає, він од замку сходить вниз,

Там Бадрі він зустрічає, що між трупів захистивсь.

Та примчав незнаний вершник і в Бадрі ввігнав свій спис.

Неживого побратима Аміран наверх одніс.



Аміран шукав Усуба, він любив його найпаче.

По високих горах бродить, у гаю густому плаче.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций