Карло Каладзе Пісні з-над Дніпра

Розміщено Шкільні твори в 17 июня 2015

Карло Каладзе

Пісні з-над Дніпра



Перекладач: Микола Бажан

Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975









Хіба далеко дніпрові береги?







Неначе й далеко Дніпра береги,

Ген-ген за степами, горами, полями,-

Неначе й далеко Дніпра береги,

Та швидко майнули узгір’я під нами,

Вершин моїх рідних сліпучі сніги.

Над степом старим, над новими садами

Лечу я,- і сяє земля навкруги.



Неначе й далеко Дніпра береги…



Та ось уже світяться хвилі Дніпрові

Рожевим світінням ясної пори;

Я бачу Дніпро в його славі військовій,

Товариша вірного Волги й Кури.

Пливу пароплавом у далі ранкові

До Канівської пам’ятної гори.



Дорожній знайомець наш, боцман смуглявий,

Всміхаючись дружньо, підходить сюди.

Блищать і шумлять за бортом пароплава,

Як лезом розсічені, шрами води,

Мов шляху воєнного блиск величавий,

Мов бесіди нашої світлі сліди…

І раптом проказує боцман смуглявий,

Замислено дивлячись в даль, як завжди:

- Могли десь героя ви нашого бачить…

Щоб нам пояснити неточні слова,

Точнішого виразу він ужива:

- Я вас про Бакрадзе розпитую, значить.

І думка у мене відразу сплива:

- Я знаю, де з ним ви здружились, моряче,-

Навік поріднила вас путь бойова.



Дніпра береги і далекі неначе…



Ми в полі зустрілись, як давні знайомі.

Схвильовано й радо нам руку потряс

Старий хлібороб, всій країні відомий.

Він згадував спільників дальніх не раз:

- Як друг мій з прополкою впорався в “Шромі”?

Як в нього ростуть евкаліпти при домі?..

Питанням одним я проймався ввесь час:

- Чи берег Дніпра так далеко від нас?



Кобзар награє на бринливій бандурі

Минувшини думи, гучні й запальні;

У відповідь їм звучно дзвонить пандурі1,

Лунають співців незабутніх пісні,-

Вони, непоборні, крізь хмари та бурі

Уже провіщали світанки ясні.

Прикуті до скелі Кавказу герої

Могутнє натхнення дали кобзарю;

Грузинський пандурі в час пітьми лихої

Прославив над зубівським шляхом зорю.



Ось так двох народів співці два чудові

Знайшли у минулому спільні шляхи.

Тепер наша спільність - ключ слави й снаги

Геройських боїв і трудів на будові.



Неначе й далеко Дніпра береги,-

Хіба не близькі береги ці Дніпрові?







Квіти на руїнах







В Києві на руїнах Хрещатика

Посаджено квіти.





То не очі, сльозами обтяжені,

Задивились на нас звідусіль,

То не іскри пожарів незгашені

Закрутили вогненну метіль,



То не кров тут струмками розлитими

Червоніє й горить,- то не кров,

То червоними, пишними квітами

Застелились руїни будов.



Вітерцем бистрокрилим схвильовані,

Посміхаються квіти мені,

Хоч над ними будинки зруйновані

Ще мовчазно стримлять в вишині.



Знаю я: ці руїни відродяться,

Пережитого зникне і слід.

Над Дніпром горде місто підводиться

В риштуванні великих робіт.



Ні, не довго ще зяяти ранами

Почорнілим, згорілим домам!

Пелюстками, устами духмяними

Квітники вже всміхаються нам.



Так поранений воїн всміхається,

Переможець в тяжкому бою,-

Він бадьоро в майбутність вдивляється,

В світлосяйну майбутність свою.







Пісня будівників







Будівникам Києва і Тбілісі





Під небом Тбілісі доми гордовиті

Зростають, грузинським узором укриті,-

І в Києві теж, після бур, після битв,

Новітні будівлі сягають блакиті.



Над містом гримить трудове гуркотіння,

І зводяться стіни, й лягає склепіння,

І, вгору піднісшись, сталева рука

Кладе на підмурки гранчасте каміння.

- О дівчино, полтавко смугловида!

Ви - справжній образ радості Давида.

Я вас, як сяйво, в серці збережу!



Ні, я не гнаний горем мандрівник,

Що з батьківщини рідної утік,-

Ми з вами маєм батьківщину спільну,

Могутню й світлу, радісну і вільну,

Де людське щастя стверджено навік.



Дивлюсь з любов’ю в далеч степову,-

Єдиним серцем з вами я живу,

Єдину маєм і мету, і вдачу,

Хоча і тут очима серця бачу

Я рідних гір корону снігову.



Ходім, красуне, аж до хмар злетім,

Уклонимось узгір’ям золотим

І там на їхнім пишнобарвнім лоні,

Оселимось укупі над Ріоні,

І щастя увійде у наш просторий дім!



Свою святиню - цих степів брокат,

І променисті очі білих хат,

І синій сад над пругом небосхила,

І вітряка тонкі, мигтливі крила,

І зубівських пісень високий лад,-



В своєму серці ви збережете

Отак, як я узгір’я золоте

Тут згадую й до нього серцем лину.

Ми з вами спільну маєм батьківщину

І славимо ім’я її святе!



—————–

1 Пандурі - грузинський народний

Струнний інструмент.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций